Потреба у феєрверкові

      Завершився тим, чим і почався, — вечором у Палаці «Україна». Тільки цього разу почесний президент фестивалю Віктор Ющенко виставив «дублера», чи то пак свою дружину Катерину Михайлівну. Наша перша леді трималася добре, і я ще раз подумав про те, що майбутнім політикам треба добряче думати перед тим, як здаватися у подружній «полон». Утім одне з оголошень пані Катерини — про конкурс сценаріїв про історичне минуле України — видалося мені неоднозначним, але про це трохи нижче.

      Журі «Молодості», очолюване американським режисером і продюсером Ірвіном Кершнером (найвідоміша робота — п’ята частина «Зоряних війн»), визначилося з призами. Кращим у програмі студентських стрічок стали польський фільм «Мелодрама / Melodramat» Філіппа Марчевського (історія про 14-літнього підлітка та його психологічні проблеми) та російсько-французький «Удвох / Вдвоем» Ніколая Хомерікі. Серед повнометражних картин чемпіоном призначили бельгійський «Айсберг / Iceberg» Фіони Гордон, Домініка Абеля і Бруно Ромі. Фіона Гордон, яка виконала головну роль у стрічці, визнана і кращою акторкою. Серед чоловіків такої ж честі удостоєно Марселя Нагі з угорської стрічки Лайоша Колташа «Знедолений / Sorstalansag».

      Власне, «Айсберг», наскільки мені відомо, всерйоз претендував на головний приз. Одначе переважила думка журійного голови —  і гран-прі поїхав у Данію. Далеко не молодий уже режисер-дебютант, 43-річний данець Якоб Тюзен (працював монтажером із Ларсом фон Трієром, скажімо), представив на фестиваль картину «Звинувачений / Anklaget». Я бачив її на Берлінському кінофестивалі — там вона великого інтересу не викликала. Донька звинувачує батька в сексуальних домаганнях. Вау...

      А на міжнародному кіноринку, який працював у рамках «Молодості», однією з подій став показ нового казахського (а власне, це міжнародний проект) фільму «Кочівники». Не бачив, але знаю: виробництво картини коштувало 34 мільйони доларів, її вже нібито купили для прокату в США (500 копій). Ініціатором з'яви фільму (і про це свідчить уже перший заголовний титр) є сам президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Епічна картина на історичному матеріалі, за відгуками — чистісінький блокбастер. Думаю, цей приклад буде активно задіяний в українські дискусії щодо того, куди й за чим iти нашій кіноіндустрії. Власне, процес уже пішов, про що свідчать і деякі кулуарні й напівкулуарні розмови, і заява Катерини Ющенко про конкурс на кращий сценарій на історичну тематику. Вже уявляється щось величне — від президентського ймення у титрах до захмарних цифр бюджету фільму. Стають реальнішими і контури державної політики щодо кіновиробництва. Недавно на нараді у віце-прем'єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка довелося почути міркування про доцільність сконсолідувати кошти на постановку двох-трьох «подієвих» фільмів. Таких, щоби глядацький світ ахнув, щоби уразився навіки нашою потугою. І щоби вищі чиновники при цьому не були забуті, щоби можна було сказати: а наш Іван Петрович — великого державного розуму людина, такого, що аж страшно...

      Проходили ми вже це, і не раз. Навіть коли не згадувати замовний блокбастер про гетьмана Мазепу в часи прем'єрства Віктора Ющенка (скінчилося, як відомо, жорстким артхаузним фільмом для обраних і почасти скандалом), є чимало інших прикладів. Навіть видатний державний кінопродюсер, сам товариш Сталін, випробував цю модель замовлення винятково геніальних і блокбастерських стрічок на рубежі 40—50-х. Той період називається в історії кіно «малокартинням» — лічені фільми замовлялися тільки видатним режисерам iз твердою переконаністю у непересічному результаті. Навіть у Сталіна експеримент якось не склався, вкупі з товаришем Берією. А вже вони вміли тримати кінопроцес за горлянку. Що вже казати про наші куди ліберальніші часи?

      Отож чи не краще спершу відродити просто нормальний кіновиробничий процес? Адже нині кінематографічна піч стоїть холодною... А їй хочуть замовити кілька пишно рекордних короваїв. Розігрійте пічку, аби вона шугала тепло вдень і вночі. Зробіть так, аби кількість повнометражних ігрових стрічок обраховувалася десятками, отоді з-поміж них і вигулькнуть фільми, великі й помітні. А хтось, може, вразить і світ.

      Тільки нашим милим чиновникам, судячи з усього, ставиться завданнячко «догнать і перегнать» світовий кінематограф упродовж календарного року. Зрозуміти це можна: більше року наші урядовці у своїх кріселках не засиджуються. Успіху з ефектним феєрверком (помітили, як часто він прикрашає наші небеса останнім часом?) прагнеться негайно. Тільки інтереси самого кіно тут ні до чого. Та воно, власне, мало кого й цікавить.

      Фестиваль «Молодість» продемонстрував, до чого призводить означене вище. Наше кіно орієнтоване на щось екзотичне й «заглиблене» — в історичне минуле або ж в архаїку сучасного, з хрумкотом кісток, імпозантними вмираннями-воскресіннями, крупногабаритними геніталіями і тому подібними речами. Головне — чимось здивувати. Найменший інтерес при цьому виявляється до самої людини і стрижневих проблем її існування. Ігрове (саме про нього тут йдеться!) кіно у підсумку в нас майже всуціль убоге — передусім у світоглядному та мистецькому плані (щодо рівня технологічного і говорити нічого). І так воно й далі триватиме, якщо державна культурна політика в нас буде такою ж бездарною, якою вона склалася за останні роки. Бо так звані лідери нації знову і знову дають доволі чіткі сигнали: їм не мистецтво треба, і навіть не маскультівський продукт, а те, що задовольнятиме їхнi потреби — політичні і кланові. Відтак не дивним є пожвавлення серед режисерів старшого покоління, котрим ці сигнали є зрозумілими без додаткового розшифрування.

      Даруйте за отакі сумні думки, одначе маємо те, що маємо. Картинка «Молодості» у моїх зіницях відбилася у такий-от спосіб. Нове покоління практично не має шансів відбутися у вітчизняному ігровому кіно. Президент країни став «дахом» престижного молодіжного кінофестивалю, а краще би зробити реальні, конкретні кроки у напрямі відновлення кіноіндустрії. Інакше «Молодість» буде просто ефектним прикриттям нульових можливостей для молодих людей відбутися в кінематографі. Таким собі дезодорантом, яким бризкають на одяг, наскрізь пропахлий нафталіном...

      Втім сказане ніяк не стосується фестивальної команди на чолі з Андрієм Халпахчі. Вони продемонстрували позитивну еволюцію у напрямі середнього за потужністю й уповні професійного за своїм класом європейського кінофоруму.