«Темна» історія

      Часто кажуть: снаряд не влучає двічі в одну й ту саму вирву. Утім подібне твердження, мабуть, не про місяць жовтень та севастопольську Північну бухту, що пам'ятає дві чи не найчорніші дати в історії Чорноморського флоту. 7 жовтня наступного року виповниться вже дев'яносто років відтоді, як на тутешньому рейді за досі нез'ясованих обставин вибухнув і пішов на дно лінкор «Імператриця Марія». Загинули 260 матросів. А 29 жовтня цього року — піввіковий сумнівний «ювілей» дуже схожої трагедії. У тій же Північній бухті потужний вибух струснув флагман Чорноморського флоту лінкор «Новоросійськ». Трагічний список загиблих матросів розтягнувся на 600 прізвищ.

      Тільки шість років тому перипетії тієї жахливої ночі на 29 жовтня 1955 року нарешті отримали належну оцінку на офіційному рівні. Тодішній Президент Росії Борис Єльцин підписав Указ про нагородження орденом Мужності 712 членів екіпажу «Новоросійська». 615 з них — посмертно.

      Минулого року «УМ» розповідала про долю одного із загиблих моряків — уродженця Донеччини Едуарда Міняйлова, нагородженого орденом Мужності. А всього тієї трагічної ночі на «Новоросійську» загинули 18 із 20 донеччан, які проходили тут службу...

      Отже, увечері 28 жовтня «Новоросійськ» повернувся з моря і став на рейді в Північній бухті. А о пів на другу ночі прогримів потужний вибух, що пробив броньований корпус лінкора наскрізь — від днища до верхньої палуби. Всі спроби відтягти флагман на мілину були безуспішними. О 4-й годині 15 хвилин «Новоросійськ» ліг на лівий бік і блискавично перевернувся догори кілем.

       Сотні матросів, придавлені важким бортом лінкора, потонули відразу. Інші опинилися живцем замурованими у стальних відсіках корабля. Відчайдушний стук приречених та спів ними знаменитого «Варяга» ще якийсь час добре чули ті, хто виліз на днище лінкора. Однак рятувальники через зроблений отвір встигли визволити тільки сім матросів, які однією ногою вже були в могилі. Всі інші пішли на дно разом із кораблем. І ще лише двох із неймовірними труднощами вдалося врятувати водолазам. А 1 листопада зсередини корабля вже ніхто не подавав ознак життя.

      Нічний вибух тоді підняв на ноги багатьох мешканців Севастополя. І тому, закономірно, про трагедію півстолітньої давнини досі пам'ятають не тільки родичі загиблих матросів, мічманів та офіцерів, а й очевидці цих подій.

      Приміром, своїми спогадами з журналiстами поділилася мешканка Макіївки, ветеран війни та праці Тетяна Клочкова, яка у 1955 мешкала в Севастополі:«Особисто мені й досі боляче згадувати ті події, оскільки весь той жах довелося відчути на собі, на своїх нервах та враженнях. Ми тоді проживали в самісінькому центрі Севастополя і тієї ночі прокинулися від потужного вибуху. Пам'ятаю, моє ліжко аж підскочило та з гуркотом стало на місце. Підхопилися на ноги всі сусіди по комунальній квартирі і якийсь час не могли зрозуміти, що відбувається. Та на другому поверсі мешкав генерал, і він уже отримав термінове повідомлення про вибух у бухті флагманського корабля «Новоросійськ»... Незважаючи на ніч, всі висипали на вулиці. Матроси, підняті по тривозі, бігли на свої військові об'єкти. А ми, цивільне населення, збиралися біля міськвиконкому, звідки до місця вибуху лінкора було рукою подати. Однак сам корабель змогли побачити вже вранці по дорозі на роботу. У бухті виднілося тільки днище перекинутого лінкора та трупи загиблих моряків, які не встигали збирати».

      Севастополь, звісно, в ті дні переживав справжній шок. І особливо міцно він тримав місто у своїх лабетах, коли почали ховати «новоросійців». Адже, зважаючи на засекреченість трагедії, справжню цифру загиблих ніхто не називав. Та городяни й самі це збагнули, побачивши на вулицях величезну кількість домовин. А тоді 28-річній Тетяні Клочковій навіть довелося взяти участь у церемонії прощання з екіпажем «Новоросійська» у ролі «плакальниці».

      «По вулиці Великій Морській партіями по 20 гробів посунули похоронні процесії. Родичів загиблих на похорони не викликали, — розповiдає панi Тетяна. — Проводжати моряків у останню дорогу і оплакувати їх доручили комсомолкам з міськвиконкому та інших комсомольських організацій. Всім нам видали чорні хустки та косинки... Хоронили весь день. Ми всі втомилися і навіть замучилися. А вже згодом ховати матросів стали вночі: по вулиці йшли вантажівки з гробами. А потім масові похорони взагалі припинилися. Ховали загиблих здебільшого поодинці, оскільки хвилі з бухти час від часу викочували на берег трупи матросів, понівечені крабами та рибою...»

      Спеціальна урядова комісія, яка працювала тут з 30 жовтня по 4 листопада, належно оцінила дії в екстремальній ситуації флотських начальників. Адже експерти вважали, що «Новоросійськ», який після вибуху був на плаву ще майже три години, можна було врятувати. А ставлення до екіпажу взагалі вражає. Адже керівники флоту тоді відмовились від попереднього рішення зняти з корабля всіх матросів, не задіяних в аварійних роботах. Багатьох з них вишикували на верхній палубі й тримали там, аж поки лінкор не перевернувся й не накрив їх своїм важким корпусом.

      Також комісія з'ясовувала причини вибуху і розглядала три найiмовірніші версії. Від можливої детонації боєзапасу лінкора довелося невдовзі відмовитись — водолази перевірили, що всі снаряди на кораблі цілі й непошкоджені. Тоді довелося робити вибір між вибухом підводної міни часів минулої війни та диверсією. «Мінна версія» мала чимало недоліків. Адже досі всі міни, знайдені у бухті, були недієздатними через розряджені батареї. Крім того, на місці вибуху кораблі класу лінкор досі зупинялися близько 140 разів.

      Не знайшла тоді реального підтвердження й версія про підводних диверсантів. Хоча всі згадали — коли лінкор, який спершу належав Італії, внаслідок розподілу між союзниками після війни передали СРСР, профашистські організації розцінили це як національну ганьбу. І зробили зухвале і водночас цинічне припущення, що колишній «Джуліо Чезаре», перейменований в «Новоросійськ», недовго буде на плаву. Зрештою, вже після загибелі лінкора флотське командування серйозно поставилося до цих нахвалянь — всю італійську спадщину (крейсер, чотири есмінці та підводний човен) вивели зi складу Чорноморського флоту й відправили на переплавку. Від гріха подалі.

      Версія про італійських підводних диверсантів, попри відсутність якихось доказів, і досі залишається досить популярною. Чутки про нагородження учасників тієї операції і навіть про існування «закритого» стенду, присвяченого вибуху «Новоросійська», ходили давно і продовжують ходити досі. А по гарячих слідах трагедії мешканці Севастополя — учасники і очевидці тих подій — узагалі були переконані, що тут не обійшлося без ворогів, які зробили свій «подарунок» до Дня комсомолу — якраз 29 жовтня та назустріч ще червонішій даті тодішнього календаря — 7 листопада.

      «Жовтень 1955-го, — згадує Тетяна Карпівна, — видався теплим і був у Севастополі ще «оксамитовим сезоном». Багато відпочивальників купалися, грілися на сонечку, а потім розповідали, що неподалік пам'ятника затопленим кораблям бачили іноземний підводний човен. І вважали, що саме він пустив на дно флагман Чорноморського флоту...»

      Приклад із вибухом у цій же Північній бухті «Імператриці Марії» засвідчує — для того, аби з'ясувати причини трагедії, іноді не вистачає навіть майже століття. Так само за півстоліття мало що прояснилося і в досить «темній» історії з «Новоросійськом». Тобто оте твердження про снаряд, який, мовляв, двічі не влучає в одне й те саме місце, у даному разі не витримує ніякої критики. Адже таємниця вибуху флагмана Чорноморського флоту лінкора «Новоросійськ» 29 жовтня 1955 року досі залишається на дні Північної бухти. А ще — поряд із таємницею загибелі 7 жовтня 1916 року за подібних обставин отого лінкора ще царського флоту.