Погляд у минуле: Україна рівно рік тому

      Напруження зростає. По вулицях Києва й багатьох інших міст ходять люди і їздять авто з помаранчевими стрічками — насправді їх поки дуже мало, але ж ніхто навіть не уявляє, що через місяць столиця перетвориться на суцільне помаранчеве море. До першого туру виборів залишається три, два, один день... Влада казиться, «темники» стають іще жорсткішими й огиднішими, і нарешті не витримують представники «четвертої влади»: проти цензури й тиску, що виходять з Адміністрації Президента Кучми, щодня повстають нові й нові тележурналісти. Країна завмерла в очікуванні: за даними різних соціологічних опитувань, головний кандидат від опозиції Віктор Ющенко або з великим відривом випереджає свого конкурента від влади Віктора Януковича (Центр Разумкова), або з іще більшим — відстає (Фонд «Общественное мнение»). «Помаранчевий» та «біло-синій» штаби з різних причин переконані в перемозі кожен свого кандидата, при цьому «ющенківці» твердять: В. Ю. стане Президентом ще після першого туру. «Януковичiвці» в «Зоряному» (офіційний штаб) крутять пальцем біля скроні й розтягують рота в глузливій посмішці. А в Музейному провулку («тіньовий» штаб) iз подвоєною енергією розробляють стратегію поведінки на різні випадки й готуються до гіннесівського рекорду з фальсифікацій.

      Отруєний — про це вже знають усі — Віктор Ющенко та його сім'я, включно з вагітною старшою донькою, отримують погрози й змушені виїхати з власного помешкання та переховуватися (як з'ясується згодом — на дачі Олександра Третьякова). Знаючи про досить серйозну перевагу опозиційного кандидата, поважні чиновники й «олігархи» на всяк випадок тримають в аеропортах «напоготові» замовлені чартерні рейси: ану ж бо й справді переможе в першому турі? До «помаранчевого» штабу й опозиційних мас-медіа, в тому числі й до «України молодої», надходить безліч дзвінків і повідомлень від схвильованих громадян: у такому-то місті вже орендували ледве не цілий квартал підозрілі молодики характерної зовнішності («донецькі!» — перелякано шепочуть інформатори), через інше — проїхали 10 спецпотягів із «відкріпниками» й такими ж «бритоголовими» молодиками, і таких «сигналів» — маса. Перед уже загородженою високим металевим парканом ЦВК ставлять ще одну — суцільно металеву — огорожу. Центрвиборчком на чолі з Сергієм Ківаловим готується, як до штурму: «ющенківці» вже закликали своїх прихильників після завершення голосування приходити під стіни ЦВК, аби «допомогти» центрвиборчкомівцям рахувати голоси за кандидатів. Згодом опозиція передумала. Можливо, через те «ківаловці» рахували так довго?

      Але це буде потім. А зараз — ось вони, вибори. Вже зранку звідусіль надходять тривожні повідомлення. «Гарячою точкою» став Кіровоград: там стріляють, б'ють народних депутатів, викрадають протоколи, безслідно зникають голови виборчкомів. У менших масштабах таке коїться майже в усіх куточках України. Нарешті напружений день завершується і починається підрахунок голосів. На багатьох дільницях «правильно» порахувати бюлетені «не могли» дуже довго: у Центрі та на Заході виборчкомівців лякала разюча перевага Ющенка, на Сході — вже сам факт, що він набирає більше одного (не кажучи вже про 5, 7, 10) відсотка голосів. Центрвиборчком обіцяв оприлюднити результати виборів іще до 10-ї години 1 листопада. І «застряг» на позначці 94,24% оброблених бюлетенів з результатами: Янукович — 40,12%, Ющенко — 39,15%, Мороз — 5,77%, Симоненко — 5,02%. Останні 5 із гаком відсотків Ківалов з компанією «рахували» десять днів. Протягом усього цього часу, «тримаючи» хай у мізерних, але все ж таки лідерах «єдиного кандидата від влади». Хоча вже за кілька днів уся країна, принаймні переважна її частина, точно знала: перемогу — правда, не таку переконливу, як у «жовтогарячому» прес-центрі під час «виборчої ночі» по черзі виголошували з огляду на паралельний підрахунок голосів представники штабу кандидата від опозиції Петро Порошенко й Олександр Зінченко — здобув Віктор Ющенко. До речі, у штабі Януковича з не меншим пафосом і радістю про «блискучу перемогу» свого кандидата й «демократичність та прозорість», яку продемонструвала Україна під час виборів 31 жовтня, звітував Богдан Губський. Той самий, який у 2005-му розривався між Ющенком і Тимошенко, обравши врешті Юлю.

      6 листопада на майдані Незалежності у Києві народ оголошує, що його не здолати — однойменна акція проходить усупереч бажанню міської влади. Один з аргументів Олександра Омельченка: більше 15-20 тисяч осіб жодна площа столиці не вміщає (чи згадував про це Сан Санич, стоячи на сцені в новорічну ніч після перемоги Помаранчевої революції?). Десяткам тисяч «помаранчевих» людей дуже холодно, бо Ющенко спершу запізнюється, а потім дуже довго говорить, але ми терпляче стоїмо. На сцені, окрім двох революційних «Ю», іще й сивочолий соціаліст Олександр Мороз. Незабаром до тріумвірату Ющенка, Юлі та Мороза приєднається і п'ятий (після Наталі Вітренко) фіналіст першого туру виборів — Анатолій Кінах зі своїми підприємцями і промисловцями.

      А 10 листопада ЦВК, із уже невід'ємно присталим протягом цих днів до його голови прізвиськом «Підрахуй», таки здається й оголошує: першим «до фінішу» з 39,87% (11 млн. 125 тис. 395) виборців прийшов Ющенко. У Януковича — 39,32% (10 млн. 969 тис. 579). Усі задоволені: ми — тому що здобули бодай і значно меншу, ніж насправді, без фальсифікацій, але таки перемогу. Вони — бо добре знають, що попереду другий, вирішальний, тур. У якому вже ніяких «поблажок» не буде.