Bідколи було створено «Народний союз «Наша Україна», ця партія не втрачає лідерських позицій за кількістю інформаційних приводів. Щоправда, здебільшого негативних. Але її рейтинг утримує на плаву ім'я почесного голови — Віктора Ющенка, і НСНУ, найширше представлена в уряді, фактично залишається головною опорою Президента.
У «Народному союзі...» вважають, що проти них ополчилися політики, які дбають не стільки про державний інтерес, скільки про владу для себе. До такої когорти «НСНУшники» відносять насамперед Юлію Тимошенко. Вона ж, разом із кількома іншими опозиційними силами, вважає, що до влади рвуться якраз ті, хто зібрався в НСНУ. Ці багатогранні нюанси вельми впливають на розвиток політичної ситуації: наприклад, на формування блоків на наступні вибори, на співпрацю в майбутньому парламенті (бо для створення більшості у ВР — і це очевидно — будь-якій силі доведеться домовлятися з кимось зі своїх виборчих опонентів). Про все це ми розмовляємо з головою фракції «Наша Україна» у Верховній Раді Миколою Мартиненком. Його, керівника київської організації НСНУ, скандали теж не минають.
— Нещодавно з очолюваного вами київського осередку НСНУ вийшов колишній керівник місцевого штабу Ющенка на президентських виборах Володимир Бондаренко. Днями про свій демарш заявили члени рад кількох районних у Києві організацій. При цьому вони розповіли, що партквитки й «хлібні місця» у столичному осередку «партії Ющенка» ледь не продаються. Миколо Володимировичу, що ж це коїться в очолюваній вами організації?
— Відколи було створено київську організацію НСНУ, всі рішення стосовно керівництва осередків на районних рівнях ухвалювалися одностайно, всі рекомендації розглядалися. І не було жодного заперечення. Зокрема, від тих людей, про яких ви говорите.
Щодо Бондаренка, то на певному етапі від мене вимагали призначити його керівником виконкому київської міської організації НСНУ. Але я цього не зробив, тому що вважав недоцільним. Стиль роботи, який сповідує Володимир Дмитрович, не прийнятний для нинішніх політичних реалій. Мій крок було сприйнято як особисту образу. Бондаренко почав шукати іншу політичну долю. Він став ближчим до певних сил, які зараз виливають відра бруду, так званого компромату, який, однак, насправді нічим не підтверджується. До речі, навіть після того, як Володимир Дмитрович вийшов із партії, з неї пішов тільки один із семи представників ПРП, які свого часу очолювали районні штаби Ющенка в Києві (Бондаренко, нагадаємо, знову став членом партії «Реформи і порядок». — Авт.).
Звичайно, якісь вигуки трапляються. Ті, хто сподівався потрапити в певні списки, щось там говорять... Але коментувати всі вигадки не збираюся.
— Бачте, коли подібне заявляє одна людина, ще можна сказати, що це її власні амбіції. Але ж звинувачення на вашу адресу повторюються системно. Відтак можна припустити: або всередині партії немає порозуміння, або ж відбір до НСНУ проводиться неретельно.
— Ні, ви зрозумійте: наша партія виступала, виступає і виступатиме як консолідуюча сила і на міському, і на державному рівні. Коли створювали НСНУ, до неї увійшли члени різних партій, зокрема й «Реформ і порядку». А коли окремі особи починають здіймати хвилю...
Та в нас абсолютно нормальна, здорова організація. Туди входять майже всі активісти президентської кампанії Віктора Ющенка.
— Ви вважаєте, що проти вас використовують якийсь цілісний негативний сценарій?
— Початок ми бачили: Зінченко, Тимошенко, потім пішов менший калібр — Бондаренко один (Володимир. — Авт.), Бондаренко друга (Олена Бондаренко — одна з екс-лідерок київської обласної організації НСНУ, а нині — знову активістка ПРП. — Авт.), тепер уже дійшли до політиків місцевих рівнів. Я розглядаю це як один сценарій і тому коментувати кожен із цих випадків поодинці не вважаю за доцільне. Я подав до суду тільки на одну особу — на першоджерело, на Олександра Зінченка, — щоб довести, що звинувачення є пустими.
По-друге, їхній стиль роботи. Я такий стиль не сприймаю. Мені більше імпонує, коли розповідати людям, що ти будеш робити. А розпатякувати різні вигадки, чим зараз займається інша сторона, — я вважаю це несерйозним і не звертаю на це уваги.
— А цей сценарій, як ви гадаєте, писав один автор?
— Я не був свідком. Тому коментувати не буду. І навіть замислюватися над цим не хочу.
— Я маю на увазі — одна політична сила?
— Думаю, що ці особи зійдуться разом на певному етапі. Або в одну політичну силу, або в один блок.
— Зараз найбільше критики лунає на адресу діячів НСНУ. Але якщо подивитися на результати соціологічних опитувань, то ваша партія вже поступається Блоку Тимошенко, Партії регіонів. Чому ж немає «відер бруду» проти них, чому скандали тільки навколо однієї сили — НСНУ?
— Подивіться на лінію скандалів: Зінченко, Тимошенко, Турчинов, потім на «підтанцівці» Кравчук із Березовським. Це одна лінія. Вони затіяли цей скандал, у якому, я переконаний, громадяни розберуться і належно оцінять дії цих політиків. Бо крапки рано чи пізно будуть розставлені.
Чому навколо НСНУ? Зрозуміло ж — щоб ударити по партії, понизити рейтинг. Б'ють завжди по сильному.
Коли ми йшли на вибори, ми менш за все думали про посади. А дехто тільки цим і марить. Насправді та криза, про яку зараз говорять, почалася не з бензинових проблем чи приватизаційного скандалу з Нікопольським феросплавним заводом. А ще тоді, коли почали розмахувати папірцем із написом, хто буде наступним Прем'єром (ідеться про таємну угоду, згідно з якою Ющенко у випадку перемоги на президентських виборах зобов'язувався призначити Юлію Тимошенко Прем'єром. — Авт.). Зараз іде цинічна гра. З одного боку, вони пропонують: давайте подамо руку Президенту. З іншого — чинять речі абсолютно аморальні стосовно того ж Президента.
Але ще раз підкреслюю: ми налаштовані конструктивно. Ми будемо виступати як консолідуюча сила з усіма партіями, з якими були під час парламентських виборів 2002 року. Пройдемо переговорний шлях, підемо на компроміс, щоб створити нормальний демократичний блок. Я допускаю, що з кимось, може, й не вдасться. Хтось вибере шлях до активної політики, хтось — до, вибачте, політики «самовиживання». Але «Наша Україна» буде йти цим шляхом як консолідуюча сила.
— Якщо поіменно, то блок, про який ідеться, — це НСНУ, ПРП, УНП, НРУ?
— В тому числі. Але не тільки. Переговори тривають.
— Миколо Володимировичу, ви півроку говорили про те, що ведуться переговори про блок із Тимошенко. Нічим вони не завершилися, а Юлію Володимирівну потім узагалі відставили. Але до початку виборчого процесу залишилось обмаль часу. І вже зараз мусять бути якісь предметні напрацювання. Чи дійсно справа йде до блоку, чи вже видно, що хтось, можливо, відпаде?
— Я скажу так: на сьогодні немає жодного втраченого варіанту. Ми бачимо шанс підписання угод з усіма.
А щодо блокування з Тимошенко, то це, вибачте, той шлях, який для себе вибрала сама Юлія Володимирівна. Коли до мене апелюють, ніби ми в чомусь заважали її уряду, то мені просто смішно. Чим я можу перешкодити? Направити депутатський запит, відібрати час, коли зустрічався з Прем'єром, «затягувати», коли йде голосування за урядові законопроекти? Але — перевірте роздруківки голосувань — фракція «Нашої України» завжди підтримувала проекти, які вносив Кабмін.
Ми ж налаштовані на те, щоб об'єднати якомога більше демократичних сил. Думаю, чекати залишилось недовго. Цю роботу маємо завершити у листопаді.
— Тобто рішення про формат участі у виборах буде прийняте вже 12 листопада, на з'їзді НСНУ?
— Ні, до з'їзду ми не встигнемо. У нас до кінця року буде щонайменше два з'їзди: один — 12 листопада, і потім ще один, на якому й ухвалюватимуться конкретні рішення щодо виборчого процесу.
Буде те, що буде. Нікого конкретно не маю на увазі, але якщо з кимось не вдасться підписати угоду, буду ставитись до цього спокійно. Але основне, що я можу констатувати, — наша партія відбулася. І ми не боїмося навіть самостійно йти на вибори. Але вважаємо за краще зробити так, щоб залучити максимум демократичних сил. Аби у 2006 році створити нормальний, структурований парламент, який буде працювати на ті цілі, які ми ставили і рік, і чотири роки тому.
— Які питання в переговорах про коаліцію становлять найбільшу проблему, навколо чого виникає найбільше конфліктів?
— Конфліктів по суті немає. А по-друге, зрозумійте мене, коли ведеш переговори і коли вони незавершені, то некоректно розповідати це пресі.
— З ким ви хотіли б сформувати коаліцію у наступному скликанні Верховної Ради?
— Ми бачимо одне: після внесення змін до Конституції Президент матиме право розпустити Верховну Раду, якщо вона протягом місяця не сформує парламентську більшість. У такому випадку доведеться проводити нові вибори. Але наша країна такої виборчої епідемії, мабуть, не переживе. Тому можу сказати тільки те, що більшість обов'язково буде створена. Якою буде її конфігурація — побачимо. Ми переконані, що станемо переможцями парламентських виборів. І будемо вести переговори з тими політичними силами, які подолають 3-відсотковий бар'єр.
— Якщо припустити, що опоненти НСНУ — Тимошенко, яку ви сильно критикуєте, і Янукович, який є опозицією, — створять певну післявиборчу коаліцію, і до неї невдовзі приєднається, скажімо, блок Литвина, то вийде, що «Наша Україна» взагалі опиниться в меншості. Чи допускаєте ви такий варіант?
— (Замислився. — Авт.). Ми виграємо вибори. І ми будемо основою парламентської більшості. Іншого варіанту я не допускаю.
А по-друге, з Литвином, якщо подивитися на гасла наших політичних сил, ми досить близькі: бачимо Україну в демократії, в розвитку. Тобто в нас є багато спільного. Ми з Литвином будемо йти на вибори паралельними шляхами. Між нами існує небагато протиріч для того, щоб знайти спільну мову після виборів 2006 року.
— Здається, ці слова можна інтерпретувати так, що блок Литвина таки стане партнером НСНУ в майбутній каденції Верховної Ради. А якщо постане вибір іншого учасника більшості, то кого ви більше хотіли б залучити — Тимошенко чи Януковича?
— (Замислився. — Авт.). Ми будемо проводити переговори з усіма без винятку силами, які подолають виборчий бар'єр. Називайте хоч Комуністичну партію, хоч інші, я ще раз наголошу — без винятку. А загадувати щось конкретне наперед я не хочу.
— До речі, про Януковича. Меморандум, який із ним підписав Президент, вельми критикують. Як ви гадаєте, в умовах, які склалися на той час, наскільки це був вимушений крок Ющенка? Бо якби існувала пропрезидентська більшість і впевненість у тому, що за кандидатуру Єханурова проголосують, такий меморандум навряд чи з'явився б.
— По-перше, я не бачу тут ніякої вимушеності. По-друге, якщо порахуєте кількість депутатів, які проголосували за Єханурова, то побачите, що він проходив і без голосів фракції Партії регіонів. Якщо ви думаєте, що Президент про це не знав напередодні голосування, то ви помиляєтесь. Ми його інформували.
— Складали якісь списки?
— Я в парламенті не перший рік, працюю в ньому ще з 1998-го. Я відчуваю зал. Перед голосуванням спілкувався з колегами, знав їхні позиції. І було зрозуміло, що Єхануров пройде й без Партії регіонів.
Щодо меморандуму, то в мене перед очима завжди стоїть заклик, який був на Майдані: «Схід і захід разом!». Тому в цьому випадку Президент дiяв абсолютно логічно. Меморандум, розмови з різними фракціями, «круглий стіл» із бізнесом — це нормальні речі. Ми не повинні сидіти по окопах і стріляти один в одного.
— Нещодавно НСНУ обрала собі нового голову виконкому. Ним замість Юрія Єханурова став Микола Катеринчук. З одного боку, про нього кажуть, що під час минулорічної роботи в юридичному відділі штабу Ющенка Катеринчук не завжди вдало проявляв організаторські здібності. Інші ж кажуть, що пан Микола — молодий, перспективний політик, і він може додати партії популярності. Якою була мотивація під час його обрання?
— Мені імпонує те, що до Катеринчука нема однозначного ставлення. Бо щодо людини, яка працює, одностайності бути не може. Загалом призначення проводилося демократично. Засідала президія, визначалися досить довго, потім було засідання ради партії. Хоча голосування за Катеринчука на раді НСНУ було, здається, одностайним. А якщо ви думаєте, що ми обирали голову виконкому, вишукуючи якісь негативні якості, то це не так. Шукали насамперед позитивні.
— Але на тому-таки засіданні ради говорили й про негатив. Він стосується тих людей, яких звинувачують у корупції і в яких зараз зіпсований імідж, — Порошенка, Третьякова, Жванії, Червоненка. Кажуть, лунали натяки, щоб відсторонити їх від керівництва штабом, від списку...
— Якщо звинувачення будуть підтверджені — партія робитиме висновки. Але ми не будемо реагувати на кожен безпідставний «пчих».
Щодо засідання ради, то виступи були різні: критикували керівників партії, голів осередків. І це нормально. Тривала абсолютно відверта розмова. Були й виступи, що стосувалися звинувачень на адресу згаданих вами політиків, але ніяких рішень ми не приймали. Дискусії продовжаться на з'їзді НСНУ. Саме з'їзд вирішуватиме, хто буде у списку. І таким чином партія висловить своє ставлення до цих звинувачень.
Що ж до, наприклад, Петра Порошенка, то він залишається заступником голови ради партії, і ніхто не ставив питання про його звільнення. Виборчий же список матимемо в грудні. Я сподіваюся, що з точки зору подальшої роботи в політиці він буде набагато ефективніший і порядніший, аніж, наприклад, список тієї політичної сили, яка зараз рветься до влади і найгучніше кричить.
Микола Володимирович Мартиненко
Народився 12 січня 1961 року в Світловодську, що на Кіровоградщині.
У 1984 році закінчив Харківський авіаційний інститут.
Працював на керівних посадах у комсомолі, спершу на заводі ім. Антонова, потім — у київському ЛКСМУ. Бізнесом почав займатися у 1991-му. На основі госпрозрахункового об'єднання, що займалося працевлаштуванням студентів, з однодумцями створив АТ «Фірма «Торговий дім», невдовзі очолив це підприємство. У 1997-му став головою правління ЗАТ «Інтерпорт-Ковель». Був бізнесовим партнером «Брінкфорду», який вважають фірмою Давида Жванії.
У 1998-му був обраний народним депутатом. Спершу входив до фракції НДП. У 2002 році обирався до Верховної Ради вдруге, йшов по одному з мажоритарних округів Волинської області як незалежний кандидат, а в парламенті увійшов до фракції «Наша Україна».
Його вважають одним із фінансистів «НУ». Сам Мартиненко каже, що з бізнесом покінчив ще у 1998-му, коли став нардепом, хоча отримує доходи від акцій.
Одружений, має трьох доньок.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
