Серед загадок Другої світової війни навряд чи знайдеться аналогія тій, розгадати яку поки що безуспішно силкуються Марія та Василь Федіви — старша донька і зять рожнятівського (за назвою району) Михайла Івановича Василишина. Зав'язка цієї суперзаплутаної історії відбулася влітку 1944-го, коли через Галичину на Берлін з боями пройшли дивізії Червоної армії, мобілізуючи у свої ряди місцевих новобранців. Так сталося, що солдатські гімнастерки майже одночасно одягли два прикарпатські Василишини Михайли Івановичі. Один (1918 року народження) — із села Чорний Потік Печеніжинського (нині Надвірнянського) району, другий (1910 року народження) — із села Спас Рожнятівського району.
І треба ж було богу війни так придумати, аби обидва Василишини воювали пліч-о-пліч — у кулеметних обслугах одного й того ж 175-го гвардійського стрілецького Віленського полку 58-ї стрілецької дивізії 5-ї армії. Щоправда, різним стало завершення ратної праці: Василишин зi Спаса помер 20 березня 1945 року у медсанбаті від важких ран, Василишин із Чорного Потоку повернувся додому з найвищою урядовою нагородою — медаллю «Золота Зірка» та орденом Леніна. А ще в історії Другої світової війни залишилася славна сторінка, вписана М.І. Василишиним при форсуванні Одеру 23 січня 1945-го. Подвиг здійснив один, але в нагородному листі, підписаному командиром полку підполковником Гордєєвим на третій після геройського вчинку день, якимось чином переплелися біографічні дані обох Василишиних. Та так, що цей втаємничений, з грифом «секретно», клубок не вдається розплутати дотепер.