А «Молодість» вертається...

      У суботу стартував міжнародний кінофестиваль «Молодість». Урочисте відкриття уже традиційно відбулося в Палаці «Україна». Одначе без традиційних для багатьох вітчизняних фестів «рюшиків» і «квіточок», биття поклонів у бік інвесторів і тому подібних хутірських прибамбасів. Євростандарт: коротко, зате за участі персон, які обов'язково запам'ятаються.

      Утім одна персона апріорі викликала великі сумніви. І не стільки сама по собі, скільки та роль, яка їй відводилася. Йдеться про Президента України Віктора Ющенка, якого «висватали» на почесного президента фестивалю. Йдучи за логікою такого «призначення», можна очікувати, що у наступні місяці Ющенко стане президентом усього і всіх. Та ж він і без того очолює державу, навіщо оцей майже гротескний хід? Хоча дирекцію «Молодості» в конформізмі запідозрити важко — останні два-три роки вони стояли за Ющенка, аки скеля непорушна. Що було не зовсім безпечно, зважаючи на державні субсидії у фестиваль.

      І потім — якщо є почесний президент, то що, простий президент (Богдан Ступка, до речi) не такий почесний? Словом, краще б уникати отаких конструкцій: авторитету вони не додають — нікому і нічому. Хоча сам Ющенко у запропонованій йому ситуації виглядав достойно. Говорив без папірців, виявивши обізнаність в іменах і фактах історії кіно — світового і вітчизняного. Йому асистував великий симфонічний оркестр, підкреслюючи стильність і непроминущість події.

      Родзинкою відкриття була присутність іншої знаменитості — кінорежисера Романа Поланського. 72-річний метр представив свою останню картину «Олівер Твіст» (за знаменитим романом Чарльза Діккенса). За його ж розповіддю, пару літ тому він показав свій передостанній оскароносний фільм «Піаніст» (про жахи геноциду євреїв у часи Другої світової) своєму п'ятирічному сину. Той сказав, що фільми про людину-павука йому подобаються значно більше. От режисер і вирішив зробити щось для дітей і про дітей. Що то життєлюбність кінематографічна, котра підсилюється спроможністю дітонародження і жагою обігріти потомство...

      Оскільки з малолітніх дітей у мене тільки шестирічний онук, я й узяв його на «дегустацію». Тим більше що він так само належить до фанатів «людини-павука». На жаль, «дегустація» тривала тільки половину кінопоказу, після чого онук зажадав полишити залу: просто втомився. Тому сказати щось напевно про фільм класика не можу: доведеться дивитися знову, вже в кінотеатрі. Прокат передбачено, картину куплено. Єдине, що можу сказати: предметний світ Англії позаминулого століття відтворено скрупульозно й фахово, історія хлопчика-сироти зворушить багатьох. А когось, може, наверне і до призабутого нині Діккенса. Не все ж історії про Гаррі Поттера начитувати.

      У неділю «Молодість» рушила вперед усією «налічкою». У Будинку кіно, який продовжує лишатися фестивальним центром, у конкурсі показали низку студентських фільмів. Серед них і п'ять українських, у тому числі недавню переможницю короткометражного Канну — стрічку «Подорожні» Ігоря Стрембiцького. Як часто це буває на «Молодості», зал, вщерть заповнений молодими людьми, реагував бурхливо і весело. Особливо тоді, коли показували своїх.

      Увечері того ж дня «особлива подія» — показ першої серії фільму польського режисера Єжи Гофмана «Україна». Це доволі широко розрекламований польсько-український проект, покликаний відтворити історію України і українства від хрещення Русі до нинішніх днів. Починається з інтерв'ю у кількох містах України: чи голосували б нині за українську незалежність? Блискучий кінематографічний план: київський міліціонер, вочевидь, не знає, як відповісти. Начебто ж державний муж, а з іншого боку... Доволі вдало відібрано та змонтовано й інші відповіді. Більшість «за».

      А далі починається власне фільм, зорову частину якого складають фрагменти історичних фільмів та всіляки образки минулого. Закадровий текст читає сам Богдан Ступка, котрого автори, вочевидь, перевантажили: слів більше, аніж інформації. Кілька разів у кадрі з'являється і сам Гофман, темпераментно представляючи польську точку зору на історичний розвій України. Наголошується (і це підкріплено спеціальним титром), що ідея стрічки народилася у режисера під час читання книжки Леоніда Кучми «Україна — не Росія». Похвально і не кон'юнктурно, могли б колишнього Президента і «забути».

      Попереду ще дві серії, в цілому фільм буде представлено публіці у лютому наступного року. Попередньо можу сказати одне: я розчарований. Надто вже простенько і тривіально. Для українців, принаймні. Хоча напевне, що головним адресатом є тут люди інших країн, котрі відкриють для себе маловідому їм людність. Доводиться сподіватися, що наступні серії  будуть і цікавіші, і кінематографічніші.

      Недiля для мене закінчилася в кінотеатрі «Кінопалац». В одній із позаконкурсних програм — «Фестиваль фестивалів» — показали кращий фільм Європи минулого року «Море всередині» іспанця Александро Аменабара. Глибока філософська й водночас дуже проста історія про людину, життя якої упродовж років є пеклом: він прикутий до ліжка. Про фільм треба писати окремо. А поки додам, що більшість позаконкурсних програм («Фестиваль фестивалів», «Балканський фокус», «Німецький бульвар», «Французьке кіно сьогодні», «Нове російське кіно») винесено в кінотеатри Києва: «Жовтень», «Київська Русь», «Україна», «Братислава», «Київ», «Кінопанорама», «Кінопалац», «Баттерфляй-Ультрамарин». І глядачі йдуть усе активніше. Дуже раджу приєднатися до них і скористатися можливістю переглянути доволі репрезентативну збірку фільмів світового кіно.