Усе більше людей відходять на узбіччя своїх колишніх політичних симпатій. (Фото Данила IВАНIВА.)
Найбільш рейтинговим політиком України, за даними соціологів, залишається Президент України Віктор Ющенко. Але це не велика підстава для втіхи. Тому що рівень довіри до Віктора Андрійовича, як і до кожного іншого впливового політика, нині знижується. Це загальна для всієї України та всього політикуму тенденція. Ще рік тому було навпаки: рівень довіри громадян до різних діячів — будь він Ющенком чи Тимошенко, Януковичем чи Тигіпком — зростав. У людей із різних таборів з'явилася надія, яку вони пов'язували зі своїми кумирами. Але після виборів обидва електоральні фланги почали розчаровуватись у своїх улюбленцях.
Перед тим як перейти власне до рейтингів політиків, ми все-таки зосередимося на інших підсумках (здається, значно важливіших) — соціальних. Отож найбільша частина українців — 56,9% — вважає, що події в Україні розвиваються в неправильному напрямі. Це вдвічі більше, ніж тих, хто дивиться на ситуацію в державі позитивно (таких 21,2%). Ще 21,9 відсотка вагаються з відповіддю. Такими є результати опитування, що його провів Український центр економічних та політичних досліджень ім. Разумкова.
(Дослідження суспільних настроїв відбувалося з 6 по 12 жовтня 2005 року в усіх регіонах України; опитано 2007 респондентів віком від 18 років. Похибка не перевищує 2,3%.)
Для порівняння: ще в лютому головну українську «дорожню карту» схвалювало 50,7% громадян (нарікали на неї — 23,8), у червні цей показник дещо погіршився (42,6% становили позитивні відгуки, 30,6 — негативні), а у вересні, коли влада пережила політичну кризу, а Тимошенко пішла у відставку, громадська думка «впала у колапс». Він полягав у тому, що люди розгубилися й дуже велике число респондентів — 34,7% — взагалі не змогли оцінити ситуацію в державі. Тоді, щоправда, 44,3% сказали, що за вікном коїться щось нехороше, 21% — що все правильно. Але минув місяць, і ті, хто вагався з відповідями, таки визначилися, причому у «негативний» бік. У числах це виглядає так: у вересні таких, хто вагається, було 34,7%, у жовтні — 21,9; у вересні розвиток подій негативно оцінювало 44,3% опитаних, а в жовтні — вже 56,9%. Тобто приріст зменшення «невизначених» і зростання «песимістів» однаковий і становить близько 13%.
Отож можна зробити висновок, що громадяни, котрі не можуть оцінити ситуацію, з часом схиляються до того, щоб назвати її негативною. Але ключовий підсумок інакший: за півроку довіра до влади зменшилася більш ніж у два рази і, як свого часу співав один український поп-гурт, «а тепер усе інакше».
«На жаль, ми знову повернулися до старих часів, — коментує ситуацію для «УМ» директор соціологічної служби УНЦЕПД ім. Разумкова Андрій Биченко. — Тобто до ситуації, яка була перед президентськими виборами. Панує такий соціально-психологічний стан, коли в суспільстві поширюється песимізм, з'являються негативні очікування, а події оцінюються критично навіть тоді, коли не несуть загрози суспільству. Півроку тому ситуація була інша, а зараз ми знову повернулися до того песимізму».
Причина зменшення рівня довіри до влади дуже проста. Це розчарування в ідеалах. Саме в ідеалах, бо виборча кампанія і особливо Помаранчева революція надзвичайно високо підняли рівень громадських очікувань, а політиків возвеличила з рангу людини до, послуговуючись термінологією Ніцше, статусу «надлюдини», яка все вміє і все зможе. Зрозуміло, що коли влада почала стикатися з проблемами, з цукровими, бензиновими та політичними кризами, то кривi графіка довіри подалися донизу.
«Нова влада не виправдала моїх сподівань», — каже в жовтні 32,3% опитаних. «Я від нової влади нічого не очікував, так і сталося», — буркоче 17,5%. «Я від нової влади нічого доброго не очікував, але вона виявилася ще гіршою, ніж я думав», — нарікають 12,6%. Позитивних відгуків значно менше. Із тим, що влада виправдала сподівання, згодні 5,4%, а той факт, що влада перевершила сподівання, визнає тільки 2,1%. Інші або вагалися з відповіддю (7,7%), або кажуть, що оцінювати владу ще рано (22,3%).
А тепер про те, над чим слід задуматися самій владі — про причини того, чому знижується її рейтинг. За даними Центру ім. Разумкова, найбільша кількість українців — 27,2% — сказали, що на це вплинуло «зниження рівня добробуту громадян». Але це, якщо чесно, не надто вагомий показник для того, щоб робити якісь глобальні висновки. Тому що люди завжди схильні погано відгукуватися про свої статки, і це зрозуміло, бо краще — ворог хорошого. А от інші причини варті більшої уваги. 26,3% опитаних назвали причиною розчарування «конфлікти серед вищого керівництва влади і пов'язані з ними скандали», а 20,5% — «зловживання, корупцію у вищих ешелонах влади». Навряд чи є сенс пояснювати, що стоїть за цими рядками... Інші варіанти набрали значно менше відсотків.
Критичне ставлення панує в громаді і до більшості змін, що проходять в Україні. Переважна кількість із різних царин оцінені балом «становище не змінилося». На другому місці оцінка «змінилося на гірше», остання — «змінилося на краще». Відтак індекси (різниця між позитивом і негативом) у більшості галузей є мінусовими. Найгіршим балансом відзначений «рівень цін і тарифів» (-81,2%). Далі йде «упевненість у завтрашньому дні» (-53,3%), економічне становище (-43,6%) та ставлення громадян до влади (-40,3%). Попри це, українці вбачають у діях влади, що прийшла на зміну кучмівській, і позитиви.
Найбільш схвально вони відгукуються про зріст демократії. Українці найбільш задоволені рівнем свободи слова (+13,4 відсотків), пенсійним забезпеченням (+12,4%), міжнародним іміджем (+4,1%) та рівнем демократії (+2,1%). Це те, чим задоволені українці, бо всі інші зміни мають мінусовий коефіцієнт. Зрештою, за свободи й стояли...
А тепер про рейтинги політиків. Лідером громадських симпатій залишається Президент Віктор Ющенко. Його рейтинг дещо впав, але це загальна тенденція нинішньої України політичної — все менше вірити політикам. Так, Віктора Ющенка повністю підтримує 19,2% громадян (у вересні — 19,8%), окремі дії В.Ю. підтримує 36,8%, повністю не підтримують — 36,1% (минулого місяця — 34,1%).
Екскурс у минуле: у лютому Ющенку-політику повністю вірили аж 48,3% опитаних.
Дещо менше громадян підтримують Ющенка як Президента, тобто як інститут влади: повністю йому довіряють 18,1% (у вересні — 20,3%), не підтримують узагалі — 31,9% (28,6%).
Ще один екскурс у минуле: у лютому Ющенку-Президентові повністю вірило 46,7% громадян.
Тенденцію до зниження довіри переживає опозиція. Так, лідера Партії регіонів Віктора Януковича повністю підтримує 15,8% (у вересні — 17,2%), повністю не підтримують — 51,2% (50,7%). У лютому показник повної довіри до «головного опозиціонера» був 19,9%.
Юлія Тимошенко у порівнянні з минулим місяцем теж втратила кілька відсотків. Це, зокрема, пов'язане з тим, що вона «випала» з українського політикуму та інформаційного простору через хворобу. Інша причина зменшення довіри до неї — невдоволення громадян розлученням «помаранчевої» команди. Відтак 17,5% опитаних повністю підтримують дії Ю. Т., а це на чотири відсотки менше, ніж минулого місяця. Повністю ж не підтримують «несправедливо звільненого» екс-Прем'єра 41,5% опитаних, хоча у вересні цей показник був на рівні 36,1%. А в лютому Юля мала 41,5% довіри.
Спікера Верховної Ради Володимира Литвина повністю підтримують 15% опитаних, повністю не підтримують — 29,4%.
11% респондентів позитивно ставляться до діяльності Прем'єр-міністра Юрія Єханурова, 18,8% узагалі його не підтримують, а 9%... не знають такого політика.
До речі, його призначення на посаду схвалює більше третини українців — 38,1%. Це у два з половиною рази більше, ніж тих, хто негативно оцінює такий крок: противників його прем'єрства — 16,4%.
Але ми пропонуємо читачам звернути увагу ще й на такий показник: до серпня цього року, коли Кабмін очолювала Тимошенко, рейтинг уряду не опускався нижче 20%, після відставки ж Тимошенко рівень довіри до Кабміну тримається в межах 8%.
Тим часом Віктор Ющенко, попри лідерство у хіт-параді особистої довіри, не може похвалитися подібним показником у партійному рейтингу (він же є почесним головою «Народного союзу «Наша Україна»). У цій номінації бере гору Партія регіонів Віктора Януковича. 17% опитаних, якби вибори відбулися найближчої неділі, поставили б галочку якраз навпроти ПР.
А от за НСНУ, якби її очолював Віктор Ющенко, проголосувало б 12,5% опитаних. Відтак Президент має ще один аргумент, щоб не йти у список партії. Бо, як бачимо, довіра до нього розбивається у півтора раза, коли йдеться про «Народний союз...». А ще одна мораль цього показника така, що НСНУ мусить негайно замислитися над тим, як позбутися скандального реноме.
За «Батьківщину» Тимошенко проголосувало б 12,2% опитаних. За КПУ на чолі з серпом, молотом та Симоненком — 6,2% опитаних. За Соцпартію Мороза — 5,7%. За «народників» Литвина — 3,4%. На цьому список виборчих «призовників», які проходять у Верховну Раду, закінчується. Далі — ПСПУ Вітренко (1,8%), ПППУ Кінаха (1,4%), «зачерствілі» «Жінки за майбутнє» з Довженко (1,1%). Потім — дрібні партії; 4,6% — «проти всіх», 3,5% — тих, які б узагалі не голосували, та 24,5% — які не визначилися.
Попередні числа — це показники партій. Але зрозуміло, що майбутні вибори будуть не стільки партійними, скільки «блоковими». А от у цій «номінації» першість знову була б за Ющенком, тобто за його коаліцією: список НСНУ—ПППУ—НРУ—УНП узяв би 15,6% голосів громадян.
Парадокс, але Блок Віктора Януковича набирає менше голосів, ніж його партія: за ПР, як уже згадувалося вище, проголосувало б 17%, натомість за БлЯ (Партія регіонів плюс «Союз» голови Антимонопольного комітету Олексія Костусєва) — на два відсотки менше, 15,1%.
Подібна дивина спостерігається і з блоками Тимошенко («Батьківщина», ПРП, «Єдина Україна», «Пора», «Собор», УНА) і Литвина (НПУ, НДП, РПУ) — 11,2% і 2,9% відповідно. Це менше за ті показники, яких вони досягли б, якби йшли осібно. Хоча логіка підказує, що все мало б бути навпаки, і блоки мали б викликати симпатії більшої кількості електорату.
Але не виключено, що цей парадокс пояснюється тим, що коли йдеться про блоки (спершу розглянемо випадок із НСНУ), то значна частина громадян підтримує коаліцію Ющенка, в якій «демонізм» «Нашої України» розмивається привабливішими партіями. Тоді й прихильників Литвина та Тимошенко меншає. А от коли «партія влади» згадується у списку самостійно, виборці «перебігають» до «Батьківщини» або НП.
У принципі, таке ж припущення можна зробити і про Партію регіонів. А вона втрачає голоси тоді, коли з'являються інші опозиційні блоки. Як, наприклад, блок Леоніда Кравчука «Об'єднаймо Україну» (СДПУ(о), «Нова демократія», «Трудова Україна) або блок ПППУ Вітренко з «Державою» екс-Генпрокурора Васильєва, які набирають по 1,9% кожен. Цю «квоту» вони, вочевидь, перехоплюють у Віктора Федоровича.
Щодо Януковича, то цікаве ще й таке: найбільша різниця між рейтингом його блоку та рейтингом його партії зафіксована на півдні України. Якщо «проФФесор» балотуватиметься з «Союзом» Костусєва, то матиме там 28,6%, а якщо без нього, як партія, — то 34,1. Парадокс, але саме в південних областях одесит Костусєв проводить найбільшу розкрутку свого проросійського «Союзу».
Парадокси цього блоково-партійного пасьянсу ми попросили прокоментувати Андрія Биченка. «На рейтинг блоку впливає не лише його склад, а й наявність інших блоків, — пояснює директор соціологічної служби Центру ім. Разумкова. — Тобто коли говорити про блоки Литвина і Януковича, то в них, можливо, відбирають голоси інші опозиційні коаліції. Наприклад, блок Кравчука. Він набирає 1,9%, хоча СДПУ(о), якби йшла самостійно, — всього 0,6%. Очевидно, тут блок Кравчука щось відбирає. Що стосується Ющенка та Тимошенко, то в них спільний електорат. Але, очевидно, блок Віктора Андрійовича сприймається більш схвально, ніж партія, бо до коаліції входять сили, які більш прихильно сприймаються прибічниками Ющенка».
Кияни загалом схвалюють діяльність нинішнього мера столиці Олександра Омельченка: 43% опитаних позитивно і скоріше позитивно оцінюють його роботу, а негативні оцінки дають менше 30% опитаних. Такими є дані телефонного опитування, проведеного маркетинговою дослідницькою компанією ІnMіnd для «Української правди».
1—4 жовтня було опитано 402 особи, теоретична похибка вибірки становить менше 5%.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
