Після есдеків

      Закарпаття за часів «кучмізму» зажило славу зони постійних катаклізмів: то руйнівні повені, то мукачівські вибори , то партійний бандитизм. За останні дев'ять місяців найзахідніша область України поступово стала зникати з «чорних» новин. Що ж змінилося за цей час?

      Протягом останніх років область була ареною жорсткого протистояння між провладною СДПУ(о) та опозицією, очолюваною «Нашою Україною». Політичне протистояння підсилювалося бізнесовими інтересами та особистою неприязню. Мукачівські вибори стали наочною демонстрацією точки кипіння пристрастей.

      Після Помаранчевої революції ситуація докорінно змінилася. СДПУ(о) втратила не тільки рештки авторитету та адмінресурс, а й чимало активістів. Один за одним з неї почали гучно виходити колишні лідери, а деякі навіть публічно свідчити проти есдеків. У підсумку, за останніми опитуваннями, в Ужгороді за колись «керівну і спрямовуючу» партію збираються голосувати «аж» 1% місцевих мешканців. Себто есдеки позбулися на Закарпатті навіть статусу одного із центрів впливу.

      Натомість до влади, як по всій Україні, прийшла колишня опозиція, центром якої в останні роки був бунтівний Мукачів, а не бюргерський Ужгород. Саме в Мукачеві розташовувався обласний штаб «Нашої України», звідти йшли грошові і організаційні потоки на підтримку ющенківців. Ба, більше — в Ужгороді довго не могли знайти людину, яка б очолила передвиборчий штаб Віктора Ющенка.

      Не дивно, що «Наша Україна» розросталася на мукачівському хребті й асоціювалася в першу чергу з Віктором Балогою та його командою. Тому призначення його головою Закарпатської обласної державної адміністрації було цілком логічним. Єдине питання, яке виникало в експертів, — піде Балога кудись вище до Києва, чи залишиться тут?

      Президент вважав, що керівник його обласного передвиборчого штабу повинен залишитися на місці. Очевидно, доцільність такого кроку полягала у знанні ситуації та кадрів. У підсумку на Закарпатті відбулася кадрова революція, яку політологи схильні на 80% оцінювати вдало.

      Причому Віктор Балога не діяв у вузькопартійних інтересах. Посади в облдержадміністрації та районах отримали представники різних партій: «Батьківщини», соціалістів, НРУ, «Собору», ПРП.  Але в основному це були люди, які проявили себе під час виборчої кампанії — очолювали штаби чи працювали у виборчих комісіях.

      Натомість обласні керівники таких партій-переможців, як «Батьківщина» чи СПУ, що не були частиною єдиного виборчого механізму, залишилися без портфелів. Себто Балога виходив не з принципу партійної доцільності, а із ділових якостей, перевірених у реальній обстановці.

      Ще одним недоброзичливцем нового обласного керівника став його давній суперник Сергій Ратушняк. Народний депутат, який у Верховній Раді входить до числа лідерів за кількістю змінених фракцій, має чималі амбіції і вважає себе головним політиком Закарпаття. Під час боротьби з СДПУ(о) він був по один бік барикад із Балогою, хоча організаційний та фінансовий вклад Ратушняка годі порівнювати з корисністю «Нашої України». Та найбільшим мінусом Ратушняка є його непередбачуваний та різкий характер. У підсумку — він не має команди, а колишні друзі стали його непримиренними ворогами.

      Ще до призначення Віктора Балоги главою регіону Сергій Ратушняк став у відкриту опозицію до недавніх соратників по антикучмівській коаліції. Балога і Мукачів стали уособленням всесвітнього зла, а на світ вилізли нафталінові аргументи, які роками використовували соціал-демократи. До честі «губернатора», за вісім місяців своєї повторної каденції він не дав критикам жодного нового дієвого аргументу.

      Цікаво, що, за даними Кабінету Міністрів, на Закарпатті найкращий бізнес-клімат в Україні, тоді як непримиренні опозиціонери волають про небачений пресинг бізнесу. Різниця в тому, що Кабмін оперує реальними цифрами, а критики — гучними словами.

      Таким чином, політична палітра області сформувалася знову у двох тонах: нова влада на чолі з «Народним союзом «Наша Україна» та нова опозиція на чолі з Сергієм Ратушняком (цього разу він очолив обласний осередок Народної партії Литвина) плюс «Батьківщина» і Соцпартія.

      Але це на політичній сцені. Простого закарпатця цей ярмарок амбіцій мало хвилював. На початку вересня (до відставки уряду Тимошенко) за «Народний союз «Наша Україна» збиралися голосувати понад 56% мешканців області, за БЮТ — 13,6%. Соціалісти приваблюють 6,6% населення, а Народна партія — 2%. Себто поливання брудом нової влади мало що дає.

      Натомість визначальними залишаються події в Києві. Після відставки уряду Юлії Тимошенко та пов'язаними з цим скандалами думка закарпатців частково змінилися. Опитування по Ужгороду показало, що частка прихильників НСНУ сягає тут 22%, БЮТ — 17%, НП має 6%, СПУ — 4%. Решта партій не дотягує до 3%.

      Керівник Закарпатського інституту політичних досліджень Віктор Пащенко прогнозує перемогу на виборах у Закарпатті «Народного союзу «Наша Україна». Питання тільки в тому, яким буде відрив від переслідувачів. Чи буде це самодостатня перемога, яка дозволить формувати більшість у радах, чи доведеться з кимось блокуватися.

      Новий «губернатор» Закарпаття Олег Гаваші, колишній заступник Балоги як по ющенківському штабу, так і по облдержадміністрації, навряд чи вдасться до якихось радикальних кроків. Тому, на думку політологів, усе залежатиме від Києва. Вплив подій у столиці формуватиме думку закарпатців на 80 відсотків, вважають вони. Телевізор, як і раніше, вирішує все.