Інтелігентний «камікадзе»

      Шанси Олександра Мілінкевича на перемогу в боротьбі за президентське крісло прорахувати заздалегідь надзвичайно важко. Наразі взагалі малозрозуміло, чи змінить хто-небудь найближчим часом біля керма країни незмінного Олександра Лукашенка з його вже 11-річним президентським стажем.

      Поки що новий демократичний лідер — не більш ніж «темна конячка» як для виборців, так і для влади. І про його біографію, за великим рахунком, відомо не більше, ніж у далекому 1994-му — про «життєвий і творчий шлях» Лукашенка. І точно так само, як тоді Лукашенка, нині не сприймає всерйоз Мілінкевича діюча влада.

      Сам Олександр Мілінкевич зізнається журналістам, що вважає за взірець політика Вацлава Гавела. Висунутий більшістю опозиційних партій, він менш досвідчений у політиці, ніж конкуруючі з ним за звання єдиного кандидата Лебедько та Калякiн. Водночас Мілінкевич у порівнянні з цими панами менше конфліктував з лукашенківським режимом.

      За прихильність до ідей національного відродження Олександра Мілінкевича підтримують люди, які поділяють ідеї Білоруського народного фронту «Адраджэнне» («Відродження»), зокрема і велика частина тих, кого в минулому вважали найвірнішим електоратом Зенона Позняка. Мілінкевича поважають представники національних меншин, особливо поляки. Так, польська «Газета виборча» загострила увагу на тому, що, будучи віце-мером міста Гродно в 1990—1996 роках, він не тільки «змінював назви вулиць з радянських на білоруські та відкривав школи з навчанням білоруською мовою», а й допоміг польській діаспорі відкрити в цьому обласному центрі польську школу. До речі, Мілінкевич став після цього почесним членом Союзу поляків Білорусі.

      Сумарно опозиційні партії Білорусі мають украй низький рейтинг. Тому один із плюсів єдиного кандидата — те, що його особа не ототожнюється з якоюсь конкретною політичною силою , як це було б у випадку обрання Лебедька або Калякiна. Як довго Мілінкевичу вдасться залишатися в очах населення безпартійним, невідомо, з огляду на могутній пропагандистський ресурс влади, що, безсумнівно, буде використаний для приклеювання йому ярлика на кшталт «беенефівський відморозок».

      З офіційних осіб наважуються висловлюватися про конкурента Лукашенка лише депутати Палати представників білоруського парламенту. Наприклад, Анатолій Красуцький: «Усім ясно, що навряд чи зараз будь-які опоненти можуть скласти гідну конкуренцію нинішньому главі держави. Давайте говорити відверто: хто знає Мілінкевича? Я, політик, добре що один раз фотографію його бачив у газеті —  і більше нічого. А я в політиці вже 30 років. А який простий робітник, проста людина знає його?». Однак на розкручування «єдиного» в опозиції час є. Хоча навряд чи інформація про цього кандидата з'явиться у державних ЗМІ, цілковито контрольованих владою, хіба лишень негативна.

      А бути навіть «просто опозиціонером», не те що опозиційним лідером, у такій країні, як Білорусь, — справа небезпечна з огляду на досвід тих, хто на цьому шляху потрапив за грати , пропав безвісти та й просто неодноразово гарненько одержав по голові. Наприклад, екс-депутат Андрій Климов півроку тому оголосив дату революції, а тепер  — двічі політв'язень, засуджений на «хімію» і практикуючий двірник. Климов вважає Мілінкевича «гідним кандидатом, але не кращим, з інших причин: «Він узяв на себе непосильну ношу. Ми перебуваємо, так би мовити, у тилу ворога, і в мене є сумнів, чи справиться Мілінкевич із тією атакою проти нього, яку неодмінно застосує влада? Єдиний кандидат — це вже реальна загроза, і я за Мілінкевича боюся. Мене ж бо дотепер не убили лише тому, що за моєю спиною немає яскраво вираженої політичної організації».

      Наразі варто згадати інших претендентів на боротьбу з лукашенківським «я», доля яких сумна. Приміром, екс-прем'єра Михайла Чигиря, виключеного з президентської гонки за кілька років до її старту завдяки умовному терміну засудження, було звинувачено в економічних злочинах. Тим же способом наприкінці минулого року було нейтралізовано і колишнього посла Білорусі в Латвії Михайла Маринича. На думку правозахисників, обидва політики засуджені фактично бездоказово і винятково з політичною метою — не допустити їх участі у виборах.

      Можливо, слід шукати союзників навіть не всередині країни, а за кордоном? Усіх зараз цікавить, чи підтримає Мілінкевича Росія? На думку відомого політолога Валерія Карбалевича, все залежатиме від динаміки рейтингу єдиного кандидата. Якщо найближчим часом він виросте до 20—25%, то Росія з її схильністю до політичного прагматизму цілком може серйозно задуматися. Поки ж рейтинг кожного по окремості політичного лідера, крім Лукашенка, перебуває у межах статистичної похибки. Слід зауважити, що гіпотетичному єдиному кандидатові від опозиції ще до того, як його ім'я було названо на Конгресі демократичних сил, довіряло 10% громадян Білорусі.

      Заяви Олександра Мілінкевича дотепер давали підстави зараховувати його до політиків-правоконсерваторів і сприймати  як «щось середнє» між Шушкевичем і Позняком. Але сам він говорить про намір зруйнувати стереотип, начебто серед білоруських політиків Росія бачить партнером одного Лукашенка. Мілінкевич зараз називає Росію стратегічним партнером і запевняє, що ніяких русофобських настроїв ні він особисто, ні його оточення не плекає. Але при цьому, підкреслює кандидат, незалежність Білорусі — ще більша цінність. «Братам краще жити в котеджах, ніж у комуналці», — каже Мілінкевич.

      Гаданням на кавовій гущі щодо майбутньої популяризації кандидатури Мілінкевича заважає і те, що нині складно зрозуміти, наскільки єдиною залишиться десятка партій, що висунула його «єдиним». Поки що всі її члени говорять про готовність працювати на «єдиного», але не можна стовідсотково виключати, що хтось не ухилиться, як це було з просуванням Гончарика п'ять років тому. Зрештою, «десятка» — досить строкате утворення . До того ж її лідерам буде нелегко залучити до співробітництва опозиційних політиків-одинаків, які позиціонують себе «третьою силою» (ні режим, ні класична опозиція). До таких належать, наприклад, депутат парламенту минулого скликання Валерій Фролов, екс-міністр і «в'язень совісті» Василь Леонов, а також колишній ректор Білоруського держуніверситету Олександр Козулін, за яким тепер, щоправда, стоїть одна з соціал-демократичних партій — «Громада». В основному, це люди з президентськими амбіціями, що розглядають минулий Конгрес демсил лише як етап об'єднання всієї опозиції. Вони пропонували Мілінкевичу переговори для висування єдиного кандидата за своєю версією, однак ще до Конгресу той відмовився на користь сценарію «десятки», давши зрозуміти, що висунути кандидата мусить саме Конгрес. Особливо важко буде одержати підтримку Козуліна, котрий навіть відмовився підписувати декларацію про консолідацію дій у майбутній передвиборчій кампанії. Навряд чи підуть на співробітництво з «єдиним» і такі претенденти на президентство, як Зенон Позняк, який вважає опозицію креатурою спецслужб, як Сергій Гайдукевич, у моральних якостях котрого опозиція сумнівалася навіть до скандалу з газетою «Народна воля».

      Отож найреальніша сила, що зараз цілковито підтримує  Олександра Мілінкевича в будь-якому статусі, — це мережа недержавних організацій по всій країні, у створенні якої він свого часу взяв найактивнішу участь.