Кириленко-продакшн представляє

      Новий гуманітарний прем'єр В'ячеслав Кириленко, не відкладаючи в довгий ящик, почав вирішувати найбільш запущені проблеми найбільш запущеного Міністерства культури. У минулу п'ятницю він зустрічався з директорами національних історико-культурних заповідників і обговорив з ними стратегію паралельного розвитку культурних і туристичних напрямів старовинних маєтків. Справив на директорів дуже позитивне враження. У середу В'ячеслав Кириленко запросив на Садову представників різних ділянок кінематографічної галузі — режисерів (Андрій Дончик, Олесь Янчук, Лесь Санін), кінокритиків (Володимир Войтенко, Сергій Тримбач), чиновників (Ігор Ліховий, Владислав Корнієнко, Ярослав Голінський), продюсерів, прокатників, дистриб'юторів, і після тригодинного обговорення фінансових, культурологічних, організаційних, етичних чинників занепаду українського кіно було вирішено наступного тижня створити робочу групу, яка займеться розробкою конкретних пропозицій щодо покращення умов функціонування кінематографічної галузі.

      Почали нараду з того, що хвилиною мовчання вшанували пам'ять народної артистки України Маргарити Криніциної, потім статечно і розважливо виклав своє бачення В'ячеслав Кириленко, аж цікаво стало, на якій хвилині ця поважна нарада перетвориться на звичне шоу демагогів. Але підбір запрошених був адекватним, запрошували не крикунів, а реалістів, а скандального режисера Миколу Засєєва-Руденка, який прийшов у Кабмін без запрошення, на нараду не пустили. В'ячеслав Кириленко сказав, що збільшення державних асигнувань на кіно також треба добиватися, але потрiбно й оптимізувати видатки — держава гарантовано фінансуватиме дитяче кіно, анімацію і дебюти, а в ігровому кіно треба давати гроші на один-два фільми на рік, які точно принесуть славу нашому кінематографу — і вдома, і у світі. З таким підходом треба створювати високопрофесійну, авторитетну худраду, яка відбере ці один-два сценарії і визначить один-два режисерів, які прогарантують шедевр. А хто візьме на себе таку відповідальність і як проконтролювати цей процес? Кінокритик Сергій Тримбач, навпаки, вважає, що треба запускати якомога більше фільмів, тоді більша ймовірність отримати хоч один шедевр. Уся справа в тому, що цей шедевр Україні на даному етапі надзвичайно потрібний для впевненості у своїх силах, для означення світла в кінці тунелю, для корпоративного оптимізму і надії. Частково віру в український кінематограф повернула «Золота пальмова гілка» Ігоря Стрембіцького, але для масової поваги до українського кіно потрібний повнометражний ігровий фільм, який можна подивитися в кінотеатрі.

      Тут, до речі, цікава історія. Коли мова зайшла про обов'язкове дублювання іноземних фільмів у прокаті українською мовою або українське субтитрування і збір у державну казну від прокату іноземних фільмів, прокатники, які завжди виглядали рушіями прогресу в старосвітській спілчанській тусовці й радили реалістичні, прагматичні кроки щодо кіновиробництва, виступили проти. Мовляв, кінопрокат в Україні ще не такий потужний, щоб відраховувати якісь відсотки державі, от станемо на ноги, тоді... Захисти себе від держави — золоте правило бізнесу, і наші патріотичні прокатники — не виняток.

      Розбіжності були й з питання, якою має бути профільна кіноструктура, створення якої лобіюють кіношники — Держкомітет чи Фонд європейського типу, який акумулюватиме громадські, приватні, державні кошти, займатиметься рекламою, дистрибуцією, фестивальною діяльністю etc. Поки на голову ще не народженої структури претендують екс-заступник міністра культури з кіно Ганна Чміль та кіноактор, народний депутат і радник Президента Іван Гаврилюк.

      В'ячеслав Кириленко справив на присутніх приємне враження «конструктивіста», але попереду в кінематографістів ще кілька раундів переговорів у форматі нарад у віце-прем'єра. А поки напрацьовуються конкретні пропозиції щодо митних, податкових пільг, державних механізмів підтримки українських фільмів у прокаті, забезпечення технічної бази для субтитрування, озвучування у системі Долбі Діджітал (без цього кінотеатри просто не візьмуть фільм у прокат). Принаймні у кінематографістів з'явилася надія, що кадри таки щось вирішують...