Покровська церква на Подолі в Києві.
Згідно з уявленнями нашого народу, Свята Покрова — покровителька і заступниця всіх грішних людей, захисниця від усіляких нещасних випадків. Старші жінки на Лубенщині розповідають, що «вона покрива у напасті всіх, що моляться їй. Покрива вона омофором: це повивач, який залишився у неї від Ісуса Христа».
Церква Святої Покрови була на Запорізькій Січі. Тут кожного року всім козацтвом пишно відзначалося це свято й відбувалися вибори нового отамана. За народним переказом, після зруйнування Січі в 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і образ Покрови Пресвятої Богородиці. Козацьку традицію вшанування Покрови продовжили воїни УПА, обравши 14 жовтня днем зброї і заснування Української армії.
Своєю покровителькою вважали Покрову також кобзарі та лірники. По завершеннi навчання у вчителя, вони складали своєрідний екзамен на цеховій (судній, панотчій) раді, що мав назву «одклінщина», або «визвілка». При успішному проходженні іспиту, учень приймав присягу: клявся святою Покровою, пресвятою матір'ю Марією та іменем своїх батьків дотримуватися всіх цехових звичаїв.
В українському традиційному календарі цей день вважався своєрідною межею між теплою і холодною половинами року, між літом і зимою: «До Покрови — то мала осінь, а як після Покрови, то довга осінь» (Житомирська область). У Покрови просили здоров'я, щоб без хвороб перезимувати й дочекатися весни. До цього свята намагалися повернутися додому й чумаки («Як прийде Покрова, сиди, чумаче, вдома»). На Коростенщині існує повір'я, що цього дня змії остаточно ховаються під землю на зимiвлю, але перед тим під проводом свого царя-вужа вилазять на ліщину, щоб востаннє перед зникненням під землею побачити небо.
На Покрову неодмінно слідкували за погодою, намагаючись передбачити, якою буде зима: «Як на Покрову — так і весь рік», «Як на Покрову хмарно, то буде гарний врожай, а як ясно — не дуже», «Покровському вітрові цілу зиму вітер дутиме навпроти». Якщо свято Покрови випадало на молодому місяці, то вважалося, що і зима буде «молодою», тобто з морозами, якщо на повному місяці, то буде багато снігу, а якщо на старому, то чекай «гнилої» зими, теплої й вогкої. В цей час, як правило, починаються перші заморозки, то і підмічали, що «Покрова покриє землю як не листом, то снігом», тобто якщо землю не вкрило опале листя, то найближчим часом варто чекати снігу, але якщо після Покрови загримить грім, то це певна ознака, що зима буде теплою. Після Покрови мало бути ще декілька теплих днів, що називалися «бабине літо». Таку ж назву має і павутиння, що літає в цей час у лагідних променях останнього осіннього сонця, адже Покрова скоро накриє землю «білою наміткою» — снігом.
У ніч перед Покровою господиня тричі вставала й топила в хаті, щоб зимою було в ній тепло. Якщо ж господарі будували нову хату, то мали обов'язково впоратися до 14 жовтня, вірячи, що тоді Покрова покриє всю сім'ю добром, злагодою, статками. Згідно з народними уявленнями, в парі з Покровою є й опікун Покров, до якого зверталися з проханням: «Батьку Покров, покрий нашу хату теплом, а нас — добром».
До Покрови дбайливі господарі мали перенести бджіл у темники й повністю закінчити всі польові роботи: молотити, орати, сіяти озимину, що яскраво відбито у прислів'ях та приказках: «Хто до Покрови не вбере, того й курка загребе» (Лубенщина), «По Покрову сівба вдовина та сирітська» (Поліське), «Хто сіє по Покрові, той не матиме корові» (Народицький район, Житомирська область). На Покрову до схід сонця треба було вимити худобу й попасти її, щоб була вона ситою всю зиму, адже після свята, як правило, її вже не виганяли на пасовище. У жовтні господарі розраховувалися з пастухами та сезонними робітниками і, дякуючи за службу, ставили їм обіди.
На Поділлі поминальні обіди цього дня справляли також старцям на цвинтарі або брали їх на обід до себе додому. В церкві «над мертвими правлять» і готують ритуальні поминальні страви: хопту — капусту з пшоном, голубці з пшоном чи з гречаною кашею, різноманітні калачі (Бердичівський район).
На більшості території України на Покрову закінчувалася «вулиця» (молодіжні зібрання просто неба), і дівчата починали збиратися по хатах на вечорниці, досвітки. «Покрова-коханко, ходи до нас в хатку, будеш ти співати та нас звеселяти», — казали на Полтавщині. Саме на Покрову припадає апогей осіннього сезону весіль. Дівчата, які мріяли вийти заміж, зверталися до Покрови з молитвою: «Святая Покрівонько, покрий мою голівоньку, покрий землю листочком, покрий мені голівоньку платочком!». Напередоні Покрови, поки не подзвонили до церкви, дівчата знімали з ікони рушника, замотувалися в нього, «щоб заміж гарний був» (Слобожанщина). Хлопці ж намагалися заслати сватів до Покрови, щоб встигнути зіграти весілля до пилипівського посту. На Звенигородщині говорили: «Свята Покрова в церкві у бані стояла та хороших людей скільки пар парувала». Вважалося, що шлюб, взятий на Покрову, неодмінно буде щасливим і багатодітним, бо знаходиться «під покровом Божої Матері».
Традиційно свято Покрови Пресвятої Богородиці урочисто святкується в Києві. Цього року тут має відбутися акція «Козацьке свято на Подолі» — спільний проект Національного університету «Києво-Могилянська академія» та етнічного фестивалю Олега Скрипки «Країна мрій». Адже 390 років тому саме на другий день Покрови, 15 жовтня 1615 року, Галшка Гулевичівна внесла до Київських магістратських книг дарчу на землю, на якій розмістилася Київська братська школа, поклавши тим самим початок Києво-Могилянської академії.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
