Викрадачі спокою наших осель
Шанувальники комп'ютерних ігор добре знають захопливеньку стратегічну забавку з назвою «Хіровз» (герої себто). Там наймогутнішими персонажами «інфернівського» замку є здоровезні моторошні «дябли» (дияволи). Зараз, намагаючись помилуватися дніпровськими кручами з вікна своєї багатоповерхівки на місці колишнього старовинного лівобережного підкиївського села Позняки, я щодня бачу все більше достоту комп'ютерних різновеликих «дяблів» — будівельних підйомних кранів. Підсилюють електронно-потойбічний «глюк» дві здоровецькі заводські труби. Огорнуті чорним димом і підсвічені останніми променями вечірнього сонця, вони достеменно мають вигляд воріт у пекло і є початком класнючого «тівішного» панорамного «проїзду». Далі (зліва-направо) йде Видубицький монастир — (у ярочку), за ним височіє монструазна «Родіна-мать». Трохи поступаючись їй у монументальній величі — церкви Печерської лаври. І як вінець панорами — стримить ще одне фантасмагоричне диво архітектури — Сирецька телевежа: генеральний і — на відміну від будівельних кранів — непорушний «дябл», покликаний цілодобово викрадати спокій із наших осель.