Любов нелюдська

      Як Інститут національної стратегії назвав «круглий стіл» політологів — «Любовний трикутник: Ющенко—Тимошенко—Росія», — так він і пройшов — у штовханині, невмотивованій жвавості й безкінечному кінчанні. Вадим Карасьов згадав щось про Гегеля і психологію раба кохання, де задоволення отримує той, кому адресовані почуття, тобто у даному контексті — Путін. Віктор Небоженко докинув, що Березовський жадає стати «фактором української політики» і, як добре вслухатися, то саме це слово «фак-тор» звучить еротично...

      Свято мозкової атаки перетворилося на язичницький «разгуляй», можна було б сказати — російський, якби поперед добрим десятком політологів виставили не коньяк, а горілку. Дехто з політологів знічев'я хильнув чарчину, дехто закусив канапками та розетками, начиненими російським салатом (у простолюдді йменованим «олів'є»). Страви з кухні до «овального столу» носили так жваво і багато, начебто на зйомки сцени в царських палатах з фільму «Іван Васильович змінює професію». Кількість камер теж сприяла враженню, що тут не думають, а знімають. Очевидно, тому що йшлося про Росію, всі говорили винятково російською.

      Словом, стало критично сумно від того, що піар-технології у нас заступають уже й інтелектуальні диспути, і перемагають їх. Утім була «тема важлива і актуальна», тож крізь шурхіт одноразових скляночок наш кореспондент зміг почути, на щастя, не тільки тости.

      Отже, як політологи оцінюють роль Кремля в українській політиці напередодні виборів-2006, чи ціна на газ є індикатором українсько-російських взаємин, чому український «помаранчевий» політикум їздить до Москви?

Віктор Небоженко, директор «Українського барометра»:

      «І таємні, і явні мотиви поїздок українських політиків до Москви свідчать, що Україна є  несамодостатньою, а досі залишається елементом геополітики, для нас досі важливо: а що подумають у Вашингтоні, у Москві?.. Зараз Росія ставить на два ешелони українських політиків — на донецьких «парнєй» та на БЮТ. Це найбільш прагматичний за останній час крок Москви, яка досі робила ставку на одну політичну силу... Проте загалом Росія робить помилку, намагаючись використати приїзди українських політиків, влаштувати їм кастинг. 300-річний досвід свідчить: приїздили, говорили, обіцяли, потім їхали — і все це дуже погано закінчувалося.

      Нинішні торги за газ навряд чи є індикатором українсько-російської політики. Це вигадка. Раніше вважалися індикатором особисті взаємини президентів, ще Кучми і Єльцина, але це мало впливало на хід міждержавних взаємин.

      ...Усі розмови про те, чи давав Березовський гроші на вибори Ющенка, чи не давав, — це його дивна шаманська розмова з Путіним і спроба поговорити з російським президентом по душах, бо інакшої можливості у Березовського немає. Тому він використовує Україну як свою «вільну політичну зону» (за аналогією з вільною економічною зоною)».

      Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку.

      «Я не схильний наразі додавати містику до політики. Політики їздять до Москви і спілкуються, Путін теж спілкується з європейськими політиками. Спілкування — це прості канони життя... Москва розуміє, що Юлія Володимирівна невдовзі стане опозицією (адже, за законами політичного життя, дві паралельні лінії не тільки перетинаються, а й зіштовхуються зі страшною силою, тому «паралельні прямі» Тимошенко і Ющенка обов'язково скоро зіштовхнуться). Ось тому Москва зустрічається з усіма — про всяк випадок. Зустрічатиметься і з Януковичем за потреби — теж про всяк випадок...

      Інша річ — офіційні поїздки. Досить міняти економічні блага на політичні преференції! Це не подобається обом сторонам. Тому не треба Єханурову їздити до Москви, принижуватися, просити. Ціни на газ повинні бути відповідними світовим. Якщо так станеться, то це виключить можливість російським політикам надалі спекулювати на цьому питанні».

      Володимир Маленкович:

      «Росії вигідно отримати союзником Україну. А якщо не вийде, то хоча б не допустити, щоб Україна стала союзником її конкурентів...

      Щодо контактів з українськими політиками. Раніше Росія грала в одні ворота. А зараз підігруватиме всім — Ющенкові, Тимошенко, Януковичу, і в цьому великий прогрес. Росія грає з усіма, бо очевидним результатом наступних виборів є правляча коаліція, адже ніхто не отримає незаперечної перемоги. Тому Росія грає не з одним гравцем, а з кількома».

      Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних досліджень:

      «Політику Росії можна охарактеризувати як «впливове невтручання». Вона зацікавлена в тому, щоб в Україні зберігалася конфронтаційна структура політичних еліт плюс інституційний дуалізм (тобто впливовий не тільки Президент, а й, що стане можливим після політреформи, і Президент, і Прем'єр). Така структура дає більше можливостей для впливів на українську політику... Це концепція в'язки ключів. Росія прагне мати ключі у вигляді підходів до різних дверей української політики. У свою чергу, наші політики використовують поїздки до Москви, щоб отримати перед виборами якусь частку кремлівського ресурсу... І візит Єханурова, і подальші плани засвідчать битву Ющенка проти Тимошенко за те, щоб вона не отримала ресурси Кремля»

      Валерій Чалий, експерт Центру ім.Разумкова:

      «В'язки ключів не потрібно, бо коди до дверей українських політиків уже давно вивчено і підібрано... Вважаю, що ніякі взаємини з Росією наразі неможливі без особистого знайомства і зустрічі з Путіним — тому й їздять до Москви.

      Мета Росії — це, по-перше, не допустити більш привабливої моделі розвитку України, а по-друге, звісно ж, особисті інтереси, зокрема і бізнес-інтереси Путіна та ключових кремлівських осіб».     

      І ще одна помічена деталь. Під час цих коротких виступів жоден з політологів не ідентифікував себе, пафосно кажучи, як представника української нації. Справа, звісно, не тільки в тому, що всі говорили винятково російською, а й у, як модно казати, контенті. Політологи висловлювалися, наче іноземці, які прибули сюди здалеку і з холодним скалпелем стоять біля тіла епілептичної, припадочної чужої країни. Ніхто не дав оцінку поїздкам українських політиків до Москви з точки зору впливу на формування громадської думки, на почуття української самосвідомості, державної позиції. Лише Валерій Чалий зауважив, що десант нашого політикуму в Москву позаминулого тижня виглядав принизливо для співвітчизників, особливо тих, хто стояв на Майдані.

      P.S. Під час зйомок жоден із політологів не постраждав. І жоден не напився.