Вільям Шекспір отримав ще одного опонента — молодого білоруського драматурга Андрія Курейчика. Якщо класик нас переконував у тому, що життя — театр, а всі ми в ньому — актори, то для своїх висновків Курейчик обрав циркове мистецтва. Його «Ілюзіон» — п'єса надзвичайно молодіжна. Її герої, мова, адресна аудиторія, цінності, що досліджуюються у відомій схемі «експозицiя—зав'язка—кульмінація—розв'язка», врешті-решт, музика «Океану Ельзи» вказують саме на це.

Гострі австріяцькі шпилі, вузенькі, мощені бруківкою вулиці, за 30 кілометрів — гори. Чернівці, на відміну від, наприклад, Львова, не нагадують прекрасну мушлю, яку давно залишив молюск. Це місто органічне. Тут і досі живуть гуцули, що спілкуються автентичною мовою, якій хтозна-скільки років. Тут єврей, який хоче тобі продати домашній сир, так щебече — хоч записуй на диктофон. Серед білих будиночків під черепицею можна побачити німецькі червоні капелюшки, почути польську мову, а по хліб місцеві взагалі їздять у Румунію.
9 жовтня Чернівці святкували День мiста. «Їхала вулицями, святковими, одягненими, вимитими. Вперше слухала свій диск. Я... плакала». Марія Миколайчук, народна артистка України, записала в Чернівцях свій другий диск народних пісень «Буковино» (перший називався «Прощаюсь, ангеле, з тобою», 2001, присвячений чоловікові, акторові Івану Миколайчуку).
На презентації в БК творчої молоді «Автограф» у тісняві ще можна було вдихнути, але видихнути — ніяк. Артистка, незважаючи на свої 64, виглядає фантастично. Проте, запевняє «УМ», ніколи не відвідує ні косметичних салонів, ні лікарів-«пластиків». «Моя зовнішність — це стан душі», — запевняє «УМ» Марія Євгенівна, коли ми ховаємося від гамору в кімнату для репетицій, між барабанних установок і гітар.