Вода для чайників

      Водяний парадокс Донбасу вже давно не вважають сенсацією. Степовий край конає від перманентної спраги, а в цей же час мільйони кубометрів солоної та жорсткої води з його шахт щодня заливають степ, а нерідко — й підвали та льохи самих шахтарів. За кілька днів до того, як попередня обласна адміністрація мала піти в небуття, облрада перебрала на себе все, що тільки можна було: майно, повноваження, мас-медіа. Тепер, наприклад, жодного керівника обласної лікарні чи того ж облводоканалу (ОКП «Луганськвода») облдержадміністрація не може усунути навіть у разі порушення проти такого посадовця карної справи. Сама ж рада керувати об'єктами не може, по-перше, тому, що не має відповідного виконавчого органу, а по-друге — як можна керувати, якщо передостання сесія відбулася в квітні, а остання — тільки п'ять місяців потому.

      Що ж стосується води, то попередня адміністрація з нинішнім же депкорпусом розробила чудову програму побудови довжелезних водогонів. Єдиний крихітний недолік її: півмільярдний бюджет. Зрозуміло, таких грошей в області знайти неможливо. Але ж минулого року урядом керував такий собі «проффесор»-чудотворець, якому нічого не варто було пообіцяти напередодні виборів будь-що. Він і пообіцяв. Щоправда, навіть «проффесор» не наважився обіцяти  півмільярда гривень, але на 75 мільйонів, на «перший етап», він таки розмахнувся. От цією обіцянкою й розмахують нині екс-голова облдержадміністрації Олександр Єфремов та його різношерсті прибічники, звинувачуючи наступника, Олексія Данілова, в бездіяльності.

      Але в того є власна програма, в основі якої лежить проект очищення шахтної води з допомогою американської мембранної технології. Уже майже два місяці тому в Брянці, на закритій шахті «Брянківська» почала діяти пілотна установка потужністю 1 кубічний метр на годину. Під час її урочистого запуску Олексій М'ячеславович «на біс» випив кілька склянок очищеної шахтної води — і нічого. Навіть здоровий рожевий колір щік досі не втратив. Установка потрібна ще й для того, аби відповідні служби моніторили отриману воду на предмет вмісту в ній тих же солей, лугів, бактерій і всього, чого треба... Наскільки відомо, поки що нічого непередбачуваного моніторинг не показав. Та й не міг показати, адже ті ж американці використовують аналогічне обладнання, наприклад, для забезпечення водою своїх вояків в Афганістані. Однак чи може це слугувати аргументом для екс-керманичів області?

      Слід сказати, після бурхливих дебатів остання, вереснева, сесія обласної ради таки змушена була затвердити нову програму водозабезпечення області. Адже дивно було б залишати область без надії лише на тій підставі, що колишній Прем'єр-невдаха мав необережність щось пообіцяти. Однак Єфремова навіть рішення колег-депутатів не охолодило, і він досі носиться з тією ж тезою: треба будувати водогін! І підкріплює свою тезу твердженням: «З нардепами треба було працювати!» У тому сенсі, що ті депутати ВР від Луганщини, вибори яких він, власне, й організував, мали протягти в бюджеті на нинішній рік заповітний рядок у кілька десятків мільйонів. До речі, в тому варіанті, який затверджували в грудні 2004-го (коли обов'язки обласного голови виконував усе ще Єфремов), мені особисто нічого схожого знайти не пощастило. Власне, й Олександр Сергійович про це не згадує.

      А крім того, програма a la Єфремов жодним словом не згадує про те, що робити з підтопленням шахтними водами шахтарських селищ та грунтів. Між іншим, у середньому на кожну тону видобутого вугілля шахтарі змушені «зливати» 10 тонн води. Тобто на Луганщині це — 250 млн. тонн. Або приблизно по 275 літрів на добу на кожного мешканця області. Тільки вода — це переважно сульфатно-хлоридного типу, після якої чорнозем перетворюється на солончак. «Американо-луганський» проект — теоретично — дозволяє вбити одним пострілом двох зайців: і забезпечити водою шахтарські міста й селища, і припинити їхнє підтоплення.