Політичною силою, з якою колишній державний секретар Олександр Зінченко планує увійти до Блоку Юлії Тимошенко, є Партія патріотичних сил України. Це маловідоме утворення існує на політичній мапі України всього півроку, з 25 березня. Саме цього дня ППСУ отримала реєстрацію в Мін'юсті. А заодно — право брати участь у наступних виборах. Хоча невідомо, чи непомітні «патріотичні сили» скористалися б цією нагодою, якби не розкручене прізвище Зінченка — людини, яка пішла з секретаріату Президента, причому так гримнула дверима, що від «штукатурки» все ще не можуть обтруситися Порошенко «сотоваріщі». «УМ» вирішила з'ясувати, що ховається за брендом ППСУ.
Про свій політичний вибір Олександр Зінченко заявив на прес-конференції наприкінці вересня. Тоді він не назвав ім'я конкретної партії, на чолі якої увійде до Блоку Тимошенко, але пообіцяв, що одним із напрямків її роботи стане створення на платформі цієї партії «серйозної, глибокої, ешелонованої структури антикорупційного комітету».
Підібрати фахівців, які могли б займатися розслідуванням корупційних скандалів, у лавах своєї ж партії Зінченкові, судячи зі всього, буде нескладно. Бо Партія патріотичних сил України укомплектована здебільшого з військовослужбовців, правоохоронців, зокрема й розвідників. Хтозна, можливо, саме таке спрямування ППСУ визначило партійний вибір антикорупціонера Зінченка. Адже вишукувати якісь порушення в діях влади буде значно легше, якщо цим займатимуться люди, котрі «варилися» в оперативній або військовій роботі.
«У своїй основі партія має компетентних і професійних людей у сфері правоохоронних органів, — частково підтверджує цю думку в коментарі для «УМ» прес-секретар Зінченка Олеся Божко. — Це чесні, порядні люди, які не мають проблем із законом і мають досвід антикорупційної діяльності. А Олександр Олексійович, як відомо, активно виступає проти корупції і, у принципі, через неї пішов із влади».
Допомагати боротися з корупцією Зінченку буде, зокрема, нинішній лідер Партії патріотичних сил, поважний вояка, генерал-лейтенант Віктор Палій. У нього багата кар'єра: свого часу керував 32-м армійським корпусом Південного оперативного командування Сухопутних військ, що дислокувався у Криму, очолював штаб Прикарпатського військового округу, працював першим заступником командувача військ Західного оперативного командування, керував Національною академією Збройних сил. Вершиною кар'єри Палія, між вереснем 2001-го та березнем 2003-го, стала посада начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МОУ).
Віктор Палій — двозначна фігура в історії українського війська. Про нього в інтернеті пишуть або добре, або погане. Приміром, його звинувачують у звільненні з розвідки професіоналів, у просуванні своїх людей на посади, в дивному використанні коштів на «господарку» ГУР, у покриванні колишнього Головнокомандувача Леоніда Кучми під час скандалу з «Кольчугами».
Вважають, що Палій володіє всіма позитивними якостями радянського генерала. «Це вольовий, цілеспрямований командир, який точно і вчасно виконував усі накази і розпорядження старших начальників, — написав до сайту «Україна кримінальна» один анонімний, але, судячи зі всього, обізнаний розвідувальник, — умілий організатор, здатний спланувати який завгодно процес, зразковий методист і вихователь, який проводить наради щоденно і багаторазово, прекрасний господарник». При цьому анонім зазначив, що він «ніякий як керівник військової розвідки».
А ще про Палія кажуть, що він — великий патріот. Такої думки, приміром, дотримується заступник голови Народного руху України Василь Куйбіда. Він, колишній мер Львова, познайомився з Віктором Палієм, коли той у середині 90-х ніс керівну службу в Західній Україні. «Я про нього щонайкращої думки ще з часів нашої співпраці у Львові, — розповів «УМ» пан Куйбіда. — Проходячи військову службу, він, по-моєму, не раз підтвердив, що думає не про кон'юнктуру, а про державу та її майбутнє. Те саме можу сказати про інших людей, з якими я багато років спілкувався і які нині вирішили утворити Партію патріотичних сил. У мене нема сумнівів, що ця назва відповідає їхнім якостям».
Василь Куйбіда додає, що мав нагоду вкотре пересвідчитись у надійності цих людей під час минулорічних подій, коли був одним із комендантів наметового містечка на Майдані. Василь Степанович каже, що вони виконували «доста багато роботи», зокрема, в охороні, а також — і це ще одне «очко» в актив антикорупційної та розвідницької роботи — «у наданні потрібної інформації, яка мала попередити небезпеку».
Нинішній керівник Партії патріотичних сил Віктор Палій має ще одну лідерську посаду — у Всеукраїнському союзі громадських об'єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів. Ця організація стала кістяком партії. Взаємна проникливість ППСУ та «Союзу...» настільки щільна, що коли ви зателефонуєте за тим номером Партії патріотичних сил, який «гуляє» в інтернеті, то натрапите на офіс ВСГОУБД. На тому кінці дроту поспішать заспокоїти ваш подив і скажуть: «Так, у партії та «Союзу» спільні офіси». Для небагатої партії таке явище не є дивним. От і Олександр Зінченко, наполовину відкривши свій партійний квиток наприкінці вересня, зауважив, що біографія його партії — не яскрава, інфраструктура — скромна, тож активісти подекуди облаштовують осередки просто у своїх робочих офісах.
Згаданий кабінет ППСУ розташувався в одному з найбільш мальовничих місць столиці — біля Києво-Печерської лаври та Музею Великої вітчизняної війни, на вулиці Січневого повстання, 32. За рогом, на 32-а, розмістився офіс іншої організації — Української асоціації місцевих та регіональних влад. Керівник її секретаріату, В'ячеслав Негода, є... заступником голови Партії патріотичних сил. Він, на відміну від більшості своїх партійців, є «цивільним». Негода — колишній мер Тернополя, а нині він відомий як авторитетний фахівець у питаннях місцевого самоврядування. В'ячеслав Андронович входить до робочої групи Кабінету Міністрів з підготовки законопроектів до адміністративно-територіальної реформи і разом із віце-прем'єром Романом Безсмертним відвідав більшість регіональних обговорень реформи.
Негода — єдиний заступник голови партії Палія. Вони давні приятелі. Лідери ППСУ познайомились тоді, коли українське військо, відокремившись від монструозного комплексу Радянського Союзу, починало ставати на ноги. «Коли я був мером Тернополя (із 1990-го до 1998-го. — Авт.), наше місто допомагало у становленні наших Збройних сил, — розповів «УМ» В'ячеслав Негода. — Ми одні з перших взялися розвивати Національну гвардію, у нас у Тернополі був батальйон, пізніше, щоправда, його ліквідували. Окрім того, ми допомагали становленню українського флоту. І в 1993 році, коли вперше відзначався День української армії, ми організували делегацію в Крим, зібрали допомогу, взяли, зокрема, засоби відеозйомки, щоб створити своє телебачення для українського флоту... І тоді я познайомився у Криму з Палієм (він очолював 32-й армійський корпус Південного оперкомандування «сухопутки». — Авт.). Пізніше він став начальником Прикарпатського округу, багато часу був у Львові.
Партія патріотичних сил бере свій початок від боротьби за соціальний захист військовослужбовців. ППСУ виникла на основі тих організацій, які, зокрема, займалися вирішенням цього питання, насамперед — Всеукраїнського союзу громадських об'єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів. «Спершу були десятки організацій, які займаються питаннями соціального захисту військових, — розповів «УМ» В'ячеслав Негода. — Проблема захисту дуже важлива для України. У нас одна з найбільших армій, і багато людей після служби опинилися у, м'яко кажучи, складних умовах, і їх довелось захищати. Багато звільнених людей, яким зараз 40 або 45 років (тобто це активна частина суспільства) і в яких збереглося поняття офіцерської честі, патріотизму, вирішили займатися громадською діяльністю. Пізніше стало зрозуміло, що громадська організація — це чудово, але, щоб активніше відстоювати інтереси військовослужбовців і взагалі Української держави, треба мати партію».
Звісно, захист військовослужбовців — не єдине питання, опікуватися яким збирається Партія патріотичних сил. Скажімо, у програмі ППСУ, яку можна почитати на інтернет-сайті Асоціації випускників Київського вищого загальновійськового командного училища ім. Фрунзе (ця асоціація є одним із засновників «Союзу...»), мовиться, що серед завдань ППСУ — «створення... солідарності в суспільстві для вирішення протиріч... шляхом переговорів та компромісів», «сприяння формуванню соціально орієнтованої ринкової економіки з підтримкою національного виробника» тощо. А метою діяльності партії є «розбудова вільної України, де головує закон, моральні цінності, національні традиції та соціальна справедливість у суспільстві».
Однак не виключено, що до програмних документів партії невдовзі можуть внести зміни. Це може статися після приходу до її лав Олександра Зінченка. Бо навряд чи екс-держсекретар обмежиться військовим вектором ППСУ. Офіційно очолити партію він може вже 22 жовтня, коли відбудеться з'їзд.
Як розповів «УМ» заступник голови ППСУ пан Негода, Зінченко вже написав заяву про вступ до партії, а політрада провела засідання за його участю. «Ми розглянули можливість ось такої подальшої співпраці (лідерство Зінченка. — Авт.), — розповідає Негода, — і зараз це питання обговорюється на місцях, в осередках, адже остаточне рішення належить прийняти з'їзду». Ініціатива щодо головування Зінченка, до речі, виходила саме від ППСУ. Про те, що таке запрошення надійшло саме з вулиці Січневого повстання, 32, «УМ» розповіла прес-секретар екс-держсекретаря Олеся Божко.
Олександр Зінченко має пакет проекту змін, які він збирається внести до партійної діяльності ППСУ. «Партія під його керівництвом буде змінюватись, — розповіла «УМ» прес-секретар Зінченка. — Її робота пожвавиться: буде залучатися молодіжний сегмент, інтелігенція, середній клас. Бо один із принципів, який сповідує Олександр Олексійович, — те, що рушійною силою і показником здорової демократичної держави є благодатний середній клас».
Зрозуміло, що в Зінченка — купа амбіцій, і «сімейний» імідж Партії патріотичних сил може розчинитися в значно глобальніших ініціативах Олександра Олексійовича, а ще — у тій команді, яка зараз є при Зінченку і яка ще з'явиться на тлі довіри або до нього, або до Юлії Тимошенко. Наразі невідомо, як майбутній кадровий та ідеологічний вектор екс-держсекретаря «переварить» сама ППСУ. Бо може статися так, як це буває в українській політиці: до маловідомої партії приходить людина, бере її яскравий бренд, а далі починається поступове витіснення старої команди, зміна ідеології, політичних орієнтирів. Так, скажімо, узяли СДПУ Медведчук і Суркіс, а «Громаду» — Павло Лазаренко.
Попри це, в ППСУ сподіваються на конструктивну співпрацю із Зінченком. «Справді, є традиції, є певне коло спілкування, і прихід будь-кого зі сторони може спрацювати як вірус, який потрапляє в організм, — відверто каже В'ячеслав Негода, — або він викликає хворобу, або виступає як набір вітамінів, який дає додаткові сили. Що буде в нашому випадку — покаже час. Але до Зінченка є вотум довіри. Ми сподіваємося, що він впишеться у колектив і додасть партії потенціалу».
Зрештою, у ППСУ знали, на що йдуть. А вибрали вони бартер: до партії приходить розкручене ім'я, в обмін же дається лідерство над доволі привабливою назвою. Зрозуміло, що при цьому партійцям доведеться жертвувати якимись власними поглядами або відступати вбік перед сильнішими. Але інакше «патріоти» навряд чи вибралися б на помітне місце в українській політиці.
Олександр Зінченко рішуче запевнив громадськість, що разом зі своєю партією вступить до блоку Юлії Тимошенко. Він навіть планує зайняти одне з крісел у керівному органі коаліції. Але в ППСУ є чимало людей, які не поділяють таку рішучість свого майбутнього лідера. Той же В'ячеслав Негода каже, що «зараз складно визначити, хто ближчий до Майдану, — Блок Тимошенко чи партія Ющенка». Але водночас додає, що йому подобаються слова Юлії Тимошенко, яка каже, що «піде не в опозицію до Президента, а паралельним шляхом». І в цій партії боляче пережили «розлучення» Ющенка й Тимошенко, тому зрозуміло, що їм буде важко ступати на опозиційні рейки, якщо таку позицію вирішить зайняти лідерка БЮТ.
Ще один нюанс не на користь дружби ППСУ із Юлією Володимирівною — це... нинішній голова партії Палій. Як уже згадувалося, між 2001 та 2003 роком пан Віктор очолював ГУР. Це був бурхливий період, коли світова спільнота підозрювала Україну в продажі «Кольчуг», а сам Палій, схоже, робив немало для того, щоб обілити імідж Кучми.
«11 жовтня 2002 р. один із лідерів опозиції Ю.Тимошенко виступила із заявою, що їй стало відомо про ввіз в Україну трьох залізнодорожних вагонів з установкою «Кольчуга», щоб обманути американських експертів (лідерка БЮТ казала, що це зроблено, аби довести фахівцям, що весь облікований арсенал «Кольчуг» нікуди з України не подівся. — Авт.). Того ж дня керівник ГУ розвідки МО України генерал-полковник В.М.Палій визвав мене до себе в кабінет і запитав, чи не я передав Юлії Тимошенко інформацію про ввезення «Кольчуг». Це — уривок iз листа полковника військової розвідки Петра Недзельського, який у 2003-му опублікувала тимошенківська газета «Вечірні вісті» (цитуємо без змін).
«УМ» спробувала отримати коментар із цього приводу від самого Палія. Але наші численні дзвінки не заставали Віктора Миколайовича в офісі. Хоча, як розповів чоловік на тому кiнці трубки, «я б не радив вам звертати уваги на лист Недзельського. Цей лист не вартий виїденого яйця. Це емоції. Їх там більше, ніж фактів».
Водночас усе ж варто підкреслити, що лист був опублікований у бойовому медіа-органі Тимошенко. Тоді історія розвела її з Палієм по різні боки барикад: одна була в опозиції, інший за статусом був підлеглим Головнокомандувача Кучми. Цікаво, як вони тепер стоятимуть поруч — у лавах одного блоку?
З іншого боку, й сам Зінченко колись був із Юлею у ворогуючих окопах...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
