Кодуватися чи не кодуватися?

05.11.2003
Кодуватися чи не кодуватися?

      У Кримському республіканському наркологічному диспансері  зараз від хронічного алкоголізму стаціонарно лікують 132 пацієнтів. Це, звичайно, крапля у морі, адже офіційно на обліку перебувають 18 тисяч осіб, що зловживають спиртним. Проте «за кадром» їх значно більше. Загалом в Україні, за офіційною статистикою, майже мільйон — понад 900 тисяч — алкоголіків. 70 відсотків побутових травм і злочинів, так званої «битовухи», — результат саме п'яних рук. Градус не обходить увагою ні бомжів, ні владну еліту, яка просто вміє добре маскувати слабкість до «зеленого змія». Дехто, отямившись і знайшовши в собі сили, кодується у наркологів, після чого нібито настає повне протверезіння. Проте це тільки на перший погляд.

 

Принцип НЛП: не пий, бо вмреш

      ...У Сергія Попова (з етичних міркувань назвемо його так) — досить бурхлива молодість. Формально його керівництво мало всі законні підстави без особливих церемоній розпрощатися з таким «цінним» працівником: Сергія постійно переслідував похмільний синдром. Проте начальство (що нині трапляється доволі рідко) все ж не вдалося до кардинальних заходів, а вирішило будь-що вихопити Олексія з міцних обіймів Бахуса. Міркували нібито правильно: Попов — не повністю втрачена для колективу людина, світла голова, ось тільки з дружиною не пощастило. Олена, його «вірна» супутниця життя ще зі студентської пори, хоча зовні й симпатична, але вже надто розкута у плані інтимних стосунків — у маленькому райцентрі шила в лантусі не сховаєш.  А на додачу — в більшості випадків саме хазяйка ініціювала «веселі» вечірки. Причому навіть тоді, коли її чоловік брався з пияцтвом остаточно «порвати».

      Люди з підприємства поінформували батьків Сергія, всебічні настанови яких урешті-решт підштовхнули хлопця розірвати шлюб з Оленою. Відтоді минуло кілька років. Нині у новій родині Попових (чоловік щасливо одружився вдруге) «градус» давно забув прописку. Щоправда, для цього, як мені по секрету розповіли його колеги, довелося ще й «закодуватися». Ефект очевидний: досі господар сімейства не бере ні краплі спиртного в рот, навіть пивом не забавляється. У такий же спосіб вдало покінчив зі згубною звичкою ще один співробітник Сергія, що відразу найкращим чином вплинуло на його службові справи. Отже, проти побутового пияцтва та алкоголізму кодування — справжня панацея?

      Не зовсім, вважає лікар-психотерапевт вищої категорії, кандидат медичних наук Олексій Шевцов.

      — Узагалі не існує методів лікування, які однозначно можна було б назвати панацеєю, — пояснює мені Олексій Георгійович. — Кожному окремо підходить якийсь свій метод. Кодування певною мірою відповідає нашій слов'янській ментальності. Адже нашим людям що потрібно: щоб усе відразу, моментально і безкоштовно. А якщо за гроші, то щоб ефект настав через день-два, але так не буває.

      Справді, у вітчизняній медицині є хороші фахівці, що спеціалізуються на кодуванні. Вважайте, що їхнім пацієнтам поталанило. Але є і шарлатани, котрі невідомо як одержали ліцензію Міністерства охорони здоров'я і практикують на свій смак і ризик. Одначе й кваліфіковане кодування таїть у собі один суттєвий недолік — при масових сеансах відсутній індивідуальний підхід. Адже цей метод зазвичай «збирає» повні зали, з якими і працює фахівець.

      Узагалі ж кодування — це дія на підсвідомість, навіювання у стані відпочинку. Наразі його по-науковому називають НЛП (нейро-лінгвістичне програмування). Якщо висловлюватись примiтивно, то суть кодування зводиться до залякування пацієнта, у якого викликають якщо не огиду, то страх перед спиртним. Інакше, мовляв, дорога на цвинтар. Людина, як відомо, нічого в житті так не боїться, як смерті. Словом, вибору немає — або відректись від оковитої, або ж ...

«12 кроків» проти чарки

      — Усі розмови про те, що кодування приводить до тверезості, — повний міф, — продовжує тему Олександр Немикін, головний лікар Кримського республіканського наркодиспансеру і головний позаштатний нарколог автономії. — Навпаки, наслідки просто кодування без комплексу реабілітації взагалі небезпечні для особистості. Поясню. Раніше чоловік, приміром, одержував задоволення від чарки у компанії друзів. Потім відчув, що це йому шкодить, вирішив закодуватися. Відтак не вживає спиртного, хоча його оточення продовжує це робити. На загальному тлі він — біла ворона. Від усвідомлення цього людина одержує глибоку психотравму, її психіка повністю деформується.

      З точки зору стороннього, він нібито вилікувався від алкоголізму, адже у чарку не заглядає. Але насправді у чоловіка розвивається невростенізація, психопатизація особистості, а це — нові проблеми у сім'ї. До того ж виникають різні соматичні захворювання, такі як виразка шлунка тощо. Тільки якщо нарколог стосовно свого пацієнта не лише обмежився кодом чи імплантованою спіраллю, а й навчив, як далі жити без алкоголю, можна вважати, що людину професійно вилікували.

      Така процедура потребує тривалого часу, трьох-чотирьох місяців, зате в більшості випадків гарантує повне позбавлення алкогольної залежності. Це так звана програма «12 кроків». Вона повністю анонімна, реалізується з участю як фахівців, так і консультантів із числа колишніх алкоголіків.

      Алкоголізм як хвороба — це хімічна залежність, що базується на страхові людини перед неможливістю адаптуватися до умов суспільства без спиртного. Кодування ж надає цьому страхові тваринного, підсвідомого характеру, але людина не «зживається» з соціумом, а боїться самого факту подальшого вживання спиртного і його наслідків. Тому, як вважає, наприклад, провідний нарколог Росії академік Микола Іванець, потрібен «спеціальний аналіз того, як при цьому спотворюється особистість хворого, наскільки він стає неповноцінним у такій тверезості, якщо тверезість, звичайно, досягається, який ступінь розчарування хворого у лікарях, офіційній наркології, яка втрата віри хворого в оточуючий світ».

      За словами Олександра Немикіна, єдина в Україні патентована методика кодування як емоційно-стресової терапії — це методика Олександра Довженка. Все інше, мовляв, — чиста комерція чи шахрайство. Окрім того, виявляється, шкоди завдають навіть дипломовані ескулапи з неспеціалізованих клінік, що проводять кодування, імплантації на рівні детоксикаційної терапії. Справді, погоджується Олександр Володимирович, людині після терапії стало легше, принаймні руки не трясуться, але це не має жодного відношення до лікування алкогольної залежності.

Реклама — друг «алконавтів»

      Проте, переконані Олексій Шевцов і Олександр Немикін, якщо людина добровільно чи в будь-який інший спосіб вирішила раз і назавжди покінчити зі своїм хмільним минулим — це вже великий плюс. Бо, як свідчить статистика, на жаль, спостерігається інша тенденція. Скажімо, за останніми даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, нація вимирає, якщо щорічно виробництво спиртних напоїв сягає восьми літрів із розрахунку на душу населення. У наших сусідів-росіян ця цифра, як писали нещодавно «Аргументи і факти», сягнула 14 літрів. В Україні подібний показник навряд чи ліпший.

      Причину стрімкого спивання народу фахівці бачать у розвитку пивної промисловості. Стараннями пивних «королів» почали з'являтися молоді пивні алкоголіки. І передовсім через невпинну рекламу напою у ЗМІ, особливо на телебаченні. Провідний вітчизняний телеканал «1+1» ще років два-три тому не переставав з гордістю повторювати, що нас, українців, нібито аж 52 мільйони. Нині ж йому «не з руки» нагадувати, що нас уже менше сорока восьми... Навіщо? Видовищність — передусім.

      Актуальну тему можна жваво, фактично в режимі «шоу» в черговий раз «обсмоктати» на якійсь доказовій передачі. І водночас разом з іншими колегами по вітчизняному ефіру продовжувати «дорозкручувати» і так добре відомі гуральні під виглядом таких собі просто доброчинних, спонсорських торгових марок.

      Як відомо, з 15 вересня, згідно з поправкою до Закону «Про рекламу», забороняється рекламувати лікеро-горілчані торговельні марки на ТБ у «дитячий час», тобто з 6 до 23 години. Проте достатньо переглянути трансляцію чергового футбольного туру італійського чемпіонату серії «А» , матч Ліги чемпіонів, професійний боксерський поєдинок, як коментатор кілька разів нагадає вам, кому потрібно завдячувати за приємне задоволення. Щоправда, це вже називається спонсорством. Та сама «капля по приколу», тільки без дурнуватого ролика самого процесу.

      «Постійна реклама спиртного програмує психіку людей на те, щоб вони «посиділи, як боги» тощо, — наголошує Олексій Шевцов. — Якщо дорослого цим особливо не купиш, то в дитячому й підлітковому віці подібний завуальований «дороговказ» ще не сприймається критично». А Олександр Немикін додає: «Шкідливість реклами алкоголю для молоді в тому, що вона намагається поєднати дві взагалі непоєднувані речі: здоровий спосіб життя з міцними напоями, тяга до яких у нашому суспільстві й без цього добре розвинута. До того ж нині громадська думка досить толерантно ставиться до зловживання спиртним. Немає наркологічних постів на виробництві, примусового лікування на підприємствах. Навіть рішення суду має лише характер рекомендації.

      Якщо на наркоманію зусилля правоохоронних органів більш-менш спрямовані, то проблему алкоголізму пробують підняти лише лікарі. Щодо пива, то не забувайте, — це теж алкогольний напій. Його обсяги прямо пропорційні надходженню етанолу в кров і кору головного мозку.Тобто ті ж 200 грамів горілки спокійно компенсуються двома літрами пива. Окрім того, у його вживанні є елемент субкультури, яка передбачає активізацію втягування в коло пивоманів, особливо за допомогою телевізійної реклами, все нових і нових поціновувачів.

Мірило — в мірі

      І все ж повна заборона «оковитої» теж неприпустима. У США, наприклад, під час великої депресії на початку 30-х років минулого сторіччя федеральні власті ввели так званий «сухий» закон. Наслідок виявився ще гіршим — небувалих обертів набрав підпільний горілчаний бізнес, а разом iз ним зародилися мафіозні клани. А згадайте антиалкогольну горбачовську кампанію середини 80-х у Союзі. Бездумно вирубували унікальні виноградники в Криму та в південних областях України, а ефекту — нуль.

      Адміністративними методами компартійці спробували враз покінчити навіть iз народними традиціями на рівні безалкогольних весіль — «дохлий» номер. Крайність, як повчав класик, — завжди справа кепська, в усьому повинна бути золота середина. «Пити можна всім; необхідно тільки знати з ким, за що, коли і скільки», — як висловився Омар Хайям.

      «У сучасних соціально-кризових умовах, — сходяться на думці обоє моїх співрозмовників, — людина потребує обов'язкового розслаблення. Чи наприкінці робочого дня, якщо стресова ситуація упродовж дня, чи на вихідних».Якщо цього не зробити, можуть виникнути депресії, неврози або ж хронічні захворювання внутрішніх органів. Традиційно в нас це напруження знімають дуже просто — чаркою. Але це вельми примітивний, а головне — неправильний спосіб. Людина спочатку нібито контролює дози спожитого, а потім її може елементарно «зашкалити».

      Тому найкращими, бездоганними з різних боків, альтернативами пляшці є виїзд на природу, прогулянка в парку чи лісі, відвідування театру, робота на дачі, рибалка, але без застілля. Зрештою, можна посидіти і в солідному ресторані й навіть посмакувати там 200—300 грамами, скажімо, витонченого масандрівського вина. Важливо лише знати міру. Як взагалі у всьому в нашому житті.

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>