Точок дотику між політикою та культурою завжди було предостатньо. Найпоказовіший цьому приклад — нашвидкоруч збиті агітбригади зірок естради, які супроводжують політиків під час марш-кидків за голосами електорату. Маємо й персоніфіковані приклади цих стосунків: президент Кароль Войтила пише п'єси, актор Арнольд Шварценеггер перемагає на виборах губернатора... А власник художньої галереї видає «Русский способ (терроризм и мас-медиа в третьем тысячелетии)» — такий собі посібник для журналістів, які мають учитися правильно і коректно висвітлювати черговий терористичний акт. Хоча у цьому випадку все дуже логічно: відомий галерист Марат Гельман є не менш відомим політтехнологом.
За словами пана Гельмана, до «Русского способа» його підштовхнуло минулорічне захоплення заручників на мюзиклі «Норд-Ост». Сама презентація книжки проходила ніби на тлі тих жахливих подій: прямі включення новин на Першому каналі, схвильований співпродюсер проекту Олександр Цекало, розгублені родичі заручників поблизу Центру на Дубровці... До «Русского способа» ввійшов повний текст «Антитерористичної конвенції», кодексу етичних норм та правил для журналіста, що висвітлює терор. Конвенція була підписана у квітні цього року в Москві членами «Індустріального комітету ЗМІ», але це далеко не єдина цінність книги, вважає її автор.
«Інформаційний простір сьогодні — це поле бою, — каже Марат Гельман. — Професія журналіста сьогодні не така, якою була вчора. Навіть в інформаційній війні гинуть люди... Численність терактів, на жаль, безмежна, і на всі випадки Конвенції не припасеш. Ворога потрібно вивчати». Для початку автор пропонує познайомитися з досвідом тих, хто про роботу поблизу місця злочину або можливого злочину знає не з посібників — у книжці вміщено інтерв'ю відомих журналістів Андрія Венедиктова, Дмитра Кафанова, Миколи Сванідзе... Аби не обмежуватися винятково російським тероризмом — зрештою, явище це світове, тож і вивчати його потрібно глобально, Гельман влаштовує невеличкий екскурс в історію цього ганебного досягнення людства, повідомляючи для непосвячених, що terror — це з латинської «жах». Розповідає й про найвідоміші терористичні організації — «Хізбала», «Дашнакцутюн», «Аум сінрікьо» тощо. Читача, який «Русский способ» здолає до останньої сторінки, чекає сюрприз — ризиковано-прикольна ідея журналістки Марії Латишевої започаткувати новий екскурсійний маршрут «Москва терористична: пам'ятні місця». Їх, як з'ясувалося, у першопрестольній, предостатньо: починаючи від заводу Міхельсона, де Фанні Каплан стріляла в Леніна, і закінчуючи підземним переходом під Пушкінською площею, вулицею Гурьянова, Дубровкою, Тушинським аеродромом... Приємно, що навіть у книжці такої надзвичайно серйозної тематики автор зберігає почуття гумору, чого і нам бажає. Питання тільки в тому, чи прислужиться воно надзавданню книжки: визначити міру відповідальності журналіста і межу, по обидва боки якої — справді об'єктивна інформація й інформація, що сприятиме злочинцям.