Тридцять першого жовтня було відкрито карти. Віктор Ющенко, якого цей день ще більше наблизив до місії офіційно визначеного кандидата в президенти від опозиції, засвідчив, що найсильніші ходи його виборчої кампанії полягатимуть не в цілуванні ікон на Галичині, а охоплюватимуть «святая святих» — тили електорального суперника. Влада, ущільнивши свої лави, не стала розшаркуватися в штучних реверансах і вже за рік до «дня ікс» показала, за якою схемою, якою технологію і з якою упертістю буде реалізовуватися план недопущення перемоги того самого Ющенка. Схема ця вельми скидається на гру ва-банк, і ризикована вона не стільки для її творців — явно знову виписаних із Росії політтехнологів, — як для їхніх наймачів, а надто — для всієї керованої ними країни. Бо сенс технології-2004 — старий, як світ, — розділяй і пануй. І цю нещасну Україну ділитимуть (власне, вже ділять), наче тушу забитої худобини, надвоє. На неросійську і російську, патріотичну й космополітичну, реформаторську й консервативну, прозахідну й зорієнтовану на Схід, праву й неправу, загалом — «ющенківську» й «антиющенківську». Якраз проти ночі Хеллоуїна влада вбралася в куплений у сусідньому супермаркеті костюм Джека-різника й почала не лише свою звичну справу — лякати, а й різати по живому. Правил у гри немає, фішок — повно, а перемагає той, чия «половина» наступної пізньої осені виявиться більшою.