Історія сервірування столу
У дитинстві у мене був вишуканий порцеляновий іграшковий сервіз із чудовою супницею, мініатюрними чашечками, із яких я пригощала свою німецьку ляльку (предмет заздрощів сусідських дівчаток) умовним чаєм. Мабуть, тоді й були закладені підвалини моєї пристрасті до красивого посуду. Як у дитинстві мені було нецікаво годувати своїх ляльок із пластмаси, як у шкільні роки я не могла пити дармове пригоріле молоко із казенних чашок, які відгонили мийною тряпкою і розігрітою пластмасою (спеціально для цього мені давали в школу красиві кухлики з нанесеними на них зображеннями різноманітних гномиків чи інших казкових героїв, які батьки привозили з Прибалтики), так і в радянські часи мені не смакували страви, подані на тарілках із написом «Общєпіт». На той час кришталевою мрією кожної газдиньки був сервіз «Мадонна», привезений із Польщі чи Німеччини (переважно військовослужбовцями, які там служили), богемське скло з Чехословаччини тощо, бо наша торгова мережа могла запропонувати хіба що глину чи, в кращому випадку, фаянс.