Бандитам — ради?!

      Президент Віктор Ющенко таки підписав зміни до Закону «Про статус депутатів місцевих рад», який встановлює для обранцiв згаданих рівнів недоторканність. Тепер, щоб притягти депутата якоїсь міської ради до відповідальності, буде мало санкції прокурора: у цьому випадку доведеться брати дозвiл ще й у тієї ж ради. І така фактична недоторканність багато про що свідчить. Це суттєво змінює розклади української політики.

      Невдовзі по Україні почне діяти норма закону про те, що «депутата місцевої ради не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання місцевою радою». Це ключова теза змін, внесених до закону. Всі інші — процедурні та «працюють» на її втілення. Закон набере чинностi після його опублікування.

      Щоб уявити собі загрозу цих змін, варто згадати бодай один момент: 16 квітня 2004 року, вибори міського голови закарпатського міста Мукачів. Дільницями постійно роз'їжджають «братки» кримінального вигляду, вони виштовхують спостерігачів, перешкоджають народним депутатам. Тодішня опозиція та журналісти б'ють на сполох. Натомість активний учасник тодішнього виборчого процесу Нестор Шуфрич коментує: «Це не «братки», а депутати різних рівнів». Щирий есдек мав на увазі, що журналістам неетично називати цих людей «кримінальниками» без рішень суду, до того ж коли ті ще й є депутатами. Коли Нестор Іванович говорив ту фразу, певне, й не задумувався, наскільки вона є багатозначною: хотів, бідолаха, відстояти презумпцію невинуватості, а вийшло, що викрив учасників «мукачівського шабашу».

      Отож маємо «депутатів різних рівнів», маємо факт скоєння злочину, а віднедавна — ще й маємо «амністійний» закон. І от уявіть, що б було, якби цей закон діяв півтора рокy тому, під час виборів у Мукачеві. Правоохоронці взагалі б не могли притягти злочинців до відповідальності (хоча й без згаданого закону з цим були великі проблеми). Бо сумнівно, що есдеківська місцева рада ставала б на горло власній «шансонній» пісні й погодилася на затримання когось із колег. І, до речі, якщо все це проектувати на майбуття, чи не вийде так, що й депутати якоїсь ради з Донеччини, в якій більшість складатимуть, скажімо, члени Партії регіонів, візьмуться покривати своїх злочинних соратників?

      А вже бодай заради такої недоторканності можна балотуватися у місцеві представницькі органи. Діюче виборче законодавство дозволяє це зробити в доволі простий спосіб: варто потрапити в місцевий виборчий список якоїсь рейтингової у даному регіоні партії. Бо ж вибори до обл-, рай- та міськрад тепер теж проходитимуть за пропорційною основою. Тож маємо, шановні друзі, унікальну ситуацію: якщо раніше, щоб прикритися мандатом, бандити йшли до Верховної Ради, то тепер для цього й напружуватися не потрібно: зареєструвався кандидатом у міські нардепи, отримав із партією (блоком) більше 3 відсотків на виборах — і гуляй на всі чотири роки. І місце у списку на місцевому рівні коштуватиме явно дешевше, аніж у ВР.

      І ще одне спостереження. Згідно з законом, депутатом будь-якого рівня не може стати людина із судимістю. Тобто та, щодо якої вступив у силу вирок суду і судимість якої ще не було погашено. Але припустимо, що такий собі пан І.Р. має переконливу перспективу бути засудженим. Але до суду діло ще не доходить, провадиться слідство. Тобто цей І.Р. все ж не вважається судимим. І от настає святковий день виборів. І.Р. обирають депутатом, приміром Закарпатської обласної ради за списком партії NNNN(о). Все, він — вільний. Якщо, звісно, парламентарії не дадуть згоди на його «переслідування». А тепер зважте: вибори-2006 відбудуться трохи більше, ніж за рік опісля інавгурації Ющенка. За цей час щодо одіозних осіб минулого режиму багатотомні справи до суду можуть і не дійти.

      Цікаво, чого українцям тепер чекати: масового паломництва «напівсудимих» кучмістів до влади? Невесела картина... Утім не все так фатально, як скидається на перший погляд. Законодавці для тих депутатів місцевих рівнів, які захищатимуть свого соратника, видумали доволі цікаву «превентивну» річ. Слово — Голові Верховної Ради Володимиру Литвину (він сказав це тоді, коли приймалися скандальні зміни до закону): «Так, є побоювання, що, дійсно, відповідна рада може не дати такої згоди. Є корпоративність і так далі, і тому подібне. Але в законі запропонований мудрий механізм: якщо відповідна рада не дає згоди на притягнення депутата до відповідальності, то за поданням Генерального прокурора таку згоду дає Верховна Рада. А я думаю, тут завжди мудрі рішення будуть підтримані». До речі, саме аргументація Литвина дозволила з другої спроби прийняти цей закон.

      А й справді, в документі, підписаному Ющенком, є пункт: «У разі відмови сільської, селищної, міської (міста районного значення), районної у місті ради в наданні згоди на притягнення депутата до кримінальної відповідальності,.. прокурор має право внести подання до відповідної районної чи міської ради», і так далі, до вищих рівнів, аж поки не дійде (в найгіршому випадку) до Генпрокурора, який «має право звернутися з поданням про вирішення питання по суті до Верховної Ради України». Ну, хоч це добре. Але, як кажуть, раз у рік і цурпалок стріляє. Тобто якось спокійніше було б узагалі без «оного» закону.

      А тепер про моральну та мотиваційну складову Президента та його оцінки з цього приводу. Як повідомляла «УМ», В.Ю. у своєму інтерв'ю кільком телеканалам у вівторок сказав: «Я стою на позиції зняття депутатської недоторканності. Узагалі, незалежно від рівня». При цьому він додав, що в секретаріаті Президента створює комісію, «яка формує пропозиції, які будуть внесені мною в Конституційний Суд на предмет конституційності таких положень. Щодо того, народний депутат — це спеціальна особа чи рядовий громадянин, я думаю, що звичайний громадянин».

      Учора ж свій підпис Віктор Ющенко аргументував так: незважаючи на те, що він затвердив зміни до закону «Про статус депутатів місцевих рад», Президент ініціюватиме подання до Конституційного Суду щодо законності цих змін. На думку глави держави, саме КС «поставить крапку у цьому питанні». «Я виходжу з того, що недоторканність народних депутатів України чи депутатів будь-яких рівнів — це є пережиток», — зазначив Президент, додавши, що це його «глобальна позиція».

      І ще про мораль, тільки з іншого флангу політикуму, — про Януковича. Зараз Віктор Федорович однозначно вимагає надання недоторканності депутатам місцевих рівнів. Ця теза навіть закріплена у меморандумі взаєморозуміння між владою та опозицію, яку підписали два Віктори. Але хотілося б дещо нагадати панові «апозиціонерові». А саме — те, що свого часу Янукович виступав проти недоторканності, причому значно крутішої, на рівні депутата Верховної Ради! Про це В.Я. говорив рік тому, в статусі Прем'єр-міністра й кандидата в президенти, під час скандальних подій під ЦВК 23 жовтня, в якому брали участь і нардепи-ющенківці. Тоді Янукович сказав: «Якщо вони (народні депутати. — Авт.) вважають себе людьми, яким усе можна, тоді потрібно буде звернутися до українського народу через референдум приймати відповідне рішення».

      Цікаво, чого це Віктор Янукович передумав? Варіант «ТОМУ ЩО послідовний» — відкидаємо. Мабуть, таки потрібно йому захистити своїх численних соратників щитом недоторканності.