Кожен iз полтавських ринків («по-народному» — базарів) має свою біографію, репутацію і свій, так би мовити, «приход». Скажімо, той, що зветься центральним, усе впевненіше окуповують професійні торговці-перекупники. Його колишня назва — колгоспний — сьогодні викликає хіба що іронічну посмішку. Відтак усе більше моїх земляків уранці вирушають на «дешевий» базар — той, що біля Південного залізничного вокзалу. Не так давно у прилеглому до нього парку обладнали стаціонарні майданчики для торгівлі з лотками і павільйонами. Однак у ранкові «години пік» на суцільний базар перетворюється, по суті, весь майдан перед полтавським вокзалом. Саме це місце можна вважати найдемократичнішим полтавським «гайд-парком». Зрештою, в цьому переконався й кореспондент «УМ», який минулих вихідних «прицінювався» там до такого специфічного товару, як думки пересiчних українців про ситуацію на владному олімпі, загалом у державі й у їхніх оселях. Бабусі й жіночки середніх років (саме вони становлять основний контингент «базарних» продавців, як, зрештою, і покупців) висловлювалися досить відверто.
Хоча, як з'ясувалося, нюанси політичних «розборок» між Президентом і екс-Прем'єркою та їхніми легендарними «оточеннями» завсідників полтавського привокзального майдану хвилюють набагато менше, ніж «людей із телевізора». Юлію Тимошенко, до речі, мої співбесідники згадували переважно в контексті «інтернаціонального» весілля її доньки. Від британського вибору останньої немолоді люди частіше не в захопленні. Й не лише тому, що чужоземний наречений дещо епатує їх своєю зовнішністю. Істинно віруючих бабусь вразило, скажімо, те, як швидко й легко він «перехрестився» на православного, щоб обвінчатися у «нашому» монастирі. В такому «скороспілому» рішенні дехто вбачає фальш, відсутність справжньої віри.
Стосовно ж сьогоднішнього тертя там, «нагорі», то, виявляється, чимало пересічних мешканців Полтавщини владу загалом не надто персоніфікують і сприймають «вибрики» того чи іншого чільного політика як продовження перманентного герцю між ними за місце під сонцем. «А що, раніше хіба біля того «корита» не чубилися? — нерідко відповідали мені риторичним запитанням полтавські «політологи» з «кравчучками». — Ми ж бачили по телевізору, як м'яли боки одни одному депутати у Верховній Раді. Слава Богу, цього разу хоч до бійок не дійшло».
Про речі набагато приземленіші, ті, що стосуються кожного, «базаряни» говорять охочіше. Зокрема, про ціни, які останнім часом «скачуть» чомусь тільки вгору; про несправедливі до тих, хто найбільше і найтяжче працював, особливо в селі, пенсії; про втрату роботи молодшими членами родин; про байдужість до проблем простої людини місцевих «князьків» і чиновників... Власне, якби тих бід і проблем не було, більшість моїх співрозмовників не поспішала б на цей ранковий «стихійний» базар зі своїми сумками і «кравчучками». Хоча останнім часом його контингент поволі змінюється.
«Ще рік тому у вихідні ми спродувалися тут разом із молодшою донькою, — говорить пенсіонерка з Новосанжарського району Степанида Іванівна. — Вона працює у Полтаві вчителькою й найбільше соромилася зустріти в оцих базарних рядах своїх учнів. Та зарплата ж учителя була такою, що без якогось «приварку» просто не вижити. Після того, як Ющенко, спасибі йому, зарплату вчителям підняв, моя Світлана на базарі вже не торгує. І мене умовляє продати корову. Та поки здоров'я дозволяє, поратимуся біля Зірки потроху, щоб було чим побалувати двох онуків».
«Коли торік перед президентськими виборами нам «доточили» пенсію, я, чесно кажучи, не вірила, що вона залишиться такою й після виборів, — зазначає колишня «агрономша» з Полтавського району Надія Петрівна. — Думала, то ще один «сир у мишоловці» для немолодих людей. Тепер бачу, що нова влада свої обіцянки виконала й ті підвищені пенсії «узаконила». Погано тільки, що в нашому селі таких грошей молодші не заробляють. А звідки ж тоді візьмуться кошти на нові підвищення?».
Ще більше, ніж загалом недостатній рівень доходів, людей бентежить несправедливість при їх розподілі, прагнення різношерстих спритників погріти руки на чужому добрі, пошвидше набити кишені за рахунок тих же таки довірливих селян. Зокрема, чимало з них на привокзальному майдані просили кореспондента «України молодої» приїхати в їхні села, щоб «пропісочити», вивести на чисту керівників тамтешніх господарств, які щось там «хімічать» з їхніми земельними та майновими паями. «Мені від колишнього колгоспу «нарізали» більше п'яти гектарів землі, — каже «баба Нюся» (саме так представилася наступна співрозмовниця). — Від покійного чоловіка залишився такий же земельний пай. Тож я справжня «куркулька». Та коли восени приходиш в контору чи на тік одержувати вирощене на нашій землі, почуваєш себе гірше батрака. Новоспечений «пан» так і прагне тебе обдурити, замість хорошої пшенички чи ячменю підсунути якесь сміття».
«А ви думаєте, сьогоднішні «пани» у місті щедріші? — підключається до нашої розмови полтавець Григорій Іванович Петренко, який саме купував у «баби Нюсі» добірну картоплю. — Мене ось тільки-но провели на пенсію з державного заводу, хоча шістдесят «стукне» через два роки. Міг би ще працювати і працювати, так ніде — завод же останніми роками добили до ручки. Зате керівництво наше «упакувалося» престижними іномарками, квартирами, кількаповерховими «хатинками» за містом, як кажуть, під саму зав'язку. Таких «господарів», що «хазяйнують» тільки для власної вигоди, мусимо відганяти від «корита» драною мітлою. Президент Ющенко, за якого я голосував, почав «генеральне прибирання» на найвищому рівні. Вважаю, йому треба ще рішучіше наводити порядок і на «низах».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
