Кожен iз полтавських ринків («по-народному» — базарів) має свою біографію, репутацію і свій, так би мовити, «приход». Скажімо, той, що зветься центральним, усе впевненіше окуповують професійні торговці-перекупники. Його колишня назва — колгоспний — сьогодні викликає хіба що іронічну посмішку. Відтак усе більше моїх земляків уранці вирушають на «дешевий» базар — той, що біля Південного залізничного вокзалу. Не так давно у прилеглому до нього парку обладнали стаціонарні майданчики для торгівлі з лотками і павільйонами. Однак у ранкові «години пік» на суцільний базар перетворюється, по суті, весь майдан перед полтавським вокзалом. Саме це місце можна вважати найдемократичнішим полтавським «гайд-парком». Зрештою, в цьому переконався й кореспондент «УМ», який минулих вихідних «прицінювався» там до такого специфічного товару, як думки пересiчних українців про ситуацію на владному олімпі, загалом у державі й у їхніх оселях. Бабусі й жіночки середніх років (саме вони становлять основний контингент «базарних» продавців, як, зрештою, і покупців) висловлювалися досить відверто.