Скільки коштує голос депутата

      Чи не вперше за історію існування Верховної Ради України один із народних депутатів сам зізнався, що фактично займається у стінах парламенту корупційними діями. Зокрема, заявив, що купував за великі гроші картку для голосування у свого колеги. Очевидно, Петро Димінський, нині позафракційний, роблячи таку відверту заяву, не прагнув видатися порушником Конституції, а навпаки, бажав здобути імідж викривача антизаконних діянь у кулуарах ВР. Але може вийти зовсім навпаки. Адже, за оцінками юристів, публічна заява про скоєний злочин (за участі саме Димінського) та публікація про це в пресі має стати приводом для адекватної реакції органів прокуратури.

      Петро Димінський, депутат-мажоритарник від Львівщини, дуже рідко коментує якісь політичні справи та свою депутатську діяльність. Перед пресою він з'являється, як правило, в ролі почесного президента футбольного клубу «Карпати». Але врешті-решт «сірий кардинал» Львівщини, як називають його журналісти, днями зібрав в обласному центрі прес-конференцію, щоб поговорити про політику. І наговорив різного та цікавого. Після критики «губернатора» Петра Олійника (як подейкують, у них колись був спільний бізнес, а потім дороги розійшлися і Димінський лобіював власну людину на крісло голови ОДА) нардеп почав розповідати про «ЗАТ із необмеженими можливостями, але без відповідальності». Саме так пан Петро перехрестив український парламент. Як доказ своїх слів Димінський згадав 2002 рік, коли він був членом блоку Ющенка і мав окрему групу з 16 депутатів у складі фракції «Наша Україна». Під час голосування за кандидатуру Прем'єра Віктора Януковича керівник «НУ» Віктор Ющенко наказав усім голосувати проти. Димінському, за його словами, довелося віддати Ющенкові всі 16 карток. «Але я повинен був виконати слово, дане представникам Донбасу: я купив у одного з депутатів картку для голосування за 200 тисяч доларів і проголосував так, як хотів», — цитує Димінського Західна інформаційна корпорація. Прізвище «продавця» нардеп зі зрозумілих причин назвати не хотів (щоб не «підставляти» людину, яка йому тоді так допомогла). А ще Димінський розповів, що під час голосування за політичну реформу (в 2004 році) у Верховній Раді за шість карток для голосування платили 20 мільйонів доларів.

      Відтак Петро Димінський з обуренням справжнього борця за моральність заявляє, що у ВР кожна політична сила насамперед відстоює свої економічні інтереси. До речі, на підтвердження цього висновку Петро Петрович може навести і власний приклад. Адже не є секретом, що його перехід до фракції «Регіони України» в 2003 році свідчив про намагання зберегти НПК «Галичина», акціями якого Димінський володіє. Окрім того, силу своїх фінансових та лобістських потужностей пан Петро підтвердив і заявами про те, що на президентських виборах хотів скупити повністю усі ЗМІ Львівщини («Щоб вони писали істину, і на них не тиснули»). А у 2002 році, каже Димінський, він фінансував усю виборчу кампанію «Нашої України» на Західній Україні.

      Щодо фінансування виборів, то тут криміналу немає. А щодо оплати «всього» — певно, немає правди. Принаймні, за словами народного депутата Юрія Ключковського, також представника Львівщини, «Димінський перебільшує свої заслуги — він був лише одним із багатьох, хто фінансував виборчу кампанію «НУ» до парламенту».

      А от щодо зізнання в купівлі депутатських карток, то тут справа серйозніша. «Можливо, це підпадає під зловживання службовим становищем або перевищення службових обов'язків... А якщо при цьому ще були гроші, то це, швидше, тягне на хабарництво. Мені важко кваліфікувати ці дії, але, мабуть, правоохоронні органи могли б спробувати з цим розібратися», — коментує «УМ» юрист Юрій Ключковський, член НСНУ.

      Натомість голова парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимир Мойсик (УНП) каже: «Якщо Димінський публічно оголосив про цей факт, то це є заява про злочин, який відбувся». А оскільки слова нардепа вже були опубліковані у ЗМІ, то, за словами Мойсика, враховуючи посадове становище заявника, саме львівська або київська прокуратура мали б відреагувати на повідомлення про злочин і провести принаймні перевірку. «Порушувати справу чи ні — це прерогатива відповідних органів. А те, що вони зобов'язані провести перевірку такої заяви, то є очевидно. Окрім того, якщо депутат купив картку, то, відповідно, її хтось позбувся, навмисно чи ні. І це також треба перевіряти», — каже Володимир Мойсик.

      «УМ» просигналiзувала у Львiвську прокуратуру. Дарма. Там «перевели стрiлки» на київську, бо, мовляв, саме в столицi коївся злочин.

      Якщо прокуратура все ж таки не відреагує на заяву Димінського (зважаючи на впливовість депутата), важко сказати, чи отримає цей скандал хід узагалі. Так, на запитання, чи не варто про всяк випадок зробити депутатський запит для перевірки озвученого Димінським факту, Юрій Ключковський відповів: «Якби ж це був єдиний випадок, коли купують голоси... Не секрет, що при голосуванні за конституційну реформу у квітні 2004 року ціна була значно більша, і про це активно говорили в кулуарах. Звичайно, про це офіційно ніхто не заявить, і за руку нікого не зловили. Бували випадки, коли й померлі депутати «голосували».

      Загалом голосування за чужими картками Юрій Ключковський називає ганебною практикою у діяльності ВР, з якою треба боротися. Цікаво, що водночас він сам не заперечує, що і йому доводилося голосувати замість колег та віддавати комусь свою картку (так, хтось голосував за відсутнього у залі Ключковського під час першої спроби затвердити Прем'єром Єханурова). «Якщо ми не будемо цього робити, то цим скористаються наші опоненти», — виправдовується нардеп. Відповідаючи на запитання про способи боротьби із цим «ганебним явищем», Ключковський послався на Конституцію, де «чітко написано, що кожен депутат голосує особисто». Тому, мовляв, навіщо ще якісь закони з цього приводу приймати?

      Пан Юрій розповів, що в Ізраїлі проти одного з депутатів відкрили кримінальну справу через те, що той один раз проголосував за свого сусіда, і це набуло суспільного розголосу. Бо там, на відміну від України, такі факти суспільство не сприймає. «Можливо, і в нас треба у Верховному Суді один раз оскаржити прийняття ВР якогось болючого закону, якщо він був прийнятий iз порушенням процедури», — додає Ключковський.

      Що ж до Петра Димінського, то він каже: «Якби я знав про продажність у парламенті, то не балотувався б у 2002 році. Але тепер я знаю, і все одно піду на вибори 2006 року з тією силою, яка має моральне право говорити людям правду», — заявив нардеп. Він не заперечує, що знову буде фінансувати чиюсь виборчу кампанію. А конкретно? Якщо нічого не зміниться, Димінський піде на вибори разом із Юлією Тимошенко.