Відразу хочу застерегти: слово «комбінаторика» в заголовку жодною мірою не конотує зі знайомим багатьом із дитинства словосполученням «великий комбінатор» (хоч до такої конотації начебто й спонукає його сусідство з прикметником «політична» — а політика чистою не буває, особливо в Україні, і в цьому ми мали безліч нагод переконатися). Насправді ж комбінаторика — це розділ елементарної математики, який розглядає різні сполуки елементів скінченних множин.
Як діє комбінаторика щодо політики — покажемо далі на конкретному прикладі. А поки що спробуймо повернутися до переораного кризою українського політичного ландшафту й ризикнемо дати деякі прогнози на майбутні парламентські вибори, які проходитимуть уже з урахуванням політреформи та посилення ролей парламенту й Кабміну.
І соціологія, й експертні оцінки сходяться на тому, що переможцями цих виборів (відносними, бо ледве чи хтось зможе подолати планку в 25 відсотків голосів зневіреного й дезорієнтованого електорату) стануть Блок Юлії Тимошенко, Партія регіонів Віктора Януковича та політична сила, яка зв'язуватиме себе з іменем Віктора Ющенка (тут і далі для уникнення звинувачень в упередженості розташовую всіх і все за абеткою). Причому цей результат лише незначною мірою залежатиме від конкретної конфігурації названих сил. Скажімо, від того, чи увійдуть до БЮТ «Реформи і порядок» із «Порою»; чи піде Янукович на вибори в іпостасі партії або блоку. Трохи більше важитиме, очевидно, лишень те, чи «підіпруть» зачеплену скандалами НСНУ відносно незаплямовані УНП з НРУ.
Наступні в черзі сили, що пройдуть до парламенту (соціалісти, комуністи, «народники» Литвина, ще, можливо, два-три проекти з різних частин політичного спектра), фінішують, певно, зі значним відривом від чільної трійки. Хтось із цих «переможців другого плану» цілком зможе претендувати на «золоту акцію», потрібну для обрання Прем'єра, — вже не такого як зараз, а «як канцлера в Німеччині». А проте основу урядової більшості може скласти тільки коаліція щонайменше двох переможців першого ряду.
У який спосіб може бути утворена така коаліція, якраз і розповідає комбінаторика, в якій це називається «задачею про комбінацію з трьох елементів по два». Але, оскільки число елементів мале, можна, не вдаючись до математичних викладок, і на рівні здорового глузду здогадатися: з множини з трьох елементів «Тимошенко», «Ющенко», «Янукович»» можна утворити три підмножини на два елементи: «Тимошенко — Ющенко», «Тимошенко — Янукович» та «Ющенко — Янукович».
Коаліція «Ющенко — Янукович» донедавна могла вважатися чимось із царини ненаукової фантастики. Але підписання «Меморандуму про взаємопорозуміння між владою і опозицією» вкотре показало, що в реальній політиці не буває нічого неможливого. Так само не є неможливою і коаліція «Тимошенко — Янукович» — особливо на тлі нещодавнього сенсаційного візиту українського екс-Прем'єра до Москви (тільки дуже наївні люди можуть думати, що російська генпрокуратура здатна сьогодні на несанкціоновані Кремлем кроки). Обидва ці варіанти, очевидно, задовольнили б за певних умов білокам'яну (вона ж — першопрестольна), і обидва означали б повернення України до більш-менш «домайданного» стану.
Звичайно ж, нівелювати потенціал Помаранчевої революції повністю не вдалося б у жодному разі, але ті унікальні можливості, які вона відкрила перед нашою державою, зокрема на міжнародній арені, було б безповоротно змарновано, а чергові заяви про євроінтеграцію з вуст українського Президента означали б не більш ніж данину старій фразеології (Кучма теж у певний період свого президентства любив згадувати про ЄС і НАТО, аж поки не визначився насамкінець, що миліший йому все ж таки ЄЕП).
Зате на сьогодні залишається незрозумілим: чи все ще можливою є коаліція «Тимошенко — Ющенко», а чи тягар взаємних образ досягнув такого критичного рівня, за яким будь-яке порозуміння (принаймні в ближчі місяці) є вже нереальним. Тим більше, що багатьом відома роль медіатора, яку відігравав у стосунках між Ющенком і Тимошенко (особливо йдеться про період 2002-2004 років) Анатолій Матвієнко. А з його анонсованим відходом із великої політики ледве чи хтось поспішить перебрати на себе таку функцію, яка обіцяє, перш за все незручності й підозри з боку обох команд...
Проте проєвропейська демократична більшість у новому парламенті може бути створена лише за участю сил Тимошенко і Ющенка (можливо, із залученням когось із менших партнерів, бо сьогодні вже не факт, що БЮТ і блок Ющенка навіть разом матимуть 226 голосів). Але відсутність такої коаліції автоматично означатиме постання проросійської більшості, зорієнтованої на реставрацію того стану справ, який існував до листопада 2004-го, з усіма відповідними наслідками.
Максим СТРІХА,
доктор фізико-математичних наук,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики.