«Артюр Рембо наших днів» — так називалася рецензія на першу збірку харків'янина Сергія Жадана, вміщена на сторінках «УМ» років сім-вісім тому. Ці роки поет не сидів склавши руки — на пам'яті його збірки «Пепсі», The very very best of..., «Балади про війну і відбудову», спільний проект з А. Бондарем і Ю. Андруховичем «МасКульт», який був реалізований не тільки у вигляді книги віршів, а й двох поетичних вечорів у Києві та Харкові приблизно рiк тому за участю знаного джазового тріо з Польщі «Тшаска, Олесь і Олесь».
І ось до читача прийшли одразу дві нові книги Жадана. Цього разу він виступає як поет і як прозаїк. Поет Жадан також інакший, ніж був дотепер — книгу «Історія культури початку століття» складають винятково верлібри, тоді як дотепер шанувальники красного письменства знали Сергія, як неперевершеного римувальника. Втім його неримовані рядки не втратили тієї пружності й насиченості, яка була притаманна ранішим віршам:
Якби ти подивилася в їхні паспорти,
що пахнуть гірчицею і шафраном,
якби ти почула їхні розбиті акордеони,
що відгонять шкірою і арабськими спеціями —
вони говорять, що, коли ти їдеш —
куди б ти не їхала,
ти лише віддаляєшся і ніколи
не будеш ближче, ніж є.
Це рядки з вірша, який дав назву всій збірці. Інші вірші мають назви не менш незвичайні, аж до епатажності: «Продажні поети 60-х», «Сербо-хорватська», «Польський рок», «Елегія для Урсули», «Гумова душа» тощо. Титул останнього з названих віршів апелює до відомої пісні групи «Бітлз», і вся невелика Жаданова книга наскрізь просякнута Європою: Віднем і Берліном, Варшавою й Будапештом, а також усілякими нестоличними Лінцами, Фрайбургами, Катовіцами і т. п. Збірку цю автор писав торік, коли перебував на річній стипендії фундації Тепфера в австрійській столиці. Це підкреслюють також і ілюстрації — фотознімки Владислава Гетьмана, українського лікаря-хірурга, котрий уже декілька років стажується в одній з престижних віденських клінік. На знімках — більші та менші фрагменти того, що прийнято називати «західним життям» — авта, двори, брами, переходи, смітники, незвичайні й незвичні ракурси і так не вельми знайомого українському читачеві світу.
Саме ілюстрації і є тим об'єднуючим елементом, який пронизує і поетичну, і прозову збірку. Проза, а точніше шість великих оповідань об'єднані під обкладинкою з глобалістично-випендрасними словами «Біг Мак» на титулі. Оповідання, які написалися Жаданові в той самий час і в тому самому місці, себто минулого року на стипендії в Австрії, як і поезії зі згаданої вище збірки, позначаються певною жорсткістю стилю, аскетичними побутовими описами й майже повною відсутністю зв'язного сюжету. Врешті, сам автор не вельми переймається цією проблемою — він собі пише, куди вже веде його уява й білі кнопки клавіатури комп'ютера. Заголовки оповідань, як і назви віршів, наскрізно пронизані космополітичними європейськими іменами й топонімами: «Берлін, який ми втратили», «Десять способів убити Джона Леннона», «Баланеску-квартет».
Проза Сергія Жадана цілком може називатися «новою українською прозою». Разом iз Т. Прохаськом, С. Пиркало, С. Поваляєвою харківський автор подає читачеві світ, побачений очима молодої людини, якій нема ще й тридцяти, людини, наділеної достатнім почуттям гумору. Цей здоровий скепсис у ставленні до побаченого і є, мабуть, прикметною рисою книги «Біг Мак» — ліричний герой у своїх мандрах чи у спогадах про своє дитинство і юність дарує читачеві картину далеко не ідеалістичну. В картині тій, як і на згаданих вище ілюстраціях-фотознімках, знаходиться місце і смітникам, і задвіркам, іншим не надто широко афішованим деталям повсякденного життя. І, попри це, проза С. Жадана лишається в суті своїй достатньо світлою, оптимістичною, аж ніяк не занепадницькою. Приреченість людського буття трактується автором як невід'ємна риса існування — «двічі не вмирати», так казали про це козаки-запорожці, йдучи на палю і розпалюючи при цьому люльку-носогрійку. Ця риса, така питомо українська, виявляється прийнятною і в сучасному європейському контексті — принаймні ліричний герой оповідань Жадана в описуваних ним колізіях не виглядає білою вороною, достатньо органічно вписуючись у життєві ситуації й виявляючи в цих ситуаціях і людяність, і непідробне розуміння чужого болю, і схильність до філософських узагальнень.
Ці дві книги С.Жадана побачили світ на початку осені цього року під маркою київського видавництва «Критика» в нещодавно започаткованій серії «Критичні тексти». Водночас з опусами Жадана в цій серії вийшла також збірка поезій закарпатського автора Петра Мідянки «Дижма» і новий роман Юрія Андруховича «Дванадцять обручів». З метою популяризації своєї продукції видавництво «Критика» віднедавна проводить тур містами України — зустрічі з авторами та співробітниками «Критики» вже пройшли в Луцьку, Рівному й Харкові. Цієї п'ятниці у столиці, в приміщенні Києво-Могилянської академії пройде чергова зустріч, під час якої Сергій Жадан і Петро Мідянка прочитають свої нові твори, а також підпишуть книги читачам. Про збірку Мідянки «Дижма» наша газета ще розповість в одному з наступних номерів. А поки що шанувальники літератури зі столиці та її передмість мають змогу поспілкуватися з письменниками в рамках рекламного туру, який звершиться ще через два тижні, 13 листопада, в Черкасах.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
