Спілка в камуфляжі

      Масивні двері будинку Спілки письменників учора зустріли кореспондента «УМ» віддертою ледве не «з м'ясом» ручкою, яка за розмірами більше нагадує перила. В актовому залі, де зазвичай тішать своє самолюбство власними творчими вечорами імениті й не дуже письменники та поети, панував «косметичний» розгардіяш: біля балконно-верандних дверей із виламаними замками й розбитим склом лежала перевернута «догори дригом» трибуна. В атмосфері витала напруга. «Ні-ні, не прибирайте — треба, щоб бачили!» — рішуче завадила намірам спілчанського дядечка, котрий зібрався надати трибуні вертикального положення, активна «місцева» жіночка. Та за хвилину до напівпорожньої доти зали притупотіли зі своїми мікрофонами, дротами та камерами журналісти, й, ігноруючи будь-які заперечення, поставили це (як з'ясувалося) «свідчення злочину» на місце. У таких польових умовах розпочиналася прес-конференція голови Національної спілки письменників України Володимира Яворівського та його колег по нічному чергуванню у храмі письменницьких муз.

      Як розповів представникам преси спілчанський керманич, у ніч із неділі на понеділок конфлікт в НСПУ перейшов у «бойові дії». За словами Яворівського, позавчора пізно ввечері йому зателефонували й повідомили, що приміщення Спілки окупували якісь «бійці» та ОМОН. Після прибуття на місце події «головний» письменник виявив, що двері будинку зачинені, вищезгадана ручка відірвана, а навколо «походжають міліціонери».
      Після тривалих переговорів і голову НСПУ таки впустили досередини, де він нікого, окрім свого колеги по членству в НСПУ Романа Коваля (представника табору «заколотників», які минулого тижня «переобрали» спілчанське керівництво), не виявив. Пан Коваль сидів на місці чергової, пані Клави. Згодом з'ясувалося, що саме ця жінка, яку Володимир Яворівський охрестив «героїнею України», і встигла попередити про «захоплення будинку людьми у камуфляжній формі». «Якби вона цього не зробила, ми б із вами тут уже не сиділи», — заявив голова НСПУ і припустив, що, згідно з «їхнім» планом, про нічну «операцію» не мав знати ніхто — телефони у Спілці кілька днів не працювали, і «загарбники», вочевидь, були не в курсі, що зв'язок уже налагоджено. «І сьогодні тут мала бути зовсім інша прес-конференція — нового «керівництва», яке з тріумфом захопило останній бастіон». «Геройську» пані Клаву, до речі, забрали в міліцію, хоча нічого протизаконного жінка не зробила. А завершилося все тим, що на виклик Яворівського («разів зо п'ять дзвонив!») та народних депутатів, які приїхали до Будинку письменників разом з ним, нарешті прибули «аж» двоє правоохоронців, котрі, порадившись із кимсь по переговорному пристрою, таки «очистили» приміщення від сторонніх осіб.

      Розібратися у всій цій плутанині нам, журналістам, щиро кажучи, було непросто. Картина вималювалася така: спробою незаконно загарбати владу організатори спілчанського «перевороту» не обмежилися й вирішили захопити будинок. «Ким були ті, перші, котрі в камуфляжі, — невідомо. Міліція каже, що не знає», — пояснив цікавій пресі Володимир Яворівський. І вкотре запевнив, що так званий «з'їзд», на якому його «скинули» й «обрали» новим головою НСПУ Наталію Околітенко, не те що легітимним, а навіть письменницьким з'їздом узагалі вважати не можна. Адже скликати позачерговий з'їзд Спілки можна лише на вимогу 50 відсотків плюс один голос усіх членів НСПУ, яких налічується приблизно 1730, або, як уже розповідала «УМ», на вимогу не менше 14 обласних організацій Спілки. «Нагнути» вдалося лише 4 області, і «всю надію «вони» покладали на Київську організацію — мовляв, якщо «впаде» столиця, за нею потягнуться й інші», — припустив пан Володимир.

      Зі столицею, як відомо, нічого не вийшло — київські письменники провокацію проігнорували взагалі та ще й обрали своїм новим головою «ставленика» Яворівського, Анатолія Погрібного. «Але машина вже була запущена, і зупинитися вони не могли», — констатує Володимир Олександрович. Тому зібрали кілька десятків членів Спілки й повезли до Києва. Зачитав спілчанський голова й текст запрошення, яке отримали учасники так званих «зборів»: «Шановний такий-то й такий-то, запрошуємо вас узяти участь у літературному форумі молодих письменників та загальних зборах НСПУ». На порядку денному «зборів» чомусь стояли зовсім не творчі питання, а «стан справ у НСПУ». Далі — ще цікавіше. Тих, хто таки приїхав до столиці за вказаною «явочною» адресою — до Молодого театру на вулиці Прорізній,  розсадили в автобуси й повезли до урядового санаторію в Пущі-Озерній. «Полуничка» ситуації полягає в тому, що всі автобуси, згідно з номерними знаками (АП) належать... Адміністрації Президента. Що було далі, «Україна молода» вже розповідала: по приїзді до санаторію «дорогих гостей» спершу нагодували-напоїли, а потім швиденько щось там прийняли. Згідно зі свідченнями очевидців, більшість із присутніх членів НСПУ навіть не збагнули, що відбулося й за що вони нібито голосували. А ті, хто зрозумів, — і писнути боялися, бо надто ж багато їм наобіцяли спілчанські «путчисти».

      Цікаво, що у переліку тих, хто нібито підтримує нове керівництво і сам факт перевороту, опинилися прізвища Леся Танюка, Романа Лубківського, Богдана Гориня та ще кількох іменитих письменників, які про всю цю катавасію «сном-духом нічого не знали!» Так висловився обурений Богдан Горинь, який запевнив журналістів, що навіть запрошення на ті «збори» не отримував, зате з подивом виявив своє прізвище у переліку «новообраних» «заколотниками» керівних органів.

      Коротше кажучи, дарма нам, «дітям майбутнього», так заздрили романтичні «будівельники» комунізму — пожити при цій світлій утопії, схоже, не вдасться вже нікому. Зате мешканцям незалежної України періоду Кучми «пощастило» жити при повному маразмі — інакше всі ці вибрики агонізуючої влади назвати складно. «УМ» обіцяла написати про ситуацію у Спілці письменників докладніше, тому розібратися в тому, кому й навіщо це все потрібно, ми спробуємо днями.

      До речі, Будинок НСПУ розташований на «стратегічній» вулиці Банковій, і дехто, природно, не проти приєднати до своїх «володінь» іще одне приміщення. Але письменники віддавати свою власність не збираються. Як пообіцяв Яворівський, якщо треба — ночуватимуть там і надалі.

      P.S. На жаль, присутньому на прес-конференції представникові іншої сторони, тому самому Романові Ковалю, слова не надали, хоча Володимир Яворівський спершу сам запросив його до зали. Міркування такі: в Коваля, мовляв, і так є інформаційні засоби в розпорядженні — усі центральні телеканали в нього десять разів інтерв’ю братимуть. А для «наших» телебачення закрите, тому хоч тут наговоримося. Довелося Романові Ковалю давати бліц-брифінг на вулиці. Там він досхочу розповідав репортерам, що «союз» із президентською Адміністрацією вийшов спонтанним. «Я, до речі, член президії акції «Україна без Кучми», тому у пропрезидентських настроях мене звинуватити складно, — запевнив пан Роман. — Просто так вийшло, що наша позиція — тих, хто в моральній опозиції до Яворівського — збіглaся з...»  Із чим саме, з'ясувати не вдалося — відповідь Коваля перебили численні запитання інших журналістів.

      P.P.S. До речi, президiя НСПУ своїм рiшенням вiд 30 жовтня виключила Романа Коваля, Наталю Околiтенко та iнших органiзаторiв зборiв у Пущi-Озернiй з лав Спiлки письменникiв.