Леонід Кравчук. (Дмитра ЛИХОВІЯ)
Політичний довгожитель Леонід Кравчук виходить на нове коло публiчної діяльності. Незважаючи на свій 71 рік, схоже, саме перший Президент стане тим локомотивом, який потягне голубий вагон СДПУ(о) з тупика до станції «Парламентські вибори-2006».
Якщо на минулих виборах Леонід Макарович був лише одним з облич, які «прикрашали» список есдеків, і замикав їх першу п'ятірку (йшов після Медведчука, Прошкуратової, Зінченка й Рябіки), то зараз «ордену зів'ялої троянди» нічого не лишається, як виставити аксакала наперед, посадивши його на «білого коня». Причому робиться це в досить вигадливий спосіб — через створення так званого громадянського форуму «Об'єднаймо Україну», де Кравчук — головою.
Цілковито скомпрометований минулою владою Віктор Медведчук резонно вирішив сховатися у глибині бойових шикувань своїх симпатиків, і нічого дивного в цьому немає. Очолювати новий похід СДПУ(о) і Ко у парламент для екс-глави президентської адміністрації з його майже нуль(о)вим рейтингом означало б остаточно поховати партію. Тож не потрібно було й Гліба Павловського (який наразі залишається в Москві, хоча вже й починає коментувати українські події та припускає ймовірність своєї «професійної» присутності і на виборчій кампанії-2006 — мало йому провалів 2002-го і 2004-го!), щоб зрозуміти: потрібно пропонувати щось нове, менш одіозне й затягане, більш шановане й закамуфльоване. І есдеки не вигадали нічого іншого, як благословити на подвиги великого «улюбленця» Заходу та Сходу України Леоніда І, члена політбюро СДПУ(о).
Минулих вихідних димова завіса над його форумом «Об'єднаймо Україну» розвіялася остаточно. Власне, і раніше було зрозуміло, чиї роги стирчать за цим проектом (достатньо вже того, що на сайті СДПУ(о) повідомлення про становлення форуму Кравчука розташовуються в розділі «Партійні новини»). Але тепер уже все ясно, мабуть, і третьокласникам Драбівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенiв №1. Адже ще перед установчими зборами ГФОУ Леонід Кравчук розповів наближеним журналістам, що «амбітні завдання, які ми поставили, вимагають від нас мати політичне представництво в парламенті. І ми цього не приховуємо. Ми будемо стимулювати партії, які нас підтримують або приєднуються до нас, ...щоб вони йшли на вибори, створили свої фракції в парламенті» (цитата за «Киевскими ведомостями»).
Очевидно також, що таким чином СДПУ(о) має намір стати не просто «вовком в овечій шкурі», а одним із центрів опозиційної блокотворчості на виборах-2006. Принаймні сам Леонід Кравчук (а якраз він, а не Медведчук, Шуфрич чи хтось інший, останнім часом озвучує «лінію партії») заявив у п'ятницю «5-му каналу»: «Після моєї зустрічі з керівництвом Партії регіонів я можу на сьогодні точно сказати, що СДПУ(о) не піде [на вибори] блоком із Партією регіонів». Мовляв, есдеки вважають більш доцільним і стратегічно вигідним іти різними блоками — так «кількість депутатів, які займають опозиційну філософію в парламенті, може збільшитися». Мотивацiя зрозумiла: якщо соціал-демократи (об'єднані) не будуть «причепним вагоном» в кінці ешелону «Регіонів», значить, вони не потраплять у велику залежність до «донецьких». У разі, звісно, подолання 3-відсоткового бар'єра, чого соціологи наразі не гарантують.
Попри картинні «віднікування», приблизно окреслилося також коло партій, які, не маючи жодних шансів подолати 3-відсотковий бар'єр самостійно, підуть за Кравчуком як аватарою Медведчука. Це, насамперед, «Трудова Україна». Але не та, що Валерія Коновалюка, а бунтівна, котру якраз напередодні кравчуківського зібрання очолив Володимир Сівкович. Виключений із партії колишніми соратниками пан Коновалюк вiдверто говорить: ці товариші для того й виборюють свою зверхність у «Трудовій Україні», щоб мати змогу провести трьох своїх чоловік у майбутній парламент за квотою «ТУ» в списку одного з опозиційних блоків. І минулої суботи на установчому з'їзді громадського форуму «Об'єднаймо Україну» ми побачили докази Коновалюкових слів: так, ухвалене ГФОУ звернення старанно зачитував заступник голови «трудовиків» Микола Княжицький, активністю відзначалася ще одна заступниця лідера «ТУ» — Олександра Кужель, а до числа заступників Кравчука по форуму ввійшов, зокрема, й Дмитро Табачник, також «зам» Сівковича. Був на «тусовці» в Будинку вчителя, який ще з часів НРУ традиційно використовується як місце опозиційних зборів, і сам Володимир Сівкович (нагадаємо, останнім часом вiн уславився доказами того, що кандидата в президенти Ющенка насправді не труїли, організацією платних «ланцюгів протесту» проти впровадження адміністративно-територіальної реформи та... голосуванням за Прем'єра Єханурова).
Досить промовистими є й інші персоналії, котрі засвітилися на кравчуківських зібраннях: окрім численних есдеків, це й звинувачений Генпрокуратурою в сепаратизмі голова Луганської облради Віктор Тихонов, екс-«губернатор» Одещини Сергiй Гриневецький, зараз дуже близький до Народної партії Литвина, традиційна виконувачка «трибунних» завдань СДПУ(о) та екс-штабістка Януковича Лариса Скорик, обрана напередодні провідницею київської організації ГФОУ (ці троє також стали заступниками Леоніда Кравчука), один із есдеківських технологів Михайло Погребінський, представник литвинівсько-пінчуківської фракції «Вперед, Україно!» Віктор Мусіяка, екс-«губернатор» Харківщини Євген Кушнарьов.
Звісно, теперішня присутність цих дiячів на орбіті Кравчука ще не остаточна запорука того, що на вибори їхні партії й партійки підуть у зв'язці з СДПУ(о) і під «лейблом» «Об'єднаймо Україну». Скажімо, лідер партії «Нова демократія» Кушнарьов, від якого трохи відступили реанімація з Генпрокуратурою, каже, що веде також переговори про блокування і з Партією регіонів.
Але ж «регіонали» впевнені, що до ВР проб'ються й самі, а тому не зацікавлені у блокуванні з усіляким «баластом». Крім того, нинішній ступінь опозиційності «донецьких» значно нижчий, ніж у їхніх недавніх приятелів-есдеків. У зв'язку з цим на лінії ПР—СДПУ(о) потроху поновлюється задавнена й уже призабута конкуренція. Зокрема «сині» Богатирьова й Чорновіл починають «котити бочку» на есдеків як таких, що надміру співпрацювали із Кучмою (подібні оцінки пролунали в п'ятницю на ICTV у програмі «Свобода слова»), а той самий Леонід Кравчук у рамках свого форуму висловлює обурення з приводу такої позиції «регіоналів». I це суперництво — ще один аргумент для «баластових» партій щодо їх притулку саме під дахом Кравчука-Медведчука, а не Януковича.
І закінчуючи з «кадровим питанням». Цікаво й те, що в умовах, коли Кравчук є прикриттям Медведчука, незайвим є прикриття й для самого Леоніда Макаровича. Так, на зборах столичної міського осередку ГФОУ виступали Михайло Резнікович (художній керівник театру ім. Л.Українки, давній симпатик есдеків і також нібито «політрепресований»), Петро Тронько (академік, Герой України), Петро Толочко (ще один академік, народний депутат України, нині — член фракції Народної партії й екс-лiдер Слов’янського народно-патрiотичного союзу, який зараз став Партією політики Путіна(!)), Віктор Приходько (екс-директор кіностудії ім. Довженка) тощо.
«Протизаконному переслідуванню за політичними ознаками треба покласти край. Досить спостерігати за знищенням медицини і культури. Ми вимагаємо припинити масові звільнення лікарів, учителів, управлінців усіх рівнів», — наголошується в зверненні, зачитаному Княжицьким. З чого вони взяли, що політрепресії тривають, незрозуміло. Он уже й Президент меморандум відповідний підписав, і «апозиціонер» Янукович його завізував, і Рінат Ахметов в Україну повертався. Але у товаришів із ГФОУ (як і в СДПУ(о)) чiтка фішка: протистояти «переслідуванню за політичними ознаками». І навіть якщо такого переслідування нема, про нього слід говорити й говорити.
А ще Кравчуковий форум зручно використовувати як додаткову парасольку. Приміром, для Кушнарьова. Він же вже не просто лідер опозиційний партії «Нова демократія», а ще й людина, причетна до справжнього опозиційного утворення самого Леоніда Макаровича. І якщо варіант захисту Кушнарьова — це лише припущення, то ось вам уже й конкретні приклади з життя: за повідомленням «Української правди», Олександра Кужель читала з трибуни форуму вирізку з інтерв'ю шефа МВС Юрія Луценка «Україні молодій» і попереджала, що якщо з нею, «старою подругою Кучми, щось трапиться, то міністр платитиме компенсацію її дітям до самої пенсії». А Микола Княжицький жахав делегатів і журналістів тим, що в конторі його адвокатів хмельницький УБОЗ уже шукав списки учасників форуму.
На цьому місці повертаємося до «героя нашого роману» Леоніда Кравчука та його оцінок щодо призначення самого форуму. Завдань, як каже екс-Президент, три: «перше — зупинити той розкол, який поглиблюється в Україні між сходом і заходом, між конфесіями, між національними меншинами...», «друге — забезпечити контроль за владою...», «і третя проблема — больові точки. Ми хочемо зробити все, щоб під час виборів і взагалі в політиці припинили експлуатувати загальнонаціональні теми й проблеми — церкву, мову, етнічні відносини, російський вектор, натовський тощо».
Почувши від Леоніда Макаровича ці пояснення (чи то пак прочитавши їх у «Кивских ведомостях»), щонайперше дивуєшся. Чи то «силі» теоретиків ГФОУ, чи то адекватності самого Кравчука, чи то нахабності есдеків. Як видно, нова опозиція бере на озброєння «об'єднавчі» методи опозиції колишньої, але навіть не намагається підвести під свою піар-діяльність гідну програмову базу. І знову намагається взяти «на понт».
Пригадуєте політичні ролики перед виборами-2004 — про поділ України на три сорти? Скільки вже говорено-переговорено, що це якраз есдеківські штабісти запропонували таку технологію, із розмальовуванням карти України трьома кольорами. На ту макуху, розтиражовану по ТБ і у вигляді листівок, більшість виборців не повелася. Чи Леонід Макарович гадає, що такий «об'єднавчий» трюк пройде з другого разу, пропонований уже не від імені Януковича, а від Кравчука? Авжеж, лише наївний може повестися на назву — «Об'єднаймо Україну». Насправді ж очевидно, що об'єднувати екс-Президент зібрався ніяку не країну, а лише частину опозиції — проти чинної влади. І «об'єднавчі процеси» сивий лис Кравчук обстоює лише на словах. Насправді ж його (чи то пак есдеківський) форум береться «клеїти» до себе окремо взяту частину електорату — антиющенківську та ту, що розчаровується в Ющенкові та його команді. А про порозуміння із тими, хто підтримує «помаранчевого» Президента (а таких, попри все, лишається ще багато), зовсім не йдеться. Та й подумайте логічно: чи можна об'єднувати націю, яка пройшла через Майдан, на платформі опозиційності до ставленика Майдану?
Леонідові ж Макаровичу байдуже, є логіка в його програмі чи немає. Для нього та його партії зараз на першому місці — жорстка опозиційність, і квит. На початку осінньої сесії парламенту Леонід Кравчук заявив, що очолювана ним фракція СДПУ(О) «відмовляє новій владі в будь-якій довірі». Ще на початку вересня Леонід Макарович (який, виходить, уже забув про свої літні обіцянки залишити пост лідера фракцiї есдеків у ВР) застерігав із парламентської трибуни: «пам'ятайте — Україна має досвід дострокових президентських виборів». (Це про те, як у 1994-му змусили піти самого Кравчука. Виходить, через 11 років ображений Кравчук погрожує Ющенкові в аналогічному стилі, і не чимось, а імпічментом. Принаймні саме до цієї теми підводив Леонід Макарович, коли починав розкручувати маховик скандалу з фінансуванням «помаранчевої» виборчої кампанії міжнародним олігархом Березовським). Що ж до послідовної позиції есдеків — чим гірше, тим краще, — то, скажімо, у випадку з призначенням Єханурова Леонід Кравчук кілька разів повторював, що принципово не голосуватиме за «ющенківського» кандидата у прем'єри, хоч би той був навіть ангелом.
До речі, про ангелів і бісів. Якщо хто не знає, то саме Леонід Кравчук (на пару з колегою по партії і фракції Володимиром Зайцем) ініціював прийняття Верховною Радою Закону «Про внесення змін у Кримінально-процесуальний кодекс України (щодо клопотання народних депутатів України про узяття на поруки)». Йдеться про те, що невелика група парламентських «дружбанів» може запросто «відмазати» з тюрми потрібну людину. Хоч Колесникова, хоч Різака, та хоч Чикатила! Президент цей закон, проштовхнутий через ВР, заветував. I це стало приводом для СДПУ(о) ще раз «наїхати» на Ющенка.
Далі — більше. На початку року Леонід Макарович чесно визнавав, що на революційний Майдан не ходив — чи то боявся, чи то вважав демократичний підйом мільйонів людей банальною «заварухою»... А тепер у його словах майданна риторика ну просто через слово!
Ось і в інтерв'ю «5-му каналу» Кравчук відзначив: «Створивши Майдан, влада дала зрозуміти народу, що її можна змінити». «Є процедура відсторонення від влади, є закон, і люди, які, якщо їх доводять до критичного стану, піднімаються, йдуть до влади і говорять: взялися не за свою справу», — заявляє «об'єднувач України».
«Ця влада здатна на таке, що не насниться й у страшному сні», — каже Кравчук в одному регіоні, презентуючи там обласне відділення ГФОУ. Ну й як вірити його словам на установчому з'їзді форуму вже в Києві, мовляв, «топтатися по владі ми не будемо»?
«Я хочу сказати, що влада Президента Кучми не витримала екзамен на демократію і влада Віктора Ющенко не витримує екзамену на демократію. Це є реальний факт. Тому що влада змінюється, як правильно казали депутати, а справи залишаються ті ж», — це ще трохи вибраного з Л.М.
Але що ми бачимо в цій цитаті? Виходить, Кравчук, критикуючи Ющенка, заодно критикує й Кучму. Хоча, відновивши в пам'яті події й позиції річної давнини, згадуємо, що Леонід Макарович Леоніда Даниловича жодним «горбатим» словом не образив і жодних опозиційних форумів «за ті ж справи» проти попереднього Президента не організовував. Навпаки, есдеки були найбільш віднопідданими ферзями й офіцерами режиму короля Леоніда ІІ.
Утім, як уже було сказано, логіку в позиціях Кравчука шукати даремно. Адже йдеться про використання Л.М. молодшими за віком, але старшими за рангом товаришами з його улюбленого клубу «Динамо» в різних політичних умовах. Кравчук був довiреною особою Суркiса на виборах мера, залишається довiреним есдекiв i тепер. I ця відданість, ця сув'язь, що базується на залишках «славнозвісної» «київської сімки» — назавжди.
«Навіть якщо всі підуть з СДПУ(О), я залишуся», — гордо заявляє Кравчук в інтерв'ю ще одному партійному виданню, «2000». Пояснень шукати годі. Хоча можна припустити, що легендарна фраза Леоніда Кравчука — «Маємо те, що маємо» — за роки його членства в СДПУ(о) та роботи на партію обросла чималою «маєтністю».
Минулого року Кравчук заявляв, що присутність Зінченка біля Ющенка — це найкраща реклама для СДПУ(о), звинувачував Олександра в зрадництві, але після його заяви про корупцію в Ющенковому оточенні лідер фракції есдеків різко змінив думку про колишнього колегу по партії у кращий бік.
Ще навесні Л.М. вимагав відставки уряду Тимошенко, наприкінці літа вже жалів Юлію Володимирівну як «дівчинку для биття», а восени вже шпетив Президента за відставку Кабміну.
Також виникають резонні сумніви, чи, бува, не з подачі тимошенківців Кравчук так вчасно почитав інтернет, подзвонив із власної ініціативи Березовському й відкрив таємницю «фінансування» БАБом кандидата в президенти Ющенка. Сталося це, нагадаємо, якраз у розпал «обміну ядерними ударами» між таборами Тимошенко і Ющенка. Невже і Юлія Володимирівна використала цього аксакала в ролі козачка?
До речі, на установчому з'їзді ГФОУ серед гостей були помічені лідер парламентської фракції БЮТ Олег Білорус та ще один нео-симпатик леді Ю Степан Гавриш. Що також наштовхує на певні роздуми.
У кулуарах парламенту «УМ» звернулася до Леоніда Макаровича по коментар. Він якраз закінчував вкладати в роззявленого рота одного із журналістів чергову глибокодумну сентенцію: «Я вже почав дивитися на Конституцію так, як дивиться влада. Я вищий за Конституцію. Так думає влада, це не я вищий...»
Відповіді Кравчука — як завжди, «між крапельками», але подаємо діалог таким, яким він був.
— Леоніде Макаровичу, уже в перші роки правління Кучми ви, хоча й були запеклим опонентом Кучми на президентських виборах-1994, перейшли до нього в конструктивну опозицію, а потім узагалі стали однією з опор режиму. Чи можлива така ваша переміна при Президентові Ющенку?
— Ми й тепер можемо! Але Президент повинен показати, що він дотримується слова.
— А якого слова він повинен дотриматися конкретно для есдеків?
— Сказати «ні» політичним репресіям, забезпечити демократію, дотримання прийнятого закону про політичну реформу. Тобто поважати Конституцію, закон і демократію.
— Чи забезпечував демократiю Кучма, якого ви активно пiдтримуєте?
— Кучма — це Кучма. I ранiше я його теж критикував, хай i не гостро...
— Але стосовно полiтики Ющенка: те, що одні вважають політичними репресіями, інші цілком логічно розцінюють як боротьбу зі злочинністю.
— Розцінювати можна по-різному, але ж є документи, і треба спиратися на них. От, скажімо, Тихонов у Луганську — йому не «шиють» ніякої корупції, тільки сепаратизм. А сепаратизму там не було — отже, це замовлення.
— Ну а Різак, найодіозніший «губернатор» від СДПУ(о)?
— Так само — замовлення.
— Але ж хтось у Закарпатті на виборах керував тими «братками», хтось організовував побиття народних депутатів, масові фальшування на виборчих дільницях, безладдя на виборах мукачівського мера.
— А це ще треба довести. Різака звинувачують в чому? В тому, що довів до самогубства (ректора Ужгородського університету Сливку. — Авт.). А редактор каже, що ніякого замовлення на ту статтю не було. Тоді вони починають шукати іншу причину — тепер уже хабар. Але й це звинувачення відпадає. Тоді вже суд Різака випускає, а вони його знову забирають і кажуть: є ще третє обвинувачення — колись у Сваляві був якийсь бунт, і хай він тепер відповідає. А прокуратура це рішення скасувала! А «братків» і безпорядки на виборах Іванові Різаку якраз і не інкримінують.
— Стиль ваших пояснень зрозумілий. Але як вас, поважну людину, змусили виступити на вiдверто замовній прес-конференції з приводу «грошей Березовського»?
— Я б на неї не пішов, якби Березовський сказав, що це неправда, що ці документи фальшиві. А він сказав: «Еті платьожки — подлінниє».
Це поки що тільки сигнали. А якщо слідча комісія доведе, що Президент прийшов до влади в тому числі за чужі гроші — це вже буде порушення закону.
Хоча до імпічменту навряд чи дійде. Для дострокової відставки Президента Ющенка потрібно, щоб еліта перестала бути рабами, і люди обирали у владу не рабів, а політиків, які справді можуть казати правду. А зараз, ви ж бачите — хто рабствує за гроші, хто — під силою тиску, а хто взагалі рабом народився...
Кінець цитати. Рабство триває. Далі — «ноу коментс».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
