Реприватизація Майдану

«Охорона Юлії Володимирівни попросила вжити додаткових заходів безпеки, — винувато сказав технічний співробітник «1+1», коли на вході в телецентр мене та моє потерте журналістське посвідчення прискіпливо вивчали сек'юріті в чорному. — Тимошенко тут охоронятиме СБУ». «СБУ чи ФСБ?» — пожартувала я. Напередодні екс-Прем'єрка завершила бліц-візит у Москву і досягла неймовірного — Генпрокуратура РФ припинила міжнародний розшук громадянки Тимошенко і скасувала санкцію на арешт. Коли Юлія Володимирівна була на чолі уряду, в Москві її «шугали» і виглядали через Інтерпол. Коли вона пішла в негласну опозицію до Віктора Ющенка, з неї зняли ці гіпотетичні наручники. Тимошенко-Прем'єра в Кремлі не шанували, Тимошенко-опозиціонерку вітають із прихильністю. Якщо потрібна велика індивідуальна перемога, Юлія домовлятиметься не тільки з Путіним, а й із самим чортом.

      Попри анонсовану її прес-службою обіцянку «розповісти все» у програмі «Іду на ви», Тимошенко не розповіла нічого. Вона назвала московський візит у суботу приватним, сказала, що зустрічалася із заступником Генпрокурора РФ і що запевнила його у своїх подальших добровільних «явках» за викликами слідчих. З ким ще пройшли перемовини, з чого складався цілий день перебування Тимошенко у столиці дружньої до України держави — так і залишилося таємницею. Вона лише дорікнула, що всі попередні претензії російської Генпрокуратури «були ініційовані в Україні». Навряд чи ця дивна поїздка матиме електоральний ефект. Тож очевидними є здогадки, що Юлія Володимирівна мала в Москві свій інтерес, вела якусь свою «чорну раду». Так, сьогодні це «голі» припущення. Але не треба нікому в Україні пояснювати, чому наші колишні їздять у Москву, ну не тільки ж у бутік Луї Вітона. Інтерес цей криється в майбутньому, а не в минулому, бо минуле міцним гаком підчеплено кримінальними справами, які впродовж років російська прокуратура не закриває: бо в будь-яку мить вони  можуть знадобитися. Варто лишень Тимошенко відійти від наразі невідомих нам домовленостей, як її знову оголосять у міжнародний розшук.

      Юлія Тимошенко дуже хоче стати Прем'єром, «канцлером, як у Німеччині», як вона сказала. І «український народ повинен мати право обирати і Президента, і Прем'єра». При останньому слові вона апетитно посміхнулася. З Віктором Ющенком пообіцяла «не воювати». І запевнила, що не готує судовий позов стосовно незаконності свого звільнення з посади голови уряду. Втім відмова від «війни» звучала, м'яко кажучи, непереконливо. Розмовна тактика така: слово «президент» відставлено на постамент, навколо якого йде танкова атака на все, що зробив і сказав Ющенко останнім часом. Насамперед — щодо пакту з Януковичем. Сама ж Тимошенко запевняє, що ДО виборів блокуватися з «Регіонами» не буде. А після? Мовчання. Головне зараз — «Курська дуга» на залишках розчарованого Майдану, а потім буде видно, кого любити, а кому мстити за «покусану, облиту сірчаною кислотою і обкачану в пір'ї руку».

      Буває, що «за кадром», за полями газетної шпальти залишається якийсь милий дріб'язок, враженнєві деталі, несуттєві, але інколи й красномовні. Сума моїх «позалаштункових» вражень мізерна. Пряма, натренована постава, стриманість, в якій, радше, скутість, нечасті дуже театральні посмішки, відсутність бажання говорити, дискутувати, спречатися — обережність плюс втома. Дещо більше вогню, коли після реклами включаються камери — треба працювати. З такою напругою ходять по мінному полю. А втім, навряд чи по мінному полю та в таких гарних туфлях.