Якщо оцінювати, як розв'язував кадрові питання під час короткочасного перебування на посаді голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації, нинішній прем'єр-міністр України Юрій Єхануров, то доведеться вести мову про напівзаходи. Далеко не всіх повпредів нової влади, які цьогоріч з'явилися на чолі сільських районів, люди сприймають за стовідсотково «помаранчевих». А щодо багатьох і взагалі доводиться почухати потилицю у глибокій задумі. Мовляв, хіба ж на таких «ющенківців» ми сподівалися. Нинішні ж заклики до того, що у владних структурах мають працювати насамперед професіонали, скоріше, сприймаються за неоковирні потуги залишити систему, що склалася роками, без будь-яких змін. Бо таких професіоналів, чиї прізвища без уточнення «так званий» язик не повертається назвати, вона наплодила хоч греблю гати. Однак навіть на тлі досить невеселої загальної картини на посаді голів державних адміністрацій у сільських районах усе ж з'явилася певна частина людей, котрі справді уособлюють планку моральності, високо підняту Віктором Ющенком. Принаймні в очах значної частини громадськості. Бути для всіх милим їм не судилося навіть у фантастичному сні. Бо взялися зламати систему, яку відстоює теж досить значний прошарок нашого суспільства.
Призначеного у травні нинішнього року на посаду голови Петриківської райдержадміністрації Петра Лісного навіть на цьому тлі називати таким собі героєм нашого часу не хотілося б. Уродженець Петриківського району, хлібороб з діда-прадіда, став професійним військовим льотчиком, з проголошенням незалежності без роздумів прийняв присягу на вірність Україні, підполковник запасу. Повернувшись до рідних країв, без діла не сидів. Став фермером, а з 1995 року очолював районну асоціацію фермерів, створену за його участі. До режиму Леоніда Кучми вважався стійким опозиціонером. Отож у масовому сприйнятті «помаранчевішої» кандидатури на посаду голови Петриківської райдержадміністрації годі й придумати. За роботу взявся справді з місця у кар'єр. При цьому серйозно зачепив сфери, які дотепер вважали мало не священною коровою, — суд, міліцію, прокуратуру. «12 офіцерів міліції у нашому РВВС заплямували, вважаємо, свої мундири ганебними вчинками, поборами, свавіллям, наругою над людьми, — в інтерв'ю одній з місцевих газет Лісний назвав речі своїми іменами. — Райдержадміністрація клопоче про їх звільнення. І що ж? Недавно начальник УВС області пан Євдокимов побував у Петриківці, погладив своїх підлеглих по голівках та й поїхав. А підлеглі продовжують «кришувати» злодіїв, ухиляються від співпраці з представницькою і державною владою... Але ж час втрачається, люди клянуть уже й нову владу. Петриківці небезпідставно, мабуть, подейкують, що районні законоблюстителі у змові з правоохоронцями та окремими суддями займаються вельми специфічним бізнесом — висмоктують з пучок кримінал, білими нитками «шиють» карні справи і закривають їх за хабарі».
Стосовно міліції особливо серйозний докір Петро Гнатович висловив щодо вбивства у Лобойківці 17-річної Тетяни Сталімбовської. За свідченням Лісного, весь район знає, хто його скоїв. Це підтверджує у листах до найрізноманітніших інстанцій і бабуся загиблої Тетяна Жадан. Ще у жовтні 2004 року її онука десь о пів на шосту вечора пішла до подруги. Через обіцяні години півтори не повернулася. Пошуки дівчини ні до чого не призвели. Отож наступного дня мати та бабуся зниклої звернулися до райвідділу міліції. Там, за свідченням Тетяни Андріївни, з ними поводилися грубо й безцеремонно. Тільки у грудні на задвірках магазину, що у центрі села, знайшли труп дівчини. Повз цей магазин, пробувши у подруги близько години — про це свідчила сама подруга, Тетяна поверталася додому. Правоохоронці ж усупереч своїй обіцянці навіть не покликали рідних на розпізнання трупа. Нещасну поховали у закритій труні. У селі ж — усе на виду. Як з'ясувалося, того вечора в магазині пиячила весела компанія. Один з її учасників потрапив до кола особливо підозрюваних. Але згодом виявилося, що чоловік його сестри, якій належить магазин, є співробітником міліції. Отож дотепер злочин не розкрито.
Iз судом у Петриківці і взагалі ситуація анекдотична. Ще у 2003-му році з легкої руки однієї зі столичних газет прозвучала просто вбивча інформація про те, як нині вже колишній голова районного суду відверто радить своїм суддям, на чию користь укладати рішення, влаштовує тяганину з цивільними справами, одних гладить по голівці, а неслухняних карає найрізноманітнішими методами. Такі факти повідомили двоє петриківських суддів. Після цього обох піддали справжньому терору. Насамперед прискіпалися до порушень дисципліни, себто запізнень на роботу і передчасних відлучень. На цю тему оперативно склали низку актів. Причому квапилися настільки, що один iз них датували ... 35 березня. Проте кваліфікаційна комісія вирішила звільнити з роботи непокірних суддів саме за порушення дисципліни...
Цього року голова суду в Петриківці пішов на пенсію. Виникло питання щодо його наступника. І тут випливає кандидатура Інни Іщенко, яка штампувала вищезгадані акти про так звані дисциплінарні порушення з боку вищезгаданих суддів. Петро Лісний пише стурбовані листи до всіх можливих інстанцій, спроможних хоч якось вплинути на таку ситуацію. Кандидатуру Інни Іщенко не обговорювали на зборах суддів районного суду, і за неї ніхто не голосував, вона не має підтримки серед політичних сил, які входили до блоку «Наша Україна», та громадськості, з її легкої руки людей незаконно позбавляли волі, багато рішень та вироків відміняли в апеляційній інстанції, що засвідчує низький фах, — це далеко не повний перелік аргументів, якими сипав голова райдержадміністрації. Але знову все вийшло за принципом «Васько слухає та їсть».
Рішуче взявся Лісний захищати інтереси й безпосередньо сільгоспвиробника. «Більшість ТОВ ледве зводять кінці з кінцями, — у вищезгаданому інтерв'ю він і щодо цього сипав правду-матінку. — І вже потрапили в кабалу до так званих інвесторів або незабаром опиняться там. «Грошові мішки» прийшли переважно не виручати селян, а відмивати свої «тіньові» капітали і наживатися на селянській скруті. Обіцяних пільг не видно. Паритету цін нема. Перекупники з посередниками вижили селян з міських ринків. Низькими закупівельними цінами вони відбивають у селян бажання відгодовувати кабанчиків, ростити телят, утримувати корівок».
Тепер петриківці кажуть, що це інтерв'ю стало останньою краплею терпіння «вчорашніх», які, з усього видно, навіть з приходом нової влади поступатися своїм не збираються. Отож багато хто спостерігав за таким перебігом подій скептично — мовляв, дограється цей Лісний... Сам Петро Гнатович iз хвацькістю військового будував плани далекоглядні. Зокрема, заговорив про перетворення району на загальнодержавний національно-історичний комплекс — уже почали розробляти більш як десяток туристичних маршрутів, збирати кошти на пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі Калнишевському, на честь якого названо Петриківку. Років з десять виношував Лісний ідею народної ради. Її мають скликати сходи, перед якими звітуватимуть районні посадовці, сільські голови, дільничні, йтиметься про насущні питання життєдіяльності. Саме народна рада, за задумом Петра Гнатовича, змусить кожного чиновника рахуватися з громадою, перешкоджатиме крадіжкам, нарузі над селянами. Особливі надії він тут покладав на козаків, яких у районі нараховується вже близько тисячі.
Те, що сталося 14 вересня, інакше й не сприйняти. Лісного затримали правоохоронці при спробі отримання хабара — саме у такій інтерпретації про надзвичайну подію у Петриківці повідомили засоби масової інформації. Щоправда, далеко не всі з них це сприйняли за чисту монету, зазначивши, що існує думка й про сплановану провокацію проти Петра Гнатовича.
Як розповіла мені виконуюча обов'язки керівника апарату райдержадміністрації Людмила Сидоренко, щось неладне вона відчула з самого початку. З перевіркою нагрянув невідомий (як потім з'ясується, співробітник СБУ). Його немовби цікавила документація, що стосується фінансових та кадрових питань. Через деякий час до приймальні завітав відомий у районі підприємець з Лобойківки Сергій Аветісян. За свідченням Людмили Миколаївни, він був увесь якийсь знервований. Потім кудись пішов. Незабаром з'явився знову... Пані Сидоренко тепер розцінює ці факти, як взаємопов'язані. Вона ж бо опинилася в епіцентрі подій. Ідучи до кабінету Лісного, щоб разом з юристом оформлювати папери, вона знову побачила у приймальні Аветісяна. У цей час заглянув співробітник райдержадміністрації і повідомив, що Аветісян проситься на прийом. Лісний відмахнувся: «Та він мені не потрібен». «Але дуже проситься», — не вгавав співробітник. «Нехай зайде на одну хвилину», — змирився Петро Гнатович. Аветісян зайшов. Сидоренко запропонувала йому присісти, але той, так само знервований і роздратований, відмовився. Зайнята своїми справами, до розмови особливо не прислухалася, але почула, що Аветісян скаржився на те, що не може заплатити внесок до Пенсійного фонду. «Зараз я попрошу секретаря когось там розшукати», — Людмила Миколаївна запропонувала свою допомогу. У цей час до неї підійшла стажерка з документами. І тут між ними стрімголов пробіг Аветісян. Сидоренко тільки й встигла йому крикнути навздогін: «Ви повернетеся?». «Так, повернуся», — відповів той на ходу. У цей час Людмилу Миколаївну від дверей відштовхнули невідомі, які вдерлися в кабінет Лісного.«Нікому не рухатися! Руки на стіл!» — почула крики. А потім до Лісного: «Давайте гроші, які вам дала невідома особа». «Ніхто мені ніяких грошей не давав», — збентежився Петро Гнатович.
Проте гроші нальотники все ж вилучили. З кишені ... Віктора Ткача, який стажується на посаду начальника юридичного відділу райдержадміністрації. Відразу дві тисячі гривень. Як виявилося, Аветісян кинув їх Лісному на стіл немовби для Пенсійного фонду. А Петро Гнатович посунув купюри навіть не руками, а паперами, до Ткача: «Дожени цього Аветісяна, і заплатіть гроші до каси Пенсійного фонду». Ото й тільки чоловік встиг їх покласти до своєї кишені. Але наручники наділи не йому, а ... Лісному. Як би там не було, а цей «хабар» шито білими нитками— бачив, щоб гроші чиновник брав у присутності численних свідків?
Проте Лісного слухати хотіли найменше — навіть поспілкуватися з адвокатом тривалий час не дозволяли. Постало питання про обрання для Петра Гнатовича запобіжного засобу. Його мала вирішувати ... голова Петриківського районного суду Інна Іщенко. Певна річ, Лісний заявляє відвід. В обласному Апеляційному суді вирішують передати справу до Дніпровського районного суду Дніпродзержинська. Як виявилося, щуку кинули у річку, бо в Дніпровському суді для Лісного обрали запобіжний засіб у вигляді утримання під вартою. Чи не тому, що між Петриківкою та Дніпродзержинськом склалися вельми напружені стосунки...
Ця водойма рукотворна. Протягом останніх десяти років тут черпали пісок для розбудови лівобережжя Дніпродзержинська. Назва ж «Голубе озеро» виникла сама по собі. Бо чистішої води, кажуть, не знайти на всій Дніпропетровщині. Отож ці місця стали вельми популярною зоною відпочинку, де нерідко людей збирається стільки, що яблуку ніде впасти.
Тепер же, як розповіла голова Дніпродзержинської міської організації Народного союзу «Наша Україна» і водночас керівник ініціативної групи проекту історико-культурного центру «Петриківка» Лідія Євтушенко, у місті Прометея Голубе озеро навіть включили до генерального плану розбудови, нині представленого для громадських слухань, і в майбутньому тут має постати містечко з котеджів.
Але Лісний рішуче виступив проти цього. Більше того, надіслав на адресу голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації листа, обгрунтувавши свою позицію. Насамперед звернув увагу, що межі Дніпродзержинська безпідставно розширилися за рахунок земель Петриківського району без необхідного у таких випадках дозволу Верховної Ради України. І надав необхідні розрахунки. Згідно з ними, район iз цієї території міг би отримати 33 тисячі гривень, а від подальшого продажу земель несільськогосподарського призначення — і всі 3 мільйони. Вказував Лісний і на численні порушення з боку міської влади Дніпродзержинська Земельного кодексу України. А насамкінець прохав Юрія Єханурова посприяти у вирішенні питання адміністративної цілісності Петриківського району та щодо передачі водойми Голубе озеро з метою створення історико-культурного центру «Петриківка» без судової тяганини.
Певна річ, такими діями Лісний серйозно перешкоджав чиїмсь далекосяжним інтересам. А дехто зривав непоганий куш з Голубого озера вже зараз. Серед них і ... вищезгаданий Сергій Аветісян. На березі Голубого озера років зо два тому він самовільно збудував «малу архітектурну форму», себто торговельну точку, а в своїй рідній Лобойківці — магазин-бар «У армяна». З цього приводу неодноразово надавалися приписи, у тому числі і з ініціативи попередньої районної влади. Але підприємцю все сходило з рук. На мітингах на підтримку Лісного наводилися й інші факти на підтвердження того, що Аветісян із законом не надто дружив. Отож, мовляв, є зручною фігурою для бажаючих його тримати, так би мовити, на короткому повідку.
Неабиякі неприємності виникали через рішучість Лісного в щасливих новоселів 40-квартирного житлового будинку в районному центрі, серед яких було суцільне районне начальство. Питання законності розподілу житла він офіційно порушив перед міліцією та прокуратурою.
23 вересня Дніпровський районний суд Дніпродзержинська мав розглядати питання про запобіжний засіб стосовно Петра Лісного. Але напередодні прийняли рішення ... таємно від громадськості. Навіть адвокати Лісного про це не знали. Справді все складається, як у відомій приказці: на злодієві і шапка горить. Отож не важко здогадатися, що запобіжний засіб — утримання під вартою — залишено без змін. Сам Лісний пред'явлене звинувачення категорично не визнає.
«Помаранчева» громадськість Петриківки тепер дзвонить в усі дзвони. «Організаторів провокації — до суду», «Свободу Лісному!» — найпопулярніші гасла під час мітингів та пікетів на підтримку Петра Гнатовича. Вивчали ситуацію і представники секретаріату Президента України.
Сам районний центр нині нагадує розбурханий вулик. Ще донедавна тут неабияк пишалися тим, що віддали за Віктора Ющенка найбільше на Дніпропетровщині голосів під час президентських виборів. А тепер говорять про серйозне випробування на шляху становлення демократичної і правової держави. Чи не повторюється все за сценарієм 1991 року? Тоді ж бо теж проголосували за незалежність України і залишили владу в руках старих кадрів. Так і нині... Наче перемогли «помаранчеві», а балом продовжують правити інші. Принаймні на Петриківщині це виявилося вельми наочно і показово для всієї України. Тому й питання стоїть «або — або». Цей дивний «хабар» буде складно довести навіть вищезгаданим одіозним суддям. Але й просто про виправдання Лісного не йдеться. Насамперед слід говорити про організаторів і натхненників провокації, вчиненої іменем Української держави. Інакше все швидко повернеться на круги своя...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
