Тортури — це кримiнальний злочин

       Уже четвертий день в Україні перебувають з візитом представниці Міжнародної правозахисної організації Amnesty International Галя Ковальська i Хеза Макгілл. З Лондона до Києва вони прилетіли, щоб ознайомити українську владу i суспільство зі звітом організації, в якому відзначається, що в Україні все ще поширена практика тортур і жорстокого ставлення до заарештованих з боку міліції. Цей звіт буде оприлюднено в Києві 27 вересня, i до цієї дати загальний доступ до нього неможливий. А поки що заступник директора програми «Мiжнародної амнiстiї» по Європі та Центральній Азії пані Ковальська (українка за походженням з канадської діаспори, яка в Україні лише вдруге) i дослідник Мiжнародної амнiстiї по Україні, Білорусі й Молдові пані Макгілл (в нашій країні регулярно буває протягом останніх 20 років) зустрічаються з керівниками правових відомств i організацій, силових структур. А також відвідують установи культури i мистецтва. Коли кореспондент «України молодої» зустрівся з ними в готелі «Козацький», вони саме збиралися до Оперного театру.

      — Ваша організація дослідила проблему тортур в Україні. Чому саме нашiй країні приділили таку увагу?

      Г. К. — Наша робота в Україні не відрізняється від тієї, що проводимо в усьому світі. Зараз тортури відновлюють в контексті війни з тероризмом, яка ведеться в усьому світі. Хоча декілька років тому тема тортур була під табу. Нещодавно ми підготували звіт про події в Андижані (Узбекистан). Там починаються перші суди над тими, кого обвинувачують в тероризмі. Але нас непокоїть те, що численні зізнання люди могли надати саме під тортурами, i їм загрожує смертна кара, яка ще застосовується в Узбекистані як вища міра покарання. Тепер тортури виправдовують боротьбою з тероризмом, в контексті безпеки держави.

      — Україна входить до числа цих країн?

      Х. М.: (сміється) — Ні, бо ще не показала себе країною, яка подолала це явище. Якщо є факт порушення прав людини, для нас не має різниці, звідки вона — з України, Узбекистану, США чи Великої Британії. Це людське життя. Це проблема. I ми принципово не порівнюємо ситуацію в різних країнах. Якщо держава робить якийсь позитив у зрушенні проблеми, ми це лише вітаємо, але якщо навпаки... Якось від одного вашого політика я почула, що в Узбекистані, покращується ситуація, бо там почали менше розстрілювати. Вибачте, навіть якщо одна людина постраждала, це вже має непокоїти.

      Г. К.: — Але у вас є зрушення. Український уряд каже, що треба покінчити з тортурами. Ви наближаєтеся до міжнародних стандартів. А світ каже про спеціальні нові методи зізнання — нова назва тортур. Це неприпустимо. Світ не має відступити від абсолютної заборони тортур. Неможливо використовувати подвійні стандарти в цьому питанні. Тортура не має бути одним з методів зізнання.

      — I які країни подолали це явище?

      — Раніше думали, що в Британії стало краще, але останні події... Важливо, що в цій країні є певний набір гарантій для затриманого: негайний доступ до адвоката, весь допит записується на аудіо та відео. Тому принаймні в поліцейських відділках тортури припинилися. З іншого боку, після 11 вересня війна з тероризмом внесла свої корективи. Людей могли за підозрою заарештувати просто на вулиці. Добре, що в минулому році Верховний Суд Великої Британії відмінив ці дискримінаційні правила.

       — А в наших райвідділках міліції бувати доводилося? Порівнювали з поліцейськими?

      Х. М.: — Так, я була два рази. Дуже велика різниця. Немає відеозапису. В Британії людину записують на відео з порога поліції, як зайшла, коли вийшла. Більших деталей повідомити не можу.

      — Як довго ви вивчали проблему тортур в Україні?

      Х. М.: — Насправді звіт є результатом роботи протягом року. Вивчали i на місці, i шляхом листування. Але для нашої організації важливо не лише збирати інформацію, а й донести до влади країни розуміння, що потрібні зміни. Не лише люди мають знати про існування проблеми на власному досвіді, а й влада. Влада будь-якої країни має знати, що замовчувати подібні факти порушення прав людини їй не вдасться, про це завдяки діяльності «Міжнародної амністії» знають в усьому світі. Ми досліджуємо проблему тортур з 1972 року. На жаль, ця проблема сьогодні актуальна для України, i про це йдеться не лише в Україні, а в усьому світі. Тим більше, що ваша країна сьогодні на порядку денному в світі стоїть. Вся Європа дивиться на вас, що тут відбувається.

      — I звідки отримуєте інформацію?

      Х. М.: — У цьому році в Україні була двічі — в лютому i квітні. Бачилась із жертвами тортур, з їхніми юристами, членами сімей. Збирала інформацію про цих людей, їх намагання досягти справедливості. Багато контактів виникло, плюс інформація із преси. Дізнавшись про конкретний випадок зі ЗМІ, намагаємось знайти жертву, поговорити, допомогти. Але джерело не єдине.

      — 1 липня ваша організація вперше одержала від нової української влади відповідь на численні заклики протидіяти насильству у в'язницях. Із попередньою владою не знаходили спільної мови?

      Х. М.: — Ми зверталися до нової влади, яка висловила готовність працювати з нами. Нам надали різну інформацію, яка нас цікавила. Казати, чи кращим стало наше порозуміння з урядом, чи гіршим, поки що рано. Приклад: написали два листи — отримали одну відповідь. Ми ще чекаємо, в тому числі подивимось на результати нашого тижневого перебування в Україні, як влада сприйме наші рекомендації.

      — Кого конкретно стосуватимуться ваші рекомендації?

      — Вже була зустріч із головою Верховного Суду. Потім — з міністром юстиції, міністром внутрішніх справ, Генпрокурором i омбудсманом Ніною Карпачовою. Все протягом тижня . Запропонуємо їм звіт, обговоримо наші рекомендації, бо хочемо знати, що вже робиться для виправлення становища.

      — Які враження після зустрічі з головою ВСУ Маляренком?

      Г. К.: — Не можемо говорити про це до 27 вересня.

      — Навіть те, задоволені цією зустріччю чи ні?

      Г. К.: — Ми задоволені вже тим, що ця зустріч відбулася. Бо ми хотіли отримати можливість порушити це питання. Хоча домовитися з усіма ключовими міністрами було важко. Добре, що вони пішли на контакт.

      — То пан Маляренко перейнявся проблемою тортур?

      Х. М.: — Скажемо так: зустріч — це лише перший крок, а далі буде наполеглива щоденна праця. «Міжнародна амністія» має програму — 12 кроків для подолання тортур, яка є актуальною для багатьох країн. Ми вже представляли її МВС України, останній раз направили її пану Луценку 26 червня з проханням хоча б трохи виконувати. Але потрібні реальні кроки влади, велика громадська робота, зустрічі не лише з урядовцями, а й народними депутатами.

      — 12 кроків. Про що йдеться?

       Х. М.: — Перший крок: засудити катування та інші види жорстокого поводження. Влада повинна надіслати світовій спільноті месидж, що вона проти цього. Друге — забезпечити доступ до ув'язнених. Бо зараз часто їх утримують під вартою без права зв'язку iз зовнішнім світом. Але вони повинні мати можливість побачитися із родичами, проконсультуватися з адвокатом, отримати медичну допомогу. Третє — таємному триманню під вартою має бути покладений кінець.

      Потім — чимало питань стосовно допитів. Протокол допиту повинні робити вчасно, а не опісля, i в присутності адвоката. Тортури слід заборонити в законодавчому порядку, при цьому закон має запобігати їм. У судових процедурах не повинні використовувати інформацію, отриману під тортурами. А тих, хто катував підозрюваних, слід притягати до суду. Розслідування випадків тортур повинні проводити органи, незалежні від підозрюваних у скоєнні злочину.

      I взагалі, слід готувати правоохоронців, суддів, щоб вони усвідомлювали, що катування — це кримінальний злочин. Така собі освіта для міліції. Потерпілі ж повинні гарантовано отримувати відшкодування.

      Г. К.: — Для цього Україні потрібно ратифікувати всі міжнародні угоди, які гарантують захист від тортур, i, відповідно, нести міжнародну відповідальність. Уряд має слідкувати за тим, щоб підготовка військових, поліції та інших правоохоронців не сприяла застосуванню катувань. Але всі подробиці — 27 вересня.

      — Судячи з теми вашого звіту, в Україні тортури застосовує лише міліція...

      Х. М.: — Ні, не лише. В цьому звіті ми звернули увагу саме на міліцію. Проблеми є i в інших органах, які допитують підозрюваних, але найбільше нарікань, які дійшли до нас, саме на міліцію. Про інших ще маємо замало інформації. Багато людей бояться сказати про це. Але чим менше мовчатимуть, тим більше шансів подолати цю проблему.