Виборча кампанiя почалася: синьо-бiлi налiпки закликають «помаранчевих» здаватися по всьому Києву, в тому числi й навпроти ЦВК. (Данила IВАНIВА.)
На майдані Незалежності, де ще десять місяців тому вирувала Помаранчева революція, стоїть намет. Поруч із ним — два пластикові кошики, в одному з них лежить помаранчева символіка. От тільки намет зовсім не революційний: він «торговельний», такий, знаєте, більше схожий на каркас, хіба що накритий зверху полотном. Намет причепурений символікою Партії регіонів Віктора Януковича: біло-сині кольори, прапори ПР та Союзу молоді регіонів. І тільки корзина, на дні якої лежить щось помаранчеве, дисонує із загальним біло-блакитним настроєм.
Так «Регіони» проводять акцію «Здай помаранчеву символіку та напиши вимоги владі!». Її суть — приймати всілякі прапорці, стрічки, шарфи абощо від тих, у кого, за повідомленням прес-релізу, «пропала довіра до так званої влади народної довіри». Поруч «регіонали» встановили стенд, на якому можна написати своє ставлення до влади або зафіксувати побажання.
Захід «регіоналів» стартував у понеділок пообіді. Біля їхнього намету за кількадесят хвилин зібралося чимало людей. Коли на «точку» приїхав кореспондент «УМ», у корзині вже лежало кілька помаранчевих атрибутів — стрічки, розбите горнятко і... кілька порожніх пачок від фруктових напоїв із написом «Оранжеві соки». Судячи з усього, ці пакети (та й, певно, інші «символи») були поставлені самими «регіоналами».
Якась тітка трудилася з фломастером біля стенду. Вона виводила «побажання владі від зневірених людей», а за її рухами, слово за словом, стежив із десяток перехожих. «13 днів була на Майдані, — повільно виводила на білому ватмані пані, — я вірила Вам, а тепер — ні, досить. Багато людей вже прозріли від помаранчевої чуми. Блакитний колір — це колір неба, а помаранчевий — це чума».
Ну хіба ж може, подумалося мені, жіночка, яка майже два тижні стояла на Майдані, бачила мільйони одухотворених очей, прониклася духом революції, хіба може вона називати все це «чумою»? «Я ніколи не повірю, що вона стояла на Майдані», — прочитала мої думки інша пані, яка якраз дочитала напис на стенді. — Я розчарувалася у владi, багато її кроків є незрозумілими, але я не повірю, що це писала людина, яка стояла на Майдані». «Стояла», — поставивши фломастер на стійку, відповіла розчарована «чумою».
Інша продовжувала свою думку. «Я взагалі в шоці від того, що робиться... Хоча все ще вважаю добрим те, що Янукович не став Президентом. Не може біля керма держави стояти така людина, і я рада, що в нас гімн — не «Мурка». Але все одно я не задоволена Президентом. За винятком політичних свобод, у нас нічого не змінилося».
Питаю у цієї жінки — а звати її Ганна Воробйова, і сама вона з Криму, — чи не хоче й вона принести щось помаранчеве сюди, у сміттєвий кошик «регіоналів», щоб засвідчити в такий спосіб розчарування владою. «Я все ще сподіваюся, — відповідає Ганна Яківна і після невеличкої паузи додає: — Але моя надія тільки на Юлію Тимошенко. Хоча думаю, що її не пустять до влади. Знаєте, я три дні не могла заснути після того, як Ющенко її відставив. А коли виступив Турчинов і сказав, що оточення Ющенка займається корупцією, у мене волосся стало дибки, я плакала. А Президент, — у цей час на очі жінки знову набігають сльози, — каже, що не вірить у те, ніби Порошенко причетний до корупції. Мені дуже-дуже шкода, я просто не можу описати свій стан».
Загалом відставка Юлі — це головна претензія, котру закидали Ющенку ті, хто десять місяців тому стояли на Майдані. «Бережіть Тимошенко! Ющенко, отямся», — типовий месидж, який висловлювали Президентові на білому ватмані. «Ющенко і Юля — це обличчя України, — каже Сергій із Недригайлова (Сумщина, батьківщина Президента), який встиг розписатися на стенді десь на початку акції. — І як тепер Україну розділити на дві частини? Ми ж стояли на Майдані не тільки за Ющенка, а й за Тимошенко. Я не знаю, що тепер вийде».
Але загалом — більшість написів на стенді (котрі, за ідеєю акції, разом із зібраною помаранчевою «тарою» мають занести під секретаріат Президента) належить не «помаранчевим», а «блакитним». Прихильники Януковича відреагували на акцію, призначену нібито для «ющенківців», значно активніше.
«Підковані» гори, «підковані» майдани, «підковані» люди. Може, це не підкова, а хомут для України?», — написав статечно вбраний чоловік.
«Тоді не вірили Донбасу — повірте хоч тепер», — відзначився добре вбраний молодик.
При цьому всі вже давно забули, що в корзину належить кидати щось помаранчеве. Кореспондент «УМ» дві години стовбичив на Майдані, і на моїх очах ці «скарбниці» не поповнилися жодним символом революції. Одного разу, щоправда, якийсь дотепник (очевидно, з числа «помаранчевих») кинув до кошика... недопалок. Це найяскравіше свідчення того, як «помаранчеві» відгукнулися на заклик Партії регіонів «здати зброю». Робила б подібну акцію, скажімо, революційна «Пора» — її, може, й підтримали б активніше. Адже нести помаранчеву символіку до тих, проти кого виступав із принципових, ідейних міркувань, — це, м'яко кажучи, непослідовно.
От і чоловік, щедро посипаючи свою лексику матом та словами, які Генпрокуратура могла б класифікувати як розпалювання міжнаціональної ворожнечі, сказав: «Саджати цих «регіоналів» треба, а не стрічки їм носити. Якби не та дурниця з Юлею, то їх би тут взагалі не було. Я сам трохи розчарувався, але щоб підтримати того бандита — це вже вибачайте».
Тим часом до стенду підійшов чоловік і написав: «Даремно мерзли на Майдані і вірили у «доброго царя». На ньому — спортивна куртка з капюшоном, на обличчі — тижнева щетина. Сьогодні я вже його бачив, він уже писав щось на стенді. Не маю сумнівів: це підставна людина зі штабу Януковича, покликання якої — створити враження масовки і заохотити до стенду перехожих. «А ви часом не з Партії регіонів?», — питаю. «Ні, — дещо розгублено відповідає чоловік, — я просто перехожий». Постоявши трохи, він знову кудись зникає.
Але рекордсменкою стала інша панянка, та сама, яка спершу писала про «чуму». За час, коли кореспондент «УМ» «вартував» на Майдані, вона розписалася на ватмані аж тричі. На останню спробу (хоча, може, були й наступні) вона з'явилася з котом. Навколо його шиї була обв'язана помаранчева хустинка. «Колись, — написала жінка, — Мурчик був символом помаранчевої революції. В. А. Ющенко, ви його мусите пам'ятати. І тепер він — кіт-опозиціонер». Пані підійшла зі своїм коцуром до кошика, зняла з нього хустку й кинула до «урни». Із кишені натомість витягла зелену стрічку й обвела її навколо котової шиї.
«А чому зелену?» — питаю. «Колір літа», — відповіла жінка. «Але зараз осінь, і пора було б прив'язувати якраз помаранчеві стрічки», — пробую заперечити. «Е ні». — «А за що ви так не любите владу, що розписалися на ватмані аж тричі?» — «Їх є за що не любити». Невдовзі панянка почала тепленько про щось розмовляти із юнаками в куртках Союзу молоді регіонів, які стояли біля намету. І тут мені згадалося: так, ця дивна жіночка справді брала участь у Помаранчевій революції. Найбільше запам'ятався її політично активний кіт. Пізніше, щоправда, їх разом неодноразово помічали на мітингах «синіх».
Тим часом до стенду підійшло двоє молодих міліціонерів. Вони читали той бік стенду, на якому чоловік написав про Донбас («не вірили тоді — повірте хоч тепер»), а жінка — про колір неба, який нібито кращий, ніж «колір гнилих апельсинів». Прочитавши написи, один міліціонер стримано посміхнувся. Інший вибухнув глухим «хе-хе-хе». Ну, принаймні тепер міліція, дивлячись на акції опозиції сміється, а не витягає з-за спини гумові кийки...
P.S. Учора зранку i в обiд на Майданi «збирачiв» уже не було.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
