Президент Кримської асоціації фермерів і приватних землевласників Сергій Тур: У фермера мізки ніколи не відпочивають

      За різними даними, у Криму близько 2400 фермерів. Цифра нібито солідна, проте погоди в аграрному секторі автономії вона поки що реально не робить. Це визнає співрозмовник «УМ», фермер майже з 12-річним стажем, президент тутешньої Асоціації фермерів і приватних землевласників Сергій Тур. Адже його колеги спромоглися лише на 5 відсотків загальнокримського виробництва зерна. Щоправда, на ринку овочів і фруктів їхня питома вага дещо вища, та все ж не настільки, щоб констатувати прогрес чи загалом разючі переміни у фермерському русі.

«Держава легко кинула нас напризволяще»

      — Мені сказали, що в лавах вашої асоціації перебуває приблизно 15 відсотків фермерів регіону. Зрозуміло, ви — не політична партія, щоб перейматися кількісним показником. І все ж, чому малі й великі землевласники не тяжіють до об'єднання, адже, як мовиться, разом і батька легше бити? Чи вже така вдача постколгоспної людини, яка ще довго буде остерігатися кудись вступати?

      — Ми з самого початку передбачали, що в асоціацію потягнуться землевласники, котрим дійсно потрібна юридична, практична, технологічна допомога. Наприклад, коли з ними несправедливо повелася податкова, коли господарство через техогляди роздирають даiшники чи, скажімо, коли грабують, а міліція й не поворухнеться. Ось тоді вони до нас приходять і просто волають про пiдтримку! Також до нас звертаються й по матеріальну допомогу й, отримавши її, теж стають членами нашої асоціації. Адже починають розуміти саму сутність. Одразу після реформування КСП та приватизації землі чисельність асоціації зростала. Нині ж — навпаки. З молоді практично ніхто не йде у фермери. Навіть у наших сім'ях існує проблема — кому залишити господарство у спадщину, бо діти на власні очі бачать, який це нелегкий хліб, як непросто вести бізнес на землі.

      — Чим це зумовлено?

      — Як на мене, держава свого часу допустила велику помилку, роздавши землю всім бажаючим. Укотре спрацював соціалістичний принцип начебто справедливості. Хоча на кваліфікаційній комісії ми й казали: віддайте ті 900 гектарів трьом-чотирьом спеціалістам, що мають диплом і тямлять у сільському господарстві. Взагалі ж, як міг колишній секретар райкому чи райвиконкому рекомендувати сільрадам, як ділити землю? Але сталося як сталося. У результаті свої декілька гектарів отримали і лікарі, і військові. В перші роки господарювання вони щось там за рахунок КСП сіяли, збирали. Про якусь там агротехніку і не йшлося. Подорожчали складові собівартості врожаю. І новоявлені господарі почали втрачати інтерес до землі. Нині вона заростає бур'янами. Це по-перше. А по-друге, держава, породивши нас, легко кинула напризволяще.

      — Що ви маєте на увазі?

      — Передусім цінову політику. Чим більше ми виробляємо продукції, тим ця політика стає гіршою. Тому й обривається віра в завтрашній день, у те, що держава справді має на меті розвиток сільського господарства.

      Візьміть, приміром, нинішнє перевиробництво зерна в Україні. Ми кажемо: державо, якщо ти відповідальна і чесна перед своїми фермерами, будь трейдером. Грошей у тебе немає, щоб відразу викупити в нас усе зерно. Ми готові, скажімо, на три місяці віддавати його безкоштовно, щоб його держава реалізувала, і тільки після цього розрахувалася з нами. А натомість ми й надалі під прапором приватної власності вирішуємо свої проблеми.

      — З ваших слів — усе просто. Тож чому не діють так і у ваших, і в інтересах держави ті ж ДАК «Хліб України» чи Держрезерв?

      — У моєму розумінні є, приміром, керівник «Хліба України» і є з десяток зернотрейдерів. Не виключаю, що вони стимулюють цього державного чиновника, аби він не розвивав бурхливу діяльність. Тобто йдеться про банальну корупцію.

      — А чи не може їй стати на заваді більш-менш прозорий, цивілізований механізм аграрної біржi?

      — І Корнійчук (міністр АПК Криму. — Авт.), і Пробий-Голова (голова податкової адміністрації автономії. — Авт.), котрий створив агробіржу, намагаються спонукати всіх 800 виробників зерна в Криму цивілізовано торгувати через таку біржу. Не зі складу, не з-під комбайна на полі продавати свою продукцію. Але кожен хоче заробити, намається угоду приховати, вважаючи себе найхитрішим. Тому загнати людей на біржу сьогодні практично неможливо.

«Замкнуте коло»

      — Ось він класичний прояв подвійних стандартів: вимагаємо від держави відкритості, підтримки, а самі дбаємо винятково про особистий інтерес...

      — А де в держави інтерес? На тій же агробіржі вона виступає лише покупцем. Якби замовником, я туди побіг би першим. Замовниками є зернотрейдери — їх у Криму п'ять-шiсть. Вони й встановлюють ціну на зерно. Держава ж намагається грати у ринкові відносини. Якщо називати трейдера перекупником, то ми повинні розуміти, що подібні структури існують у всьому світі. Питання тільки в тому, скільки заробляють там і скільки тут. У нас мінімум 20 відсотків зернотрейдер заробляє на тому, що, взявши у мене продукцію, оплачує її транспортування до порту. Держава ще й повертає йому 20 відсотків за те, що трейдер ввозить у країну валюту. І при цьому держава каже: якщо ми скасуємо повернення ПДВ, тоді трейдер ще на ті ж 20 відсотків опустить ціну на ваше зерно — і ви нічого не заробите. Мовляв, держава нам допомогає. Але вона ж дотує не виробника, а посередника — ось у чому велика різниця.

      Вся біда у тому, що сьогодні бал править в Україні чиновник. Це, як правило, вчорашній бізнесмен, який переписав свій бізнес на членів своєї родини і керує ним у позаурочний час. Сподіватись на те, щоб такий чиновник лобіював інтереси виробників чи держави, — це абсурд. Бо вiн розуміє, що коли піде з держслужби чи політики, бізнес має годувати його надалі. Замкнуте коло. Тому потрібно потихеньку і поступово віддаляти бізнес від політики. Іншого виходу я просто не бачу.

      — Сергію Васильовичу, підбиваючи підсумки цьогорічних жнив, аграрний міністр Криму Анатолій Корнійчук заявив, що наступного року місцеві аграрії змушені будуть значно скоротити посівні площі під зернові культури, оскільки, мовляв, вирощувати їх на півострові дедалi менш вигідно. І щоб компенсувати свої витрати, сільгоспвиробники мають довести врожайність, наприклад, пшениці до 36 центнерів з гектара при нинішніх 22. Основна причина загальновідома — ціни на пальне, що зростають. Невже ситуація така безнадійна?

      — Не зовсім так. При дотриманні нормальної технології на гектар колоскових зернових лягає 1200—1300 гривень витрат. Щоправда, при врожайності 30 центнерів. Це той поріг, який при нинішній ціновій політиці дозволяє мати 200—300 гривень прибутку з гектара. Але якщо паливо «злетить», скажімо, до 7 гривень за літр, тоді зернове виробництво стане нерентабельним. Тому доводиться гадати: «злетить» воно до цього рівня чи ні. І заодно шукати можливість класти яйця, тобто обігові кошти, в різні кошики. Адже так не буває: кинув зерно у землю — і чекаєш урожаю. Щоденно, щохвилини думаєш, як здешевити собівартість, спростити технологію, але при цьому не втратити врожайність. Мізки у фермера ніколи не відпочивають від думки, що буде завтра, яка продукція буде затребувана у тому чи іншому регіоні, зрештою, куди і як поверне держава.

«За кордоном ненабагато краще»

      — Розкажіть про своє господарство. На чому воно спеціалізується, як ви пристосовуєтесь до кон'юнктури ринку.

      — У господарстві 1300 гектарів угідь: 50 моїх особистих, решту ж орендуємо у пайовиків Сімферопольського району. Зерно ми нікуди не продавали, з пайовиками розраховуємось вчасно. Обходимось без кредитів. Цьогоріч мали 900 гектарів зернових, але будемо скорочувати посіви до 500 гектарів. Урожай поки зберігаємо у себе. Нині встановлюємо і відразу модернізуємо зерноочисний комплекс вітчизняного, житомирського, виробництва. Починаємо займатись насінниками багаторічних культур. Сьогодні це ризиковано, але можна й вгадати. Також ми переходимо на крапельне зрошування. Вирощуємо буряк, капусту, картоплю, помідори. Є сад, сто одиниць великої рогатої худоби, 300 свиней. Намагаємось налагодити переробку м'ясної продукції, але задум держави дотувати сільгоспвиробників через здачу продукції переробним підприємствам поки що не спрацьовує.

      — Вам, мабуть, доводилося вивчати фермерський досвід за кордоном, є з чим порівнювати. Які ж у нас перспективи?

      — Вивчав не тільки саму діяльність фермерів у Франції, Голландії, США й Угорщині, й те, приміром, як створюють подібні асоціації, як вони впливають на громадську думку, політику. Висновок такий: у жодній iз тих країн фермеру легко не живеться. З нашими злиднями нам здається, що iноземцi просто купаються в розкошах. Адже середній фермер отримує в рік на сім'ю із врахуванням дотацій 50-100 тисяч доларів прибутків. Але й витрати там значно вищі, ніде не вкрадеш, «шари» немає. У їхньому розумінні вони просто живуть, маючи будинок, двi-три автомашини у кредит на сім'ю, улюблену справу. І державу, яка про них дбає. Але при цьому фермеровi потрібно чітко стежити за перебігом подій у країні, за передовими технологіями, бо конкуренція на ринку велика.

      Нещодавно я побував в Угорщині. За радянських часів я б просто ахнув. Але сьогодні я не помітив такого вже контрасту. Так, там люди живуть краще. Але рівень свідомості, ставлення до землі, державності у нас дуже змінився. В Угорщині нам розповідали про те, що ми не тільки знаємо, а й практикуємо у своєму господарстві. Ми піднялися дуже сильно, й результати є. Зміни у наших мізках — це дуже багато значить.

      — Виходить, ви оптиміст?

      — Я оптиміст стриманий. Точніше, я не є песимістом, хоча прекрасно розумію процеси в країні та владі. Хоча б тому, що за цю владу я боровся на Майдані. Але в держави залишається дуже багато промахів, які слід негайно виправляти, а не тільки повсякчас обіцяти їхнє вирішення.

Крим.