Плакати про «сатанинську» сутність ідентифікаційних кодів були на чільному місці в таборі прихильників Януковича й Колесникова навпроти Кабміну. (Данила IВАНIВА.)
Кількарічний досвід парламентських слухань достеменно виявив доцільність цієї форми роботи вищого законодавчого органу. Питання розглядаються, в переважній більшості, аж дуже злободенні. Схрещення думок професіоналів під час обговорення практично завжди є гранично гострим. Тобто позапарламентському загалу є що сказати. Ось тільки депутатський корпус часто-густо представлено під час слухань одиницями, і це досить дивно. Бо ж під час слухань парламентарій, якщо він не є спеціалістом в певній галузі, може отримати квінтесенцію, згусток бачення спеціалістів iз проблеми, що розглядається. І це допомагає йому виробити свою точку зору в цій сфері.
Усе це так. Але бувають винятки з правил. І це коли питання, що виноситься на обговорення, якщо б його розглянути в іншому ракурсі, було б вирішено досить просто. Саме таким рідкісним винятком є знаменита проблема з ідентифікаційними номерами.
Звідки вона взялася? З початку 90-х років інформаційні потоки справжнім зашморгом стали для нашої торгової мережi, митної, податкової, банківської сфер, тобто всього нашого суспільного життя. Комп'ютерна обробка всієї цієї інформації насамперед поставила вимогу створити банк даних про грошові операції кожної окремої людини. Було вирішено позначити цю особисту інформацію для кожної фізичної особи певним неповторним чином. У нашому українському випадку кожному з нас було поставлено у відповідність десять цифр. Сукупність цих цифр і було названо «ідентифікаційним номером фізичної особи».
Проте це не було якоюсь нашою новацією. Вже задовго до цього ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) впритул займалася цим питанням. Вчасна обробка передполітної інформації, безпека авіапасажирів примусила її виробити міжнародні стандарти машинозчитуваної інформації. Положення цих правил лягли в основу при розробці всіма країнами своїх проїзних документів, у першу чергу для закордонних паспортів.
Правовою підставою запровадження зазначених номерів став Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податкових та інших обов'язкових платежів». Його було прийнято Верховною Радою України ще у грудні 1994 року. Законом визначено, що Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів — це автоматизований банк даних. Його створено для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів усіх рівнів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.
На виконання зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України 2 листопада 1995 року прийнято постанову № 784, затверджено порядок встановлення ідентифікаційних номерів. Урядом також було прийнято рішення, що ідентифікаційний номер, який запроваджувався на початку з метою створення вищезазначеного Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, буде також використовуватися і як особистий номер у цілях Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (насамперед у паспортах громадянина України для виїзду за кордон).
І тут почалося щось неймовірне. Навколо цього за суттю своєю начебто абсолютно безневинного кроку було розгорнуто шалені дебати. Законодавців і всю владу було звинувачено мало не в накладанні тавра у вигляді номера на кожну православну людину в Україні. За цим рішенням вбачалося створення справжнісінького концтабору в Україні. Самі номери оголошувалися диявольськими числами, бо нібито десь у кухні призначення цих номерів фігурували якимось чином диявольські комбінації. Найбільше згадувалось фатальне число, яке складалося з трьох шісток. Навіть тяжко перерахувати ті «пекельні» задумки, які, на погляд противників цього заходу, були застосовані владою і законодавцями, щоб ще якимось чином утіснити людей.
Дуже характерно, що найбільше протестували вірні УПЦ Московського патріархату. Точніше було б сказати, що представники інших конфесій взагалі не брали участі в цій борні. До речі, в Росії не було помічено якихось суттєвих афронтів з боку пануючої релігійної сили стосовно впровадження подібних номерів у їхнiй країні. Більше того, протестувальники спокійно користувалися безліччю інших документів, що обов'язково мають свій певний номер. Це і закордонні паспорти, наші звичайні паспорти, посвідчення водіїв, пенсійні посвідчення тощо. Але в усіх цих випадках у відповідність такому номеру ставилися не власники документів, а самі документи. І вперше в законодавчій практиці автори норми віднесли номер до самої фізичної особи — людини.
Усе було на той час не так фатально. Треба було негайно в силу протестів окремої частини суспільства зламати цю співвідносність номера і людини, а це було стрижнем проблеми. Що потрiбно було зробити в цій ситуації? А дуже просто.
Треба було негайно змінити закон саме в цій частині. Назвати довідку про ідентифікаційний номер, яку як зіницю ока тримає кожен iз нас і безліч разів копіює, податковим посвідченням. А сам ідентифікаційний номер обізвати номером або кодом цього податкового посвідчення. І таким чином не травмувати зайве людей.
Що робимо ми, законодавці? Якщо проблему не можемо вирішити, то давайте її обійдемо. У липні 1999 року Верховна Рада України внесла зміни до цього закону, що передбачили для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційних номерів та офіційно повідомляють про це відповідні органи держави, збереження раніше встановленої форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах таких осіб має робитися відповідна відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.
Уже в 2002 році робиться наступний крок у безвихідь. Указом Президента України від 13 серпня за № 704 з метою використання у паспортних документах термін «ідентифікаційний» замінено на термін «персональний». Від цього ланцюг, що пов'язує людину і номер, аж ніяк не розірвано. От уже дійсно: не вмер Данило, то болячка задавила.
Протести продовжуються, та навіть з більшою силою. Як тільки в порядку денному Верховної Ради з'являється згадка про паспорти, реєстри фізичних осіб тощо, до її стін ідуть вірні і криком кричать. І не піднімається рука проти них, бо десь глибоко вони таки праві. Та й до того ж: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Варто тільки зазначити, що минулої осенi ці ж самі люди почергово несли одного дня протестні плакати проти владних номерів, а на другий день плакати на підтримку кандидата тієї ж таки влади — Януковича.
Чи є вихід зі становища? Є, і дуже простий. Згадується анекдот про радянського пілота, якого примусили сісти на своїй території осоружні тоді, а для деяких людей і зараз, американці. Через деякий час його відпустили. Друзям він розповідає, що ні під якими тортурами він нічого не розповів. І, у свою чергу, рекомендує цим друзям: «Хлопці, перед тим, як потрапити в полон, вивчайте матеріальну частину».
Тому, мабуть, врешті-решт варто розкрити «матеріальну частину» ідентифікаційного номера. І мало не головною помилкою тут є те, що цього не зробили ще свого часу — десять років тому. Номер має, як ми вже казали, десять цифр. Нічого таємничого, диявольського в них немає, що ми далі й розглянемо.
Перші п'ять цифр є, в певному розумінні, датою народження людини, тільки дещо перетвореною. Так, якщо ви народилися 24 січня 1940 року, то перші п'ять цифр будуть числом 14633. А саме стільки днів пройшло з 1 січня 1900 року до вашого дня народження. Тому кожна людина може після певних розрахунків сама визначити відповідне їй число. Тепер щодо наступних чотирьох цифр. Ними вказується кількість людей плюс одиниця, які були зареєстровані до вас платниками податків і народилися з вами в один день. Така нумерація ведеться в певній дискретній формі, а саме: для осіб чоловічої статі число має бути непарним, для жіночої — парним.
З обома цими числами були невеличкі проблеми. Так, у Польщі передбачалося як перше число вказувати безпосередньо день, місяць і рік народження. Це дуже збурило жіночу частину населення. Як бачите, у нас цю колізію вдало обійшли. Стосовно другого числа — скільки є людей з відповідною датою народження на стику 1946 і 1947? Тоді у зв'язку з грошовою реформою влада дещо нахімічила, і з'явилося безліч людей з однією датою народження. Цю складність також вирішили.
Залишається остання, десята, так звана «контрольна» цифра. Отут дійсно є флер таємничості. Ця цифра, на відміну від дев'яти інших, обраховується. Для цього послідовно кожним трьом цифрам з цієї дев'ятки ставиться у відповідність одна і та сама група вагових коефіцієнтів. В аналогічній моделі обрахунку контрольної цифри машинозчитувальної інформації для закордонного, службового і дипломатичного паспортів використовується група вагових коефіцієнтів 7, 3, 1. Таким чином, дев'яти цифрам коду відповідає набір цифр 7, 3, 1, 7, 3, 1, 7, 3, 1. Після цього кожна цифра коду перемножується на відповідний ваговий коефіцієнт. Так, у випадку, що ми розглядали раніше, перший набір цифр має вигляд 14633, 1032, другий, як ми вже сказали, 731731731. Після перемноження отримуємо набір дев'яти чисел — 7, 12, 6, 21, 3, 1, 0, 9, 2. Додаємо їх один до одного, маємо результат — 61. Кількість десятків відкидаємо, отже, наша контрольна цифра — 1. Тепер у нашому прикладі ми отримаємо код у вигляді набору з десяти цифр — 1463310321.
У чому таємничість? Значення вагових коефіцієнтів для реєстру платників податків, згідно з постановою від 2 листопада 1995 р. № 784, має гриф секретності. Але після невеличкого аналізу ми розуміємо, що це утаємничування тільки наводить тінь на ясний день і є цілком зайвим.
Тому, як ми бачимо, скринька відкривається дуже просто. Але одночасно, якщо все залишиться на своїх місцях, то питання застосування ідентифікаційних/персональних номерів у передвиборчому процесі 2006 року може стати досить резонансним. Тому доцільно в рамках відповідних рекомендацій нещодавнiх парламентських слухань запропонувати Кабінету Міністрів України (як один iз першочергових заходів) зняти як недоцільний гриф секретності з додатку до вищезгаданої постанови. Одночасно треба провести широку роз'яснювальну роботу щодо сутності цього номера. І краще було б його таки назвати «кодом податкового посвідчення».
Тоді весь гамір з числом диявола — 666 — і все інше пропаде і щезне, не треба буде «круглих столів» і парламентських слухань, а головне — це заспокоїть людей. Бо проблем у них вистачає без цього. Ось така крапка в історії з ідентифікаційними номерами, і поставити її треба якомога швидше.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ,
народний депутат України.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
