Ударники першої п'ятирічки

      16 вересня 2000-го зник Георгій Гонгадзе. У річницю цієї дати говорити, ясна річ, слід про найбільш знакового журналіста країни. Однак спочатку я хочу сказати про Настю Овчар. У неї з Георгієм є спільна кваліфікаційна ознака — вони з тих, кого використовують. Бо коли кволе й ослаблене після усіх перенесених страждань і операцій дитя випихають до школи (хоч лікарі радять рік перечекати), у мене є велика підозра, що це потрібно передусім для того, аби високоповажні особи подарували Насті портфелика, потримали малу за ручку та розчулено цьомнули на порозі школи. Все це — зауважимо — робиться перед об’єктивом телекамери, як і вручення дитині срібної (з золотою оздобою і навіть натяком на діаманти) корони від Харківського ювелірного заводу, яка потрібна їй так само, як дорослому почту Насті — буквар... Її життя, як і розслідування справи Гонгадзе, діловито й зосереджено натягують на той барабан, у який гучно гатитимуть усі, хто в цьому зацікавлений. Та й то — лише інколи...

      Щодо Гонгадзе, то хто тільки не записувався у «морально відповідальні» за діло пошуку його вбивць! Не знаю лишень, у кого були більш амбітні заяви з цього приводу — у нинішнього Президента країни чи нинішнього Генпрокурора. Власне, це не виборчий список, тому хто тут є номером першим, а хто другим чи десятим — не суть важливо. Святослав Піскун, чільник ГП, обіцяв: 1.Знайти вбивць Георгія; 2.Знайти його замовників; 3.Провести ще одну експертизу ДНК. Що ним зроблено?

* * *

      Почнемо з останньої експертизи «таращанського тіла», або ж із найсвіжішого PRиводу Генпрокурора Святослава Піскуна заявити про себе. Знаєте, яка з неї вийшла користь? Тільки одна. Експерти приїхали до Лесі Гонгадзе брати генетичні зразки саме тоді, коли у матері майбутнього Героя України вирубили світло. Ні, йдеться не про аварію, а про тривалий судовий конфлікт пані Лесі з Львівобленерго (два роки тому він навіть потрапив на сторінки нашої газети). Суть у тому, що Леся Гонгадзе відмовляється платити енергетикам борг за 2001 рік, який виник за спожиту (мабуть, космічними прибульцями) електроенергію, поки господарка замкненої на ключ квартири перебувала у Києві. Заставши подібні ексцеси, чиновники з Генпрокуратури натиснули на потрібні кнопки, і — «Да будєт свєт!»... (Мало не сказала, забувшись на мить: «Хоч за це Піскуну подяка!», але вчасно схаменулась, бо подяки керівник Різницької не заслуговує).

      Не стала проведена Піскуном експертиза (згідно з нею, труп із Таращанського лісу — це і є Георгій) тим самим останнім, остаточним дослідженням, про яке просила Леся Гонгадзе нинішню владу. Принаймні відсторонений від участі у справі її сина адвокат Андрій Федур та чинний захисник пані Лесі Сергій Головатий результатів експертизи не визнають. Федур каже, що Піскун у цій справі не додав нічого нового, адже дослідження волосся матір Георгія не цікавило, вона САМА віддала його для проведення аналізів, тож і так прекрасно знає, що належало воно її синові. Якщо все так і є, то виходить повна маячня, причому маячня без зворотньої адреси, адже досі ніхто — ані пані Леся, ані її представники — не знають, у якій лабораторії Німеччини проводилася згадана експертиза. Так само ніхто не бачив жодного папірця з висновками від тамтешніх дослідників, ніхто не чув їхніх імен...

      Що ж до безпосередніх виконавців злочину, то їхні прізвища кiлька разiв прозвучали у пресі, але з тих пір про них — нічичирк. Власне, подробиці щодо кольору їхніх очей мене мало хвилюють, як і те, чим вони снідають у Лук'янівському СІЗО (хоча, якщо вдуматися, то це питання зовсім не зайве). Набагато цікавіше знати, де їхні адвокати? Чому вони не проводять прес-конференції і не кричать на кожному кроці про невинність своїх підопічних, чому не світяться перед публікою, не відповідають на питання? Погодьтеся, що це атипова поведінка (як на дійсно існуючих захисників справжніх злочинців). Утім атиповим є усе розслідування справи Гонгадзе, яка, згідно з обіцянками влади, вже давно як мала б бути у суді, але ніяк туди не потрапить.

      Останній, третій, пункт обіцянок Піскуна — це організатори і замовники вбивства Гонгадзе. Здається, про це говорити вже не просто безнадійно, а найменшою мірою наївно. Можливо, з кимось із вищезгаданих панів Святослав Піскун незабаром зустрінеться як з колегами по парламенту. Адже Генпрокурор iде на вибори — лаври й депутатська «корочка» Михайла Потебенька, далебі, спокою не дають. Ще донедавна злі язики довго вилизували плітки про начебто приготовлене Піскунові місце у списку «Нашої України». Тепер же колесо сенсацій покотилось у напрямку антагоністичного до «НУ» табору — подейкують, що Святослава Михайловича можуть прийняти у БЮТ. Як приємно, мабуть, відчувати себе лотом, виставленим на торги, — усі аж прицмокують язиками, описуючи широкі кола, а ти тільки мружишся та вираховуєш свій чинш. Хіба тут до справи Гонгадзе? Та й кому вона буде потрібна після виборів? (Ну, хіба що для nota bene в органайзері політика: «16 вересня. Провести мітинг біля таращанського хреста. Виголосити промову. Вдягнути темну краватку»)...

* * *

      А Президент? Леся Гонгадзе могла б сказати, як і Юлія Тимошенко (тільки щиріше): «Я тримала його руку у своїй руці...». Майже так все й було на тій лютневій зустрічі між мамою Гії та Віктором Ющенком, про яку теж писала «УМ», і де звучало чимало проникних слів та сердечних запевнень. Більше пані Леся подібних візитацій не бажає. Особисто я її судити не берусь, можливо, тому, що знаю, як кондукторка в трамваї швиргонула їй в обличчя п'ятдесят копійок зі словами: «Ти ж тут найбідніша, еге ж?» Що це, окрім звичайного (ні, не звичайного — дикого!) хамства? Натяк на Героя України, яким пані Леся дуже просила свого сина НЕ нагороджувати? На довічну президентську пенсію, яку вона НЕ прийняла? Вона неодноразово казала, що нічого не хоче і не чекає, окрім скорішого завершення цієї справи. Й хоч сьогодні ми згадуємо передусім її сина, неможливо обійти увагою тему Лесі Гонгадзе — особливо в контексті невиконаних побажань і недотриманих обіцянок. Це про неї цветаєвське «Хочешь знать, как дни проходят, дни мои в стране обид?..». Ні, влада нічого не хоче знати. У неї зараз той самий клопіт, що й в усіх, — вибори.

      Туди, у вирву-2006, кидається і президентська сила — «Наша Україна», чи то пак — НСНУ... Десь там, у пальцях політиків, ковзає розмінною монетою і Святослав Піскун — людина, що не меншою мірою відповідає за президентські заяви у справі Гонгадзе, ніж їх безпосередній автор. В останнього, окрім старого головного болю, додалася ще й необхідність «розрулити» урядову кризу. Можливо, декому з уже хрестоматійного «оточення Президента» здається, що зараз не той час, аби «по-взрослому» перейматися справою Гонгадзе. І не час, аби звертати увагу на слова Мирослави Гонгадзе, її обурення, вимоги... Їх, до речі, почули за кордоном — там, де вважають, що «Помаранчева революція втрачає свій блиск».

      Хто потребує деталей відносно реакції Заходу, може звернутися до звіту міжнародних правозахисних організацій, оприлюдненого цього тижня. Прогрес був, заявляють правозахисники, коли затримали «офіцерів МВС» (можливих убивць Гонгадзе), але далі діло не пішло. Чому? Має місце «постійне політичне втручання, а також чиниться спротив подальшому розвиткові розслідування» — такою побачили ситуацію за кордоном. І в цьому є певна рація. Бо глава нашої держави, роздавши аванси Європі, вручив справу Гонгадзе зовсім не в ті руки. Останні займаються блудом, не без приємності для себе, але без жодної користі для суспільства. Народ же... Ні, народ «не бєзмолвствує»! Ніхто не може таке казати після нашого Майдану, однак народ бомбардує одна криза за іншою, тож встигнути здоровим умом і тверезою пам’яттю за кожним ошуканством, якому нас піддають, дуже тяжко...

* * *

      «Якби не журналісти, справа канула б в Лету», — підбиває підсумок Леся Гонгадзе. Значить, ми не дарма їмо свій хліб. Як не дарма їв свій хліб і її син. Сьогодні п'ять років, як його не стало. Сьогодні майже десять місяців, як ми маємо дещо іншу країну — не таку, як раніше. Наголошую на слові «дещо», бо час екзальтації минув, а час неминучих переоцінок досягнутого — триває. І все ж у нас інша преса, інша схема стосунків між нею і владою (остання робить помилки, але й вчиться виправляти їх), у нас інший світ, якого вже не побачить Георгій Гонгадзе, хоч у творенні цього світу є й дещиця його праці. Ми це знаємо. Ми не забуваємо. Ми кажемо сьогодні: світла пам'ять, Георгію...