Віктор Небоженко, керівник
Центру «Український барометр»:
— Після того, як два лідери Помаранчевої революції вступили в політичний розкол, перед Ющенком і Тимошенко постало стратегічне завдання — пошук союзників. І вони потрібні не стільки на вибори, скільки до виборів. Адже Ющенко і Тимошенко розуміють, що вони наодинці змагатися не зможуть. У цьому контексті я і розглядаю підписання декларації. Вона легітимізує можливість «помаранчевого» Президента спілкуватися на чужому для себе полі — полі колишніх політичних противників під час минулорічних виборів. Певною мірою, це перемир'я між ворогами. Знову ж таки, не на вибори, а для того, щоб перед виборами зберегти стабільність. Іде пошук точок дотику і меж компромісу, тому про більш практичні результати цієї співпраці зараз сказати важко. Хочу наголосити, що це удар по цінностях Помаранчевої революції і цінностях революції взагалі. Але очевидно, що ні в Тимошенко, ні в Ющенка нема іншого виходу, як шукати компроміс з різними силами.
Михайло Погребинський,
директор Київського центру
політичних досліджень та конфліктології:
— У таких справах, як підписання декларації, завжди є політичні сили, більш зацікавлені й менш зацікавлені. У цьому випадку найбільший інтерес проявляли Віктор Ющенко та його оточення. Президент хотів отримати хоча б видимість залагодження політичної кризи. Особливо перед поїздкою до Сполучених Штатів. Власне, цю видимість він і отримав. Дуже змістовним елементом цього дійства стало те, що до підписання в останній момент долучилася Партія регіонів. Зі всіма іншими силами все було ясно, а от з «Регіонами» — інтрига. Це перший крок, я би сказав — інституційний, до включення Партії регіонів в коло лояльних до влади сил. Після підписання важко віритиметься в опозиційність такої партії. І очевидно, що це продовження лінії Колесникова, який спершу казав про політичні переслідування, а потім, після звільнення, відмовився від цього. Чи позначиться підписання декларації на згуртуванні сил, зокрема й у парламенті, навколо Президента? Для мене очевидно, що ні. Будь-яке серйозне питання, припустимо по СОТ, розділятиме політичні сили, і консолідованого голосування не буде. Ніхто, власне, цього особливо й не чекав. Бо головне — створити видимість стабільності.
Олесь Доній, керівник Центру
досліджень політичних цінностей:
— Для президентського оточення було потрібно переламати достатньо кризову ситуацію. Особливо з точки зору розколу владної команди, втрати рейтингів і, можливо, появи сильної альтернативи. Таким механізмом стало підписання декларації (відзначу, що зміст цього документа дуже позитивний) із більшістю впливових сил. Цікаво, що до нього долучились і тверді ющенківці, і дехто з їхніх опонентів. Певною мірою це перевірка сил перед голосуванням у парламенті за президентського ставленика, тобто за кандидатуру Єханурова. Потенційна кількість голосів не може не тішити президентське оточення. Бо «золота акція» фактично була у Партії регіонів. ПР засвідчила, що вона підтримує демократичний поступ держави, задекларований у меморандумі, і може підтримати «позитивні» голосування. Не виключаю, що навіть за кандидатуру Прем'єра. А влада отримала якщо не гарантію, то, принаймні, надію на те, що у Верховній Раді в неї є більшість. Чи є підписання декларації ознакою перемир'я між владою та опозицією? Щоб відповісти на це питання, треба подивитись на список підписів. Зверніть увагу, хто не підписав документ: з одного боку — СДПУ(о) і КПУ, з іншого — люди Тимошенко — БЮТ та ПРП. Тому говорити про примирення не можна, хіба що з однією зі складових опозиції, тобто «регіоналами». Зате можна зазначити, що в нас з'явився феномен нової опозиції. Її уособлює Юлія Тимошенко.