Стабільність нестабільності

.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Позавчора ввечері після підписання у секретаріаті Президента документа під назвою «Декларація єднання та співпраці заради майбутнього України» у вітчизняній політиці утворилася (чи принаймні намітилася) нова конфігурація. Ідеться про спробу нової більшості. Більшості без Юлії Тимошенко та її прихильників.

Більшість, та не та?

      Що ми мали досі? Четвертого лютого за оригінальну Юлину програму із розділами «Віра», «Справедливість», «Гармонія», «Життя» та її шарм проголосували 373 народні депутати. Цей рекорд прем'єрських затверджень із низки причин, серед яких головна — заочна конкуренція між Тимошенко та оточенням Президента, зокрема, із навіщось створеною партією НСНУ, так і не перевтілився в конкретну парламентську більшість. Уряд, проіснувавши 216 днів, був відправлений у відставку. І потреба затвердити новий, «м'якший» Кабмін показала: більшість легше створити без Тимошенко, аніж із нею. Потрібно лише правильно поторгуватися і дещо декому запропонувати, пообіцяти. Зокрема, тим, хто був обділений на хвилі творення першого постреволюційного уряду.

      Нагадаємо, що напередодні старту нинішньої, 8-ї сесії парламенту за організацію чи то пропрезидентської, чи то проурядової більшості відповідав передусім лідер фракції БЮТ Олег Білорус. Він на межі літа й осені навіть поспішив прозвітувати, що така більшість буде оформлена у перший чи, максимум, другий тиждень роботи ВР. Багато хто вважав таку обіцянку нездійсненною. Але це були ті, хто й уявити не міг, що дні пані Юлії на посаді Прем'єра добігають кінця. І тепер, як не дивно, Білорусові слова про більшість можуть таки стати дійсністю. Але «більшовики» будуть трохи не ті й не такі.

Оголосіть весь список

      Особливої потреби наводити текст «Декларації єднання» немає. Тезово «УМ» процитувала цей документ у вчорашньому номері. Зауважмо лише, що «ми — Президент України Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин, виконувач обов'язків Прем'єр-міністра України Юрій Єхануров, уповноважені представники депутатських фракцій (груп) у Верховній Раді України та політичних партій» підписали цей документ, зокрема, «розуміючи, що з об'єктивних і суб'єктивних причин ситуація в державі не відповідає високим суспільним очікуванням; будучи стурбованими такими тенденціями, як політична нестабільність, здебільшого через генерування розколів, відцентрових явищ, протистояння й конфліктів, соціально-економічні складнощі, неусталений морально-психологічний клімат у суспільстві...». Ключові слова в декларації — фактичне визнання наявності політичної кризи та нестабільності, ба більше, навіть суспільного розколу й проблем у «морально-психологічному кліматі». Відтак консолідацію треба посилювати всім миром. Але значно цікавішим від змісту (бо записаним в угоді всі президентські люди, урядовці й депутати повинні займатися за визначенням) є перелік представників фракцій і партій, які підписали меморандум.

      Оголошуємо весь список:

Президент України Віктор Ющенко;

Голова Верховної Ради Володимир Литвин;

в. о. Прем'єр-міністра Юрій Єхануров;

від фракції партії «Народний союз «Наша Україна» — Микола Мартиненко;

від фракції Народної партії — Ігор Єремєєв;

від фракції Соціалістичної партії — Олександр Мороз;

від фракції Української народної партії — Юрій Костенко;

від фракції Народного руху — В'ячеслав Коваль;

від фракції партії «Вперед, Україно!» — Ігор Шаров;

від фракції Народно-демократичної партії та партії «Трудова Україна» — Валерій Пустовойтенко;

від фракції Партії промисловців і підприємців —

Станіслав Довгий;

від Партії промисловців і підприємців — Анатолій Кінах;

вiд позафракційних — Володимир Заплатинський;

вiд фракції Партії регіонiв України — Раїса Богатирьова.

      Прикол: єдина партія, представлена в переліку двічі, — ПППУ. Мабуть, надто вже хоче Анатолій Кінах продемонструвати свою лояльність до Президента в нових умовах, якщо ставить і свій підпис, і пана Довгого — від своєї парламентської фракції. Схожа ситуація хіба що ще з лідером «народників» Володимиром Литвином, але ж Голова Верховної Ради — це таки окремий полюс державної влади, тож тут дублювання зрозуміле. Навіть при тому, що й сліпому видно: Володимир Михайлович та його Народна партія ду-у-уже бажають реваншуватися після невдалої для них першої роздачі портфелів у лютому.

Помаранчева єдність синішає?

      А особливу увагу звертає на себе присутність «регіоналів». І якщо вважати укладений договір не лише результатом торгу для затвердження нового уряду, а й своєрідним «пактом про ненапад», то можна договоритися до дуже цікавих висновків. Скажімо, позавчора вранці лідерка фракції Партії регіонів крутила носом, казала, що їхня умова (для підписання меморандуму) — припинення політичних репресій... Тепер, слід так розуміти, товариші Януковича отримали такі гарантії? Це мають показати події найближчого майбутнього. Зокрема, повернення (чи неповернення) з-за кордону Ріната Ахметова, хід справи Колесникова тощо. А, приміром, «ментів», котрі «наїхали» на фірму Ахметова — «Люкс» — взяли «до нігтя», порушивши за фактом використання БТРа кримінальну справу, фактично день у день з історичним укладенням «Декларації єднання».

      Цікавий факт: Раїса Богатирьова зайшла до зали, де ставили «єднальні» автографи, останньою, вже коли церемонія фінішувала, й ледь устигла розписатися. Треба було бачити, з якою радістю подавав їй папір і ручку (наче руку й серце!) заступник держсекретаря Іван Васюник. Ще б пак! Якщо в попередніх, минулорічних розкладах визначальною у появі ситуативної більшості була позиція комуністів та соціалістів, то тепер «золота акція» — у хлопців і дівчат Януковича. Тобто саме тих, хто готовий був іти на Майдан війною і невдовзі після поразки «Ядиного» кандидата на виборах бажав Ющенкові всього найгіршого. Хто б міг подумати, що їхні дороги так швидко зійдуться і що без «синіх» залишки «помаранчевих» не зможуть сформувати свій другий уряд. І чи свій?

     З іншого боку, можна сказати, що Ющенко запрошенням ПРУ знову-таки працює на послаблення позицій Тимошенко, яка так зворушливо показувала в "інтерівському" ефірі свій "талісманчик" - синю стрічечку на доважок до помаранчевої й апелювала не лише до київського Майдану, а й до донецького.
     І ще, до речі, важливий нюанс: як видно, на перспективах виборчого блоку Партії регіонів та СДПУ(о) можна ставити хрест. Ці дві політичні сили, дійшовши до придорожнього каменя із трьома вказівниками, обрали різні шляхи. Слова Віктора Федоровича про те, що йому дуже важко бути в опозиції, були не просто словами. Тож маємо справу зі своєрідним поверненням «синіх» у владу. Принаймні їм тепер буде складно користуватися лише опозиційною риторикою. Вони — «замазані», так само, як були «замазані» Кучмою комуністи.

      Але якщо для когось із підписантів може бути невигідним їх присутність у списку «шановних друзів» нової влади, то слід поглянути й на інший бік монети: для цієї влади так само може бути невигідним сусідство із дискредитованими елементами. І не лише з найголовнішими ворогами зразка 2004 року — «регіоналами». Пан Шаров, за яким ганяється міністр внутрішніх справ Луценко, обвинувачуючи в торгівлі трамадолом, — теж не ангел. І навіть останнім часом він — керівник «синього» виборчого штабу на найбільш «беспредєльній» Кіровоградщині — робив вельми жорсткі заяви стосовно «помаранчевої» влади. Тепер же, як видно, переслідує не лише особисту вигоду (мабуть, і припинення «політичних переслідувань» у тому числі) — Ігор Шаров прийшов до підписання «Декларації» розповісти про те, де саме окопалося найбільше «кучмістів». Але чи розповість? Шаров же тим часом успішно перейменував свою парламентську групу «Демократична Україна» у фракцію партії «Вперед, Україно!» (благо, в ній є такий член, як голова цієї самої паперової «Вперед-України» Віктор Мусіяка) і, вочевидь, забезпечить Народній партії союзника Литвина додаткову квоту у виборчих комісіях. А ще, зауважмо, цю фракцію називають "пінчуківською" - через присутність у ній одного з фігурантів скандалу навколо НЗФ, екс-зятя Кучми Віктора Пінчука.

Урок множення й віднімання

      А тепер давайте нарешті займемося простими арифметичними підрахунками, які показують шанси Юрія Єханурова бути затвердженим у ВР. Спочатку — проста схема: скільки в якій групі чи фракції, які підписалися під позавчорашньою декларацією, нардепів. Отже: НСНУ («Наша Україна») — 45 депутатів, Народна партія — 44, Соцпартія — 36, УНП — 22, «Вперед, Україно!» — 19, ПППУ — 15, НРУ — 14, Партія регіонів — 52. Разом — 247. Станом на вчорашній ранок окремої фракції НДП-«ТУ» на офіційному рівні ще не існувало, але є підстави підозрювати, що вона налічуватиме максимум півтора десятка «багнетів» і «народиться» зі складу позафракційних, де наразі перебувають пп. Пустовойтенко та колишній представник штабу Януковича Коновалюк. А загалом позафракційні, хоча п. Заплатинський і розписався від їхнього імені під декларацією, підтримати її задум не поспішають. Тобто що маємо: 247 + 15 = 262. І це — лише у випадку, якщо фракції підписантів забезпечать стовідсоткове голосування за Єханурова. Якщо ж із кожної фракції та групи не прийде або не проголосує бодай один депутат, матимемо вже 250 «за». А врахуйте ще, що частина «регіоналів» може виявитися гоноровою і згадає старі образи. Якщо таких виявиться хоча б половина (26), Юрію Єханурову вже бракуватиме голосів для затвердження (потрібно ж 226). А про планку пристойності й крутості в 300 «за» говорити наразі навіть не доводиться...

Необхідні пояснення

      Проте, як видно, після відставки Тимошенко завдання-мінімум для Віктора Ющенка — зберегти країну й політичну ситуацію під контролем. І до цього «контролю» можна залучити й трохи незвичних для майданного ока «друзів».

      Без підписання цього документа «емоції могли вийти назовні парламенту, на вулиці», вважає лідер УНП Юрій Костенко, якому, до речі, також кортить отримати в новому уряді більше, ніж під час зимової роздачі.

      Провідник соціалістів Олександр Мороз, котрий у таких моментах традиційно не проти задовольнити деякі вузькі чи й меркантильні інтереси (згадати хоча б затвердження на чолі Кабміну Ющенкового наступника Кінаха та деяких попередніх держбюджетів), після підписання позавчорашнього меморандуму сказав, що в документі не йдеться про обов'язковість підтримки уряду Єханурова.

      А ось лідер парламентської фракції «Наша Україна», заступник голови ради НСНУ Микола Мартиненко розцінив підписання «Декларації єднання і співпраці заради майбутнього» саме як «готовність політичних сил допомогти Президенту Віктору Ющенку та в.о. Прем'єр-міністра Юрію Єханурову сформувати дієвий уряд та забезпечити ефективну роботу Верховної Ради», повідомляє прес-служба «Народного союзу...». «Це є також ознакою того, що більшість політичних сил усвідомлюють свою відповідальність за долю країни, незалежно від їх ідеологічної спрямованості», — відзначив Мартиненко. За його словами, «економічна ситуація вимагає від нового уряду рішучих дій з наведення порядку, а не гучних заяв. Країна буде успішно розвиватися, всі кризові явища будуть подолані».

      Водночас Микола Мартиненко висловив здивування у зв'язку з тим, що фракція Блоку Тимошенко саботує процеси, пов'язані з формуванням нового уряду. «Не виключено, що тут зіграли такі фактори, як передвиборчий розрахунок та спроба помсти за відставку Юлії Тимошенко», — припустив лідер фракції НСНУ.

Проти — не лише «баба Яга»

      І саме тут час оцінити, хто й чому не підписав нову декларацію, яка так нагадує колишню кучмівську «Злагоду» (вже хоча б присутністю серед учасників вічного любителя цієї справи Валерія Павловича Пустовойтенка — він так мріє про третє повернення в уряд...).

      Про СДПУ(о) уже йшлося. Їх на виборах-2006 не врятує вже, мабуть, ніхто. Хіба старий лис Леонід Кравчук із його овечою шкурою під назвою «Об'єднаймо Україну».

      Із комуністами теж усе зрозуміло. Для них зараз бути в опозиції до чергового «злочинного олігархічного режиму» вигідно. Тим більше, є нагода відбити частину електорального поля, нахабно відібраного рік тому «регіоналами».

      А головне — Блок Тимошенко. Причому вже не просто БЮТ, а ще й «Єдина Україна» колишнього есдека Богдана Губського та партія «Реформи і порядок». Прикметно, що «єдині» зараз є чи не більшими сателітами пані Юлії, аніж «порядні реформатори». І це при тому, що ще за кілька днів до відставки леді Ю пан Губський робив патетичні заяви про підтримку Ющенка. Але невдовзі переорієнтувався і закликав «об'єднатися навколо Юлії Тимошенко» — мабуть, збагнув, що від Президента йому цього разу нічого не перепаде, так само, як і в лютому.

      А ось для ПРП, яка ще недавно називалася «Нашою Україною», схоже, перейти Рубікон було значно складніше. Але тим більша вага цього вибору. «Я і вся наша команда ніколи не робитимемо нічого, що може нашкодити Президентові України. Позиція партії є такою ж: не виступати проти Ющенка. А все, що відбувається зараз, — це дуже серйозні, прикрі події, які посіяли розкол у команді Віктора Андрійовича і спричиняють його поглиблення», — заявив учора в інтерв'ю «УМ» один із лідерів ПРП Ігор Гринів, відповідаючи на запитання, чи мають рацію ті, хто зараз каже, нібито Тимошенко та її команда готові будуть до ситуативних союзів і з есдеками, і з комуністами, і з Вітренко чи Корчинським, аби проти Ющенка. Ігор Гринів фактично повторює згаданого вище пана Мартиненка, але вкладає у свої слова зовсім інший сенс: «Ми (ПРП) вважаємо, що політична криза, яка зараз виникла в державі, вимагає не декларацій, а конкретних дій. Наша фракція видала вчора з цього приводу заяву, в якій зазначено, що серед таких має бути розмежування повноважень у системі влади, перевірка фактів корупції у вищих ешелонах влади, формування складу нового Кабінету Міністрів. Потрібна реальна єдність тих людей, які виходили на Майдан, були підтримані Майданом. А відсутність Тимошенко в переліку підписантів так званої «Декларації єднання» насправді є свідченням не об'єднання, а працює лише на розкол суспільства, розкол Майдану».

      Автор цих рядків поставив Гриніву ще два дотичних до кризи й ПРП питання.

      — Чи збереже голова ПРП Віктор Пинзеник у новому уряді посаду міністра фінансів?

      — Здається, він отримував таку пропозицію, — каже пан Ігор. — Але, певно, він визначатиметься з огляду на те, якою буде загальна конфігурація нового Кабінету. Узагалі, позиція голови партії для нас дуже важлива, але ми розуміємо, що Пинзеник може працювати не в кожному складі Кабміну.

      — Чи залишитеся ви в цих умовах на посаді директора Національного інституту стратегічних досліджень?

      — Усі мої спроби переконати Регламентний комітет ВР у тому, що наукова робота в інституті не заборонена для народних депутатів і не сумісництвом, були марними. Виходить так, що надалі суміщення буде неможливим. Я працюватиму в парламенті.

«Сльози й соплі» у «ТЮЗі»

      Але, на жаль, не всі учасники «процесу» обмежуються виваженими оцінками і не переходять етичну межу, говорячи про вчорашніх соратників. Це якийсь маразм, вибачте: досі все було «тіки ТАК!», а зараз — «усе не так, хлоп'ята». Замість того, щоб принаймні обмінюватися піаром на свою адресу, маємо справу з чорним піаром, застосованим супроти нових опонентів. Про голос «прокладок Тимошенко» ми вже писали (так «енесенушник» Давид Жванія кваліфікував звинувачення від свого заступника в МінНС Валерія Кальченка, людини Тимошенко).

      Потім були слова Романа Безсмертоного в ефірі «Інтеру» про те, що «в нас дуже багато політиків прилетіли в політику на мітлі, і через те вони дозволяють собі влаштовувати там театральні сеанси замість того, щоб вирішувати повсякденні питання, причому робити це мовчки». І ще про театр: «Останнім часом українським глядачам і слухачам запропонували чудово зрежисоване — схоже, навіть не в Україні — театралізоване дійство. В парламентських кулуарах йому вже придумали назву — ТЮЗ, яку можна розшифрувати двозначно: або, традиційно, — «театр юного зрителя», або «Томенко, Юля, Зінченко», — сказав в інтерв'ю журналістам народний депутат, член президії ради НСНУ Борис Беспалий. Він висловив надію, що «ці люди усвідомлять всю міру відповідальності за свої вчинки і не будуть доводити до того, щоб їхній «театр юного зрителя» повністю перетворився на театр абсурду».

      Уже згаданий Микола Мартиненко, оцінюючи шанси підтримання кандидатури Юрія Єханурова БЮТом, заявив, що основною лінією політичної поведінки Тимошенко та лояльних до неї політичних сил надалі буде шантаж Президента. Нагадаємо, що про пані Юлю як «шантажистку» колега Мартиненка Безсмертний говорив ще ДО затвердження Тимошенко на посаді глави уряду.

      Вервечку прикладів можна продовжувати довго, і тимошенківці у боргу не лишаються. Чого варті «сльози й соплі Порошенка» у «стартовому» переспіві Юлії Володимирівни. А, приміром, екс-віце-прем'єр Микола Томенко, оцінюючи підписання «Декларації єднання», заявив: «Така ініціатива вже безліч разів використовувалася й була дискредитована радниками Леоніда Кучми, тому цій ідеї бракує лише того, щоб самому Леоніду Кучмі запропонували очолити та провести цей «круглий стіл».

А що Президент?

      Хто має рацію, хто ні — вирішувати не нам, а виборцям наприкінці березня 2006 року. Наразі ж, здається, мудріша сторона мала б зупинитися й припинити обливання іншої брудом. Далебі. По інтернету вже гуляє конкретний компроматний удар по Тимошенко — розшифровки нібито її розмов з олігархом Коломойським. (Голос Юлії Володимирівни трохи матюкається, трохи обзиває Президента «прищавим» і багато обіцяє керівникові «Привату» допомогти відвоювати у Пінчука Нікопольський фероспланий. Утім стовідсоткова віра в такі розмови буде тоді, коли, окрім тексту цих діалогів, на «компроматних» сайтах вивісять ще й аудіо-версії, як це було у випадках із «плівками Мельниченка», та й навіть зі свіжого — розмов Піскуна з Пінчуком та послом США Гербстом).

      Але Президент, як видно, вірить у нехорошу сутність Юлі й так. Бо позавчора, вже після підписання «пакту» за участю в тому числі й «регіонів», у коментарі американським журналістам не просто звинуватив Тимошенко у зраді ідеалів Майдану, а й у використанні посади Прем'єра задля власних інтересів. Президент сказав, що коли Юлія Володимирівна очолювала «Єдині енергетичні системи» (ЄЕСУ), вона накопичила 8 мільярдів гривень боргів, а тепер намагалася використати посаду глави уряду, щоб домогтися їх списання. «Багато речей, які робила Прем'єр-міністр, відбувалися за лаштунками і мали на меті вирішувати її проблеми», — цитує Віктора Ющенка «Ассошіейтед прес». Явно маючи на увазі Коломойського, глава держави заявив, що Тимошенко діяла в інтересах окремих бізнесових кіл. І натякнув, що рішення, винесені Кабміном довкола реприватизації Нікопольського феросплавного заводу, «стали останньою краплею, яка примусила його відправити уряд у відставку».

      Віктор Ющенко сказав, що, відправивши Тимошенко у відставку, нарешті заспокоївся. І тепер уже не очікує жодних несподіванок у приватизаційних справах. «Уже четвертий день я приходжу на роботу зі спокійним сумлінням», — зазначив Ющенко.

Голоси в ущелині

      Ех, якби то ж цей спокій тривав і до виборів-2006, і далі... А то ж Тимошенко нікуди не подінеться.

      В.Ю. сказав, що вітатиме новий прихід Тимошенко до уряду (за підсумками парламентської виборчої кампанії. — Авт.), якщо вона повернеться до принципів Помаранчевої революції, які вона зараз забула.

      Що там буде далі із принципами — невідомо, але образ пані Юля не забуде точно. Тимошенко вже встигла відкинути звинувачення Президента у тому, ніби вона зрадила ідеали Майдану та використовувала посаду для списання боргів компанії ЄЕСУ. «Жодне з його слів не відповідає дійсності. Мені соромно за Президента», — ідеться у коментарі Юлiї Тимошенко, переданому «Українській правді». «Головна причина обвинувачень полягає в тому, що Президент України мусить якось пояснити суспільству мою абсолютно невмотивовану відставку і відволікти увагу людей від обвинувачень його оточення у корупції», — вважає екс-Прем'єрка.

      До речі, формулювання підстав звільнення Юлі у пункті 1 президентського указу №1234/2005 справді непересічне: «Припинити повноваження Прем'єр-міністра України Тимошенко Юлії Володимирівни у зв'язку з прийняттям мною рішення про відставку Прем'єр-міністра України».

      А щодо «Декларації єднання», яка нібито мала б «розрулити» ситуацію, яка виникла після указу №1234/2005... Як бачиться, цей документ, який у проекті звався «Меморандумом стабільності», гарантує передусім «стабільність нестабільності».

      Знаєте, це як у горах. Не треба було голосно говорити в нестійкій ущелині, щоб не пішла лавина. Але вона пішла. І ті, хто під неї потрапив, продовжують волати. Тепер уже про допомогу.