...30 жовтня 1937 року співробітник Гайдельберзької обсерваторії Карл Райнмут, проглядаючи знімки зоряного неба, зроблені двома ночами раніше, побачив на кожному з них довгу чорну «подряпину». При ретельному вивченні вона виявилась «автографом» невідомого раніше астероїда — небесного каменя дiаметром близько кілометра, що блукав у міжпланетному просторі. Яскравість і швидкість руху серед зірок свідчили про те, що об'єкт перебував напрочуд близько до Землі. Провести додаткові спостереження не вдалося — астероїд, віддаляючись від нашої планети, опинився поблизу Сонця. На щастя, довгий чорний «трек» був знайдений на фотопластинках, отриманих раніше спостерігачами з інших обсерваторій. З'ясувалося, що астероїд розминувся з Землею на відстані близько 800 тисяч км — ближче тільки Місяць. Але спостережень виявилося замало для надійного визначення орбіти об'єкта, отже, він не отримав порядкового номера, проте — всупереч правилам астрономічної номенклатури — отримав ім'я. Астероїд назвали Гермесом — на честь грецького бога, покровителя мандрівників, дипломатів, торговців та шахраїв.
Виняток мав певне виправдання. Гермес нагадав астрономам, що нашій планеті загрожують не тільки невеликі «космічні камінці», здатні хіба що пробити черепичний дах, а й велетенські брили, що можуть зруйнувати ціле місто, або взагалі спричинити глобальну катастрофу. «Першою ластівкою» ще у 1908 році став загальновідомий Тунгуський метеорит. Трьома десятиліттями пізніше астрономи збагнули, що «небесного гостя» можна (і треба!) відслідкувати до зустрічі з Землею, і якщо зіткнення виявиться неминучим — спробувати принаймні пом'якшити його наслідки.
Після Другої світової війни на кількох великих обсерваторіях розпочалися програми пошуку об'єктів, які потенційно загрожують нашій планеті. Було відкрито більше сотні астероїдів, що перебували менше ніж за 15 млн. км від Землі. Але рекорд, встановлений Гермесом, тримався до 1990 року, коли вдалося спостерігати проліт небесного тіла («камінця» розміром близько 50 метрів) на відстані, приблизно вдвічі меншій за середній радіус місячної орбіти.
Минали роки. На зміну фотопластинкам прийшли електронні детектори. А Гермес уперто ховався від наземних спостерігачів. Приблизні розрахунки свідчили, що його орбіта наближається також до орбіт Марса та Венери, і деякі науковці навіть висловлювали припущення, що астероїд упав на якусь із цих планет. Та ось 15 жовтня нинiшнього року астроном Браєн Скіфф, аналізуючи зображення, надіслані з Лоуеллівської обсерваторії до Міжнародного центру малих планет у Кембріджі (Массачусетс, США), знайшов слід астероїда, який, за всіма ознаками, наближався до Землі. Комп'ютерні обчислення дали можливість надійно визначити його орбіту і впевнено ототожнити з тим, що залишив слід на фотопластинці в далекому 37-му році.
Фахівці з малих тіл Сонячної системи (до яких відносять також комети й метеори) відразу почали ретельні дослідження «старого нового» астероїда. За допомогою радіолокації було уточнено його розмір (800—900 м), спектральні методи дозволили дізнатися про деякі властивості його поверхні. В ніч з 25 на 26 жовтня астероїд уперше спостерігали українські астрономи.
Зараз Гермес продовжує наближатись до нашої планети. До кінця жовтня він рухатиметься сузір'ями Кита і Риб, в останній день місяця перейде в сузір'я Водолія. Тоді ж мала планета матиме найбільшу яскравість — близько тринадцятої зоряної величини, це означає, що її буде видно в телескопи з діаметром об'єктива 35 сантиметрів (і більше). У цьому році астероїд дещо запізнився на побачення з Землею, і найближче до неї він опиниться 4 листопада, коли перебуватиме на відстані трохи більше 7 млн. км — у 18 разів далі за Місяць. У цей час сам Місяць перебуватиме в тій же області неба і суттєво заважатиме спостереженням. А ще через три дні — як і в рік свого відкриття — астероїд сховається в сонячних променях. Але відтепер він перебуватиме під постійним наглядом астрономів. На жаль, мало хто з них дочекається наступної зручної для спостережень появи Гермеса, що відбудеться у 2052 році.
Перевідкриття малої планети Гермес насамперед свідчить про те, що астрономи справді уважно пильнують найближчі околиці Землі й можуть вчасно попередити її мешканців про потенційну «небесну загрозу». Отже, людство вже далеко не таке беззахисне перед космосом, яким воно було якихось п'ятдесят років тому.
Прогноз щодо загострення військових дій на південних, близьких до моря, українських територіях («УМ» № 107 за 25 липня ц.р.), на жаль, реалізувався. Чим провокуються необачні державні рішення і що допомагає їх уникати? За якими правилами розгортатимуться події в Україні надалі? Про це наша наступна розмова з астрологом Ярославою Сидоренко. >>
Якщо раніше іменем коханої людини називали зірки, то тепер кавалер купує дамі серця ділянку на Місяці. На Марсі? Теж не проблема! «Це найкращий подарунок для близьких, найоригінальніший», — переконують у «Місячному посольстві», єдиній в Україні установі, яка займається продажем космічних ділянок. 40 гектарів на Місяці коштують усього 900 гривень. >>
Перший в історії Південної Кореї астронавт готується до польоту в космос. Ця країна не має власних космодромів і не проводить самотужки запуски пілотованих ракет, тому 31–річний Ко Сан приєднається до російсько–американської місії, повідомляє сайт «Лєнта.ру». >>
Перший українець, який бачив Землю з висоти космічного польоту, радянський космонавт №4, добрий знайомий Гагаріна, Титова, конструктора Корольова розповів «УМ» про те, які випробування очікували на космонавтів на Землі та у космосі, та існування інопланетян, скільки зробили українці для розвитку світового авіа- та ракетобудування. >>
У 1961 році, 12 квітня, увесь Радянський Союз нервував — у космос відрядили першого космонавта Юрія Гагаріна. Він сказав «Поїхали!» — і полетів. Відтоді цей день — професійне свято для людей, причетних до космічної галузі. >>
Космос — хоч і дорога галузь науки, але дуже перспективна. Для України вона є і, сподіваємося, буде й надалі візитною карткою у світі. Для песимістів, які вважають, що після розвалу СРСР розвалилася й українська наукова космічна база, скажемо — наші фахівці ще здатні здивувати світ здобутками, розробками й заявити про себе. Для оптимістично налаштованих зазначимо: роботи в цій галузі, звісно, дуже багато. Є в чому наводити лад, є що відроджувати й активно фінансувати. Але наші науковці вже сьогодні задніх не пасуть, про що свідчать результати роботи. «Серед здобутків — це й статистика пусків різних ракетоносіїв, — розповідає Олег Федоров, начальник управління космічних програм і наукових досліджень Національного космічного агентства. — Усього за минулий рік у світі здійснено 55 пусків. П'ять із них зробили ракетоносії українського виробництва «Зеніт — 3SL» та «Дніпро». Основне їх призначення — виведення на орбіту супутників зв'язку. Цього року ми теж сподіваємося на не меншу кількість пусків, бо українські ракети-носії себе добре зарекомендували на ринку. І ми вийшли на стабільний графік запусків». >>
