Не знаю як ви, а я обожнюю «життєрадісні» національні кухні. Себто гострі, багатобарвні, з яскраво вираженими смаками і майстерно приготовленими простими стравами — українську, мексиканську, італійську, грузинську. Натомість занадто вишукані — французьку чи китайську — як мене не змушуй, щиро хвалити не візьмуся. Правдиву грузинську кухню можна знайти і в Україні, головне, як каже мій кум-грузин, щоб у грузинських ресторанах і той, хто кіндзу нарізає, був грузином. Бо інколи йому дружина-українка приготує якусь грузинську страву, а він походить біля тарілки, пожуриться, позітхає і видасть: і пахне воно по-нашому, і на смак правильне, а вигляд у нього український.

Досвідчені грузинські господині, які досконало знають закони національної гостинності, кажуть, що на гостину має бути наготовлено стільки страв, щоб вистачило сім разів накрити стіл заново. «Перший стіл» — різноманітні пхалі (холоднi закуски) і сациві, потім хачапурі, лобіо з перепічками, хінкалі, дві-три м'ясні страви і, звичайно, шашлик.