Кровопивці

      Теперішні фільми-жахи частенько експлуатують тему вампірів. Але кровопивці не обов'язково можуть мати вигляд монстрів. Щоправда, й людьми їх назвати таки важкувато. Приміром, тих упирів у білих халатах поверх фашистських мундирів, які створили специфічний дитячий притулок. Малих пацієнтів тут холоднокровно морили голодом, а потім забирали в них кров для лікування поранених німецьких солдатів. Більшість дітей-донорів після цих процедур загинула...

      Про існування в Макіївці у роки окупації страхітливого «дитячого будинку» досі можна було дізнатися тільки з окремих розповідей-натяків старожилів. Однак жодних документальних підтверджень чи свідчень очевидців довгий час не вдавалось відшукати нікому. Аж поки за справу не взялися активісти міської організації «Бранці-жертви фашизму». Документи, знайдені в Донецькому обласному та інших архівах, підтвердили факти, що досі були на рівні припущень. Крім того, вдалося відшукати живих свідків, які в дитячому віці побували у стінах притулку і тільки дивом уникли трагічної долі своїх ровесників.

      Окупація в Макіївці тривала 22 місяці 13 днів, одним із найчорніших iз них тепер є підстави вважати 5 вересня 1942 року. Саме цього дня комендант міста із звучним прізвищем Мюллер дав розпорядження про створення дитячого притулку «Призрение». Народний поговір тоді стверджував, що ота назва з'явилася від слова «призрак». Оскільки виснажені діти, яких тут утримували, й справді нагадували привидів.

      Специфічний заклад окупанти створили на базі існуючого тут до війни дитячого садка і спершу сюди з усього міста звозили дітей-сиріт та всіх інших безпритульних. Потім надійшла черга дітей, які мешкали з батьками, переважно з матерями, яких окупаційний режим усе активніше залучав до відбудови місцевих вугільних шахт. Німці, звісно, нітрохи не афішували своїх справжніх намірів, а мотивували створення подібного закладу лиш бажанням дати дітям дах над головою та їжу.

      Нині вже підтверджено, що в стінах «дитячого будинку» тоді побувало понад 600 малих макіївчан, віком від 2 до 5 років. І зовсім небагатьом вдалося вціліти і вийти з приміщення, яке ретельно охоронялося і куди не пускали навіть батьків малих бранців.

      Страшна правда відкрилася вже потім. Заклад створили, оскільки фашистські медики прийшли до висновку — дитяча кров є найкращим біостимулятором для поранених, які відновлювалися у тутешньому військовому госпіталі. Причому іноді кров брали у таких кількостях, що малі «донори» гинули відразу після «процедур». Інші вмирали внаслідок неймовірно важкого режиму утримування тут та цілковитого виснаження.

      За словами голови міської організації «Бранці-жертви фашизму» Лариси Симонової, вдалося натрапити та підтверження того, що тільки за один тиждень у «дитячому будинку» померло більше 200 дітей. І тільки завдяки визволенню Макіївки у вересні 1943 року частині дітей дивом вдалося залишитись живими». Справді тільки дивом вціліла, приміром, мешканка міста Галина Кузьменко, яка потрапила до «Призрения» у трирічному віці. Під час однієї з облав, влаштованої окупантами, матір відправили на примусові роботи, а дівчинку — до специфічного закладу. Одна із його працівниць мешкала по сусідству і розповіла матері не тільки про неймовірно важкі умови утримування дітей, а порадила забрати звідси доньку якомога швидше. Однак як? Адже «дитсадок» охороняли озброєні вартові. І все ж один iз них таки погодився. Звісно, не за так: мати взамін дитини віддала вартовому найбільшу сімейну цінність — золоту каблучку.

      Із понад 600 малих макіївчан-«донорів» вціліти вдалося майже одиницям. Всі інші знайшли свій останній притулок на тодішньому так званому німецькому кладовищі. Одна з мешканок міста Лідія Гришанова стала свідком таких поспішливих «похорон». За її словами, одного дня до кладовища під'їхали кілька вантажівок, звідки німці скинули тіла нещасних дітей у три великі ями.

      Саме на місці масового поховання дітей — неподалік нинішньої школи №108 і відкрили пам'ятник малолітнім жертвам фашизму. На монумент, створений місцевим архітектором Віктором Нікуліним, кошти збирали буквально всім миром.

      Пам'ятник відкрито поблизу школи, і малі учасники церемонії відкриття меморіалу пообіцяли створити спеціальну «Книгу пам'яті». Подібна ініціатива, звичайно, гідна уваги не тільки школярів. Адже в місті продовжуються намагання якось з'ясувати особи отих понад 300 дітей, похованих на цьому місці.

Донецьк.