Лідер партії «Союз» Олексій Костусєв та архієпископ Вишгородський владика Павло iз ракою з мощами святого. (Укрінформ.)
Понад два тижні радіо- і телеролики повідомляли новину, яка просто приречена на особливу увагу православних: з 25 серпня мощі преподобного Серафима Саровського в Україні! І відразу ж уточнювали: ініціювала цю богоугодну справу партія «Союз». Спочатку часточка мощів була виставлена у Києво-Печерській лаврі, а потім її повезли у «турне» Україною. На жаль, як не аморально це звучить, але це «турне» більш за все нагадує політично-передвиборчий вояж. Усім бажаючим, які приходять поклонитися святому Серафимові, роздають пристойної поліграфії буклетики, на яких іконка святого межує з орлиним поглядом лідера партії «Союз» Олексія Костусєва. Сяючі вдалині маківки церков вигідно підкреслюють суцільну духовність голови оргкомітету з перевезення мощів преподобного в Україну (за сумісництвом — голови Антимонопольного комітету нашої держави).
«Діяння» партії «Союз» межують у буклеті з діяннями преподобного. Буклетики пильно вивчають у довжелезних чергах, і православний електорат згадує: є така партія. Я на власні вуха чула, як кілька жіночок, тулячи до серця ікони, розчулено говорили — мовляв, знають тепер за кого їм голосувати на майбутніх виборах. Отже, політтехнологія, побудована на «примазуванні» до святості шанованого в народі Серафима Саровського, все ж таки частково спрацьовує. І ніхто в цих довжелезних чергах не обурюється з приводу «торгівлі святістю», нікого не ображає чергова спроба використати церкву, її святих та почуття вірних у одноразових політичних цілях. І, звичайно, ці моральні аспекти найменше хвилюють самих політиків.
Глибинні помилки і поразки у минулій президентській кампанії, здавалося б, повинні були примусити ієрархів УПЦ Московського патріархату зробити необхідні висновки. Церква болісно пережила поразку старої влади, і серед її вірних довго домінувало очікування гонінь. (Це очікування місцями набрало просто-таки апокаліптичного характеру і гостроти: в одному з монастирів на сході України вся братія стала очікувати мученицької смерті). Не дочекавшись гонінь (а Президент Віктор Ющенко ще в своїй інавгураційній промові заявив, що жоден храм в Україні не буде закритий), УПЦ МП знову взялася за старе. Цього разу вона стелить свій духовний авторитет під ноги проросійської партії «Союз». Ця партія спирається, передусім, на російськомовний електорат Криму та східних регіонів України, який, до речі, відзначається не надто високим рівнем воцерковленості. У західних областях «Союз» не має жодних шансів — хоч би кого зі святих активісти туди не привезли. Центр і Київ якщо й відійдуть від висловлених минулої осені «нашоукраїнських» симпатій, то не далі, ніж до Народної партії Володимира Литвина. Тож перестрибнути через передвиборчий бар'єр партії «Союз» не допоможе й диво.
Що змусило УПЦ МП «скооперуватися» із заздалегідь програшним проектом, можна тільки здогадуватися. Хіба що благословення (чи пряма вказівка?) патріарха РПЦ Алексія ІІ. Усі знають про дружбу Московської патріархії і господаря Кремля, який час від часу дозволяє собі заяви про батьківське ставлення до України. Звичайно, «Союз» для «великого друга православних» занадто дрібна сошка, але ж ідеали партії цілком збігаються з месіанськими почуваннями РПЦ (єдність православних народів під проводом «Третього Риму» тощо)... Що в порівнянні з доктриною «Третього Риму» якийсь там моральний авторитет якоїсь там частини РПЦ? Як тут не згадати слова Ніцше: «Ці люди роблять вигляд, що вірять у Бога, а насправді вони вірять тільки в поліцію».
От і доводиться преподобному Серафиму Саровському бути «співучасником»політично-церковного бізнесу. А втім за життя він був послідовним супротивником будь-якого «любоначалія», відмовляючись від численних пропозицій стати настоятелем того чи іншого монастиря. Більше того, отець Серафим завжди ставив справи Божі вище за справи архієрейські. У 1815 році він, наприклад, відмовився переривати молитву навіть заради приїзду вищого церковного начальства: не відкрив двері келії владиці Йоні, єпископу Тамбовському. (Настоятель монастиря навіть пропонував зняти двері з петель, але єпископ не погодився).
Тисячами ішли люди в Саров до батюшки Серафима, або, як він сам говорив, до убогого Серахвима. Він усіх приймав, лагідно звертався до відвідувачів «радість моя», зустрічав пасхальним вітанням «Христос воскрес!». Люди йшли від нього втішені, укріплені у вірі, з бажанням викорінити свої пристрасті і наблизитися до Бога.
З будь-якої ікони преподобного і сьогодні, через 172 роки після смерті, в душу нащадкам дивляться добрі ясні й уважні очі. І нащадкам під цим поглядом хоча б інколи повинно бути соромно за ті спекуляції, які робляться на імені батюшки.
А спекуляції ці на імені преподобного почалися майже одразу після його смерті. Знаменитий співбесідник отця Серафима поміщик Микола Мотовилов, наприклад, розповсюджував фантастичні легенди про пророцтва старця. У 1854 році він повідомив імператорові Миколі І, що Серафим «воскреснет прежде всех воскресения их мертвых в царствование вашего императорского величества и единственно лишь только для вас, великий государь». У 1867-му той-таки Мотовилов малював такі картини майбутньої історії: «Россия сольется в одно море великое с прочими землями и народами славянскими, она составит грозное и непобедимое царство всероссийское, всеславянское Гога-Магога, пред которым в трепете все народы будут. Соединенными силами России и других, Константинополь и Иерусалим будут полонены...».
Преподобному Серафиму приписують ще один «шедевр» апокрифічного месіанства (який за своєю лексикою аж ніяк не може йому належати): «Все то, что носит название «декабристов», «реформаторов», и словом принадлежит к «бытоулучшательной партии» — есть истинное антихристианство, которое закончится воцарением антихриста над всеми странами мира, кроме России, которая сольется в одно целое с прочими славянскими странами».
Я б не стала втомлювати читача цими «пророцтвами», якби в них не таїлася ще одна причина привабливості імені Серафима Саровського для сучасних «патріотів» — борців за слов'янську єдність. Вони пропагують ці апокрифи і вони ж не пропускають нагоди тицьнути пальцем в ікону — дивіться, мовляв, сам Серафим пророкував об'єднання слов'янських народів перед приходом антихриста. А антихрист — ось він гряде, як не сьогодні, то завтра.
Очікуваннями чергового кінця світу і відповідними висловлюваннями сучасних старців сьогодні, як ніколи, переповнена навколоцерковна література. Справа доходить до конкретних рекомендацій (благословінь) купувати землю подалі від міст і заводити натуральне господарство (адже ще трохи, і нічого купити-продати без печаті антихриста християни не зможуть). Чесно кажучи, я б не звернула на ці тексти і рекомендації великої уваги, якби мої друзі, вірні УПЦ МП, не почали згадувати про них ледь не в кожній розмові. До того ж, цiлком серйозно...
Святитель Тихон Задонський ще двісті років тому сказав з гіркотою, що християнство непомітно відходить від людей, залишається одне лицемірство. Ці слова стають особливо актуальними сьогодні, адже замість того, щоб допомогти людям навести лад у власних душах, нинішніх вірних закликають до участі у черговій політичній кампанії. І при цьому намагаються поставити «в ружжо» не лише церкву земну, а й Церкву Небесну.
Світлана ГАЛАТА.
P.S. До речі, коли влітку до Лаври привезли з Росії часточку Володимира Хрестителя, то в Теплому храмі не спостерігалося ніяких черг. Чи в приходи просто не спустили благословення прийти і поклонитися Великому київському князю, від якого, власне, і поширилося християнство по всій Русі?..
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
