Розійшлися як у морі кораблі? (з архiву Василя ГРИБА.)
Для початку Тимошенко розповіла про десять досягнень свого уряду, «які зафіксуються в історії», і подякувала своїй команді, «яку мені було дано честь очолювати». Здобутки Кабміну під її керівництвом, за словами пані Юлії, полягають, зокрема, в «значною частиною» закритті всіх нелегальних тіньових оборотів, припиненні контрабанди й фіктивного експорту. Також екс-уряд почав «створювати унікальний інвестиційний клімат у країні». «Перший раз — і це третє — в Україні за всі 14 років сільське господарство дало унікальне зростання — 7%». Четверте — «це те, що ми, легалізуючи економіку, закриваючи всі тіньові моделі, зробили унікальний бюджет України, на 70% більший, ніж в минулому році за цей період. І щоб ви відчували, яку кількість грошей ми вивели з тіньового сектору: 22,5 мільярда гривень на цю хвилину, а ще до кінця року буде майже 40 мільярдів. Це цифра, яку ніколи в житті не мав бюджет України». Як наслідок, «виконали все, що обіцяв Президент тим, хто йому вірив». Себто — отримавши бюджет, у якому був дефіцит 34 мільярди, спромоглися підняти пенсії, зарплати в бюджетних сферах тощо. Ще були розроблені «стратегії життя України на найближчі роки»: стратегія енергетичної незалежності, стратегія розвитку автомобільних доріг. Наступне досягнення — «чиста приватизація, яка може за рахунок 2-3 об'єктів до кінця року дати Україні 50 мільярдів гривень. Це прозора приватизація, на аукціоні, без усіх цих корупційних підкилимних схем». Словом, «у кожній галузі закладена абсолютно нова система поглядів, нова система підходів, яка абсолютно далека від того хаосу, який ми отримали в спадщину, але в нас, як завжди, мене особисто зупинили на зльоті... Я переконана, що це не є вольове рішення Президента, а це рішення його найближчої команди, яка власне і працювала для того, щоб я не була в уряді».
Після перемоги Ющенка у важкій боротьбі Ю.Т. чекала, що, вiдповідно до укладених між ними домовленостей, Президент подасть її кандидатуру на Прем'єр-міністра, але тривала пауза, бо «в команді Президента мене як Прем'єра «ніхто не очікував». А сам Президент навіть пропонував поступитися домовленим місцем Петрові Порошенку, з чим Тимошенко не погодилася. І «настав переломний момент під час інавгурації Президента, коли вся площа скандувала моє ім'я». Це «вплинуло докорінним чином», і Тимошенко очолила уряд.
«Я можу вам сказати, що це були найважкіші сім місяців в моєму житті. (...) Буквально миттєво після мого призначення на базі РНБО на чолі з Порошенком був створений другий уряд. (...) Абсолютно антиконстуційно було надано право Порошенку давати напряму доручення міністрам, минаючи фактично Прем'єр-міністра. І вся історія мого життя в уряді — це історія існування двох урядів, коли міністри отримували як мінімум з чотирьох, а навіть п'яти джерел кожен команду: від Порошенка, від Президента, від секретаріату, від мене, і ще від своїх партійних лідерів». А ще — «така цікава річ»: «усі, хто спілкувався з цими двома урядами, сказали, що прийняте тверде рішення, що на базі Порошенка створюється така кризова група, яка, по-перше, створює кризи, а по-друге, робить все, щоб у вересні уряд пішов у відставку, скомпрометований, зруйнований, з розчаруванням людей в країні. І була відведена така доля, і Порошенко мусив зайняти моє місце. Як ви бачите, перша частина відбулась»...
Другої не сталося, бо «Порошенко просто самозруйнувався через ті події, які сталися далі... З першого дня найближче оточення Президента було розміщено на всі потужні грошові державні потоки: це НАК «Нафтогаз», це залізниця, це «Укртелеком»...
І тут уже «все суспільство відчуло, що в країні щось не так, що в країні йде модель руйнації тих засад, тих принципів, з якими ми прийшли до влади. Почалась корупція».
В усіх подальших кризах — бензиновій, м'ясній, цукровій — без «оточення Президента» також не обійшлося. «Але останні події — це було просто страшно».
«Тоді, коли я відчула, що ця критична ситуація почала лавиноподібно відбуватися, Президент запросив таке не вузьке коло людей. Там були і Третьяков, і Порошенко, і Безсмертний, і Мартиненко, й інші люди. І я почула речі, від яких мені стало страшно... Коли взяв слово Мартиненко і сказав, що я здійснюю спецпроект проти Президента і що Зінченко — це є моя програма. Що Зінченко — це є те, що я запланувала, щоб зруйнувати авторитет Президента. Наскільки низькі люди...
Потім взяв слово Президент і сказав, що він абсолютно обурений тим, що я особисто створила у країні таку ситуацію, коли у засобах масової інформації Президент виглядає слабким і нездатним, а Прем'єр — сильним, ефективним, результативним. І що він ніколи не допустить, щоб це продовжувалось далі. Він сказав, що є прекрасні країни — Росія, Білорусь — і він каже — подивіться, у Путіна і Лукашенка прем'єри, їх ніхто ніколи не бачить на телебаченні, немає таких речей, які робить наш Прем'єр. (...) Я спробувала довести, що все це є абсурд, що побоювання Президента, що я можу піти окремо на виборчу кампанію, піти у 2009 році на вибори Президента окремо, це є абсолютний абсурд. Я хочу працювати в команді, я хочу бути поряд, я хочу бути опорою для Президента! І в мене, до речі, нічого не змінилося. Я хочу, щоб не розчарували ми тих людей, не розірвали їм серця, не вирвали ці душі, не роз'єднали родини, щоб знову один був за Ющенка, інший за Тимошенко».
Три дні тривали переговори і, нарешті, Тимошенко, за її словами, поставили три умови: «подати руку не Президенту, а його команді — Порошенку, Мартиненку, Третьякову, Безсмертному. Власне кажучи, як я можу їм протягнути руку, коли їх руки зайняті, вони постійно щось там, перепрошую, тирять в державі». До речі, «ідея відставити всіх одночасно — і уряд, і тих, хто підозрюється в корупції — це була ідея Романа Безсмертного». Друга умова — «не мати будь-яких політичних домовленостей відносно формування єдиних команд ні з ПРП, ні з УНП, яку очолює Юрій Костенко». І найголовніше: «публічно виступити із заявою на підтримку Порошенка, Третьякова і Мартиненка, сказати, що це — чесні, моральні люди, що вони просто оклеветані; заклеймити Олександра Зінченка й ні за яких обставин не взяти його в список свого блоку; завізувати укази на звільнення тих людей в уряді, які були моєю опорою в тій важкій ситуації такого двопалатного уряду. А саме головне, щоб я погодилась зі звільненням Олександра Турчинова, який не мусив займати посаду голови СБУ. (...) І, крім того, — спільне формування списку парламентського, де потрібно було дві третини віддати команді Президента і одну третину залишити формування списку за нашою партією».
Проти останнього Ю.Т., «до речі, не заперечувала: коаліційна угода, похід спільний на вибори — це мною повністю вітається, це була абсолютно єдина модель, як виходити з цієї ситуації».
Порадившись зі своєю командою, Тимошенко приїхала до Президента і за 20 хвилин до того «рокового його прямого ефіру, коли він відправив уряд у відставку», «сіла поряд з ним, взяла в свої руки його руку». І сказала: «Вікторе Андрійовичу, я вас просто прошу! Не руйнуйте авторитет нашої революції, не руйнуйте надії людей на моральність, чесність і справедливість! Давайте зараз вийдемо до преси рука об руку разом, подивимось в ці камери і скажемо, що поки ми разом, стабільність в Україні є гарантованою». Мені в якийсь момент просто здалося, що Президент дрогнув у своєму намірі. Але... в цю хвилину увірвався Петро Олексійович Порошенко прямо в кабінет до Президента без будь-якого запрошення — він весь був, перепрошую, у сльозах і соплях, і почав кричати, що тільки що з нього зняли депутатство, що це було підтримано фракцією Блоку Юлії Тимошенко, що це є зрадники, це є люди, які його буквально прибрали з Верховної Ради, і все це, чесно кажучи, виглядало комічно. Але Президент подивився, встав, повернувся до мене спиною і сказав: «Розмову закінчено» і пішов, зруйнувавши нашу єдність, нашу перспективу, наше майбутнє, майбутнє країни».
«Не ловіться на цей гачок, що Порошенко пішов у відставку, Третьяков відсторонений... Це є команда Президента, це його найближчі люди, яким він довіряє, це люди, які з ним працюють однією командою. Ці люди залишаться біля нього. (...) Можу твердо сказати, що ми з Віктором Андрійовичем підемо на вибори паралельними шляхами. Це не значить, що це війна, але це дві різні команди з абсолютно різним набором людей. Я не піду на вибори з тими людьми, які сьогодні так дискредитували Україну. Я маю на увазі не Президента, а його оточення (...) Ми підемо як окрема і досить потужна політична сила. І я думаю, що наш результат у нашої команди буде дуже і дуже гарним. І ми визначимося, з ким блокуватися і як в новому парламенті.
В новому уряді Юлії Володимирівні, за її словами, працювати ніхто не пропонував. Але вона в ньому, «безумовно», попрацює — «після виборів до парламенту, які відбудуться через кілька місяців». «Ви знаєте, я пам'ятаю, коли Віктор Андрійович, коли Кучма його виставив з уряду, сказав, «я іду, щоб повернутися». А я, шановні друзі, нікуди не йду, я разом з вами».
«Я не суддя Віктору Андрійовичу Ющенку. Я хочу, щоб він знав, що я його пробачаю і ніякого зла на нього не тримаю, ніяких образ, ніякого важкого каменю. Тому що я знаю, що моя дорога є світлою, і вона є абсолютно для мене зрозумілою».
Щодо конституційної реформи, то Тимошенко «дуже послідовна». І залишається при думці, що ця реформа «нелогічна й не ідеальна». Але... «мені здається, що сьогодні потрібно просто вибирати між поганим, конституційною реформою і дуже поганим — тим, що відбувається зараз». Тобто будуть із партією радитися й визначатися...
* * *
А насамкінець закосичена Юля витягла звідкись помаранчеву стрічку, за її словами, «це талісманчик», який завжди при ній, коли вона хвилюється. Але цього разу до неї додалася ще одна стрічка — блакитна. Тому що Ю.Т. більше «не роз'єднує майдани, на яких стояли люди, на помаранчевий і блакитний». Бо «ті люди, які стояли на блакитних майданах, вони хотіли те ж саме — вони хотіли відчути зміни, що їх поважають, що вони впливають на те, що відбувається у своїй країні».
Можливо, цим кроком Тимошенко й привернула до себе якусь частину тих, хто стояв на майданах за Януковича, хоча сумнівно, що багатьох. Але сотні тисяч тих, хто у сніг, мороз і завірюху стояв на столичному й інших майданах під помаранчевим прапором не Ющенка, а СВОБОДИ, цієї миті схопилися за серця. І, мабуть, по-новому переосмислили всі попередні красиві слова, сказані Юлією Володимирівною напередодні старту виборчої кампанії...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
