На території Донеччини до наших днів збереглося чимало поховань різних років та тисячоліть, до яких ніколи не бракувало уваги. Приміром, скіфські та половецькі кургани-могили завжди становлять інтерес для істориків та археологів. Братськими могилами воїнів Другої світової війни колись опікувались «червоні слідопити», а останнім часом — «чорні археологи». А віднедавна до окремої категорії поховань прикута пильна увага місцевих правоохоронців. Йдеться про так звані «братківські» могили, в яких подалі від людських очей знайшли свій останній притулок жертви колишніх кримінальних перестрілок.
Оте прадавнє «горе переможеним» враз стало актуальним і на початку 90-х років минулого століття. Утім є підозри, що учасники тих подій керувалися не тільки згаданим висловом ватажка войовничих племен галлів, які розмахували мечами й списами у IV столітті до н. е., а й дещо сучаснішими фольклорними зразками. Приміром, рядками з трохи призабутого «хіта» вітчизняних жебраків: «І нікто нє узнаєт, гдє могілка твоя...»
Справді — чимало кримiнальних дiячiв довгі роки вважалися безвісти зниклими, а про місця їх ймовірного поховання можна було тільки здогадуватися. Бо чого-чого, а глибоких ставків із замуленим дном, густих посадок та занедбаних підземних виробок колишніх вугільних шахт на Донеччинi вистачає. Та все ж таки наполегливі пошуки поступово дали відчутні результати. Досі правоохоронці натрапили на кілька «братківських» могил, в яких знайшли 11 тіл загиблих. У Старобешівському районі залишки шести жертв дістали із глибини 14-метрового старого шурфу. Ще п'ять тіл виявили в ямі у посадці біля донецького селища Чулковка. Причому цих потерпілих, розповідають, закопали в землю просто в автомобілі, який і став спільною могилою.
Утім співробітники 6-го та оперативно-пошукового відділів Управління карного розшуку обласної міліції, певна річ, нині займаються не тільки пошуком могил «переможених». Паралельно цьому не припиняється й робота задля виявлення та затримання «переможців» отих кривавих розборок — членiв угруповання місцевого карного авторитету Гіві Немсадзе, відомого під прiзвиськом Папа. Причому у правоохоронців є всі підстави вважати, що список потерпілих, які колись стали поперек шляху банди, не обмежується лише знайденими тілами, оскільки загальна кількість загиблих значно більша — наразi відомо про 24 жертви.
Своєрідним почерком «бригади» Папи була жорстокість не тільки до своїх опонентів — тих же одіозних постатей тутешнього карного світу, а й до випадкових людей, які підвернулися під гарячу руку бандитiв. Тому серед загиблих є й жінки — «бойові подруги» братків, які в той час були поруч, і зовсім сторонні люди — свідки отих розправ. А ті, кому поталанило вціліти під кулями, досі згадують з якою нахабністю й цинізмом діяли бандити.
Наприклад, у середині 90-х двох потерпілих (один із них, як свідчать деякі джерела, був касиром солідної «бригади») нападники розстрілювали серед білого дня поблизу площі Будьоного, незважаючи на велику кількість свідків. Серед них тоді опинився й правоохоронець, який відразу кинувся до таксофону. Однак ці намагання були марними — дорогу заступили двоє кремезних молодиків із «стволами» під куртками.
А сам привселюдний розстріл справив враження ще й хистом володіння зброєю. Зокрема один із братків, згадують очевидці, запросто стріляв із автомата Калашникова, тримаючи його тільки однією рукою. Саме ось так, професійно і водночас невимушено, він добив чергою одного з поранених, коли той, рятуючись від куль, заповз під автомобіль...
Пошук «братківських» могил та спроби вийти на активних членів угрупування, які нині в бігах, продовжуються. І тому майже немає сумнівів, що невдовзі з'являться нові докази злочинів, що не підпадають під визначення « за строком давності». Причому це стосується не тільки «діяльності» згаданого угруповання Папи, а й бурхливої молодості деяких його колег. Тих самих, які, змінивши «фах», нині з усіх сил видають себе за добропорядних громадян, але дуже нервуються після виявлення правоохоронцями «кінців», що їх свого часу тутешні гангстери намагалися сховати у воду та в землю.
Донецьк.