Празник смутку

      Син Ірода Великого Ірод Антипа відібрав у свого брата Пилипа дружину, Іродіаду. Цим порушив Закон Мойсея. Іван Хреститель казав Іродові: «Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!» А Іродіада лютилась на нього і хотіла йому смерть заподіяти. Але Ірод боявся Івана, знавши, що він праведний і святий. Якось, коли Ірод справляв бенкет на свій день народження, йому так сподобалися танці доньки Іродіади, що пообіцяв: «Проси в мене чого хочеш — і дам я тобі!». Дівчина порадилася з матір'ю, а та підмовила її просити «голову Івана Хрестителя на полумиску». Цар засмутився, але вже не зміг відмовити.

      Окрім буквально історичного, у цій євангельській події є також духовно-символічний зміст. Придивімось до себе пильніше, і побачимо, що всі біблійні персонажі живуть у нас. І Ірод, ім'я якого перекладається як «слава шкіри» — засліплений клопотами наш плотський розум, що постійно дбає про зовнішнє. Цей «шкурний» розум царює в нас, якщо ми на перше місце поставили не Господа. Іродіада — також у нас! Це пожадливості плоті, чуттєві пристрасті та емоції. Вона має «двох чоловіків», перебуває під владою двох єдинокровних братів: Ірода, що є «слава шкіри» (дух сріблолюбства, славолюбства), та Пилипа — «той, хто любить коней» (коні в Біблії — символ войовничості), дух владолюбства. Ці два брати запліднюють життя людини тілесної, і результатом такого запліднення є дочка Іродіадина: плотська насолода. Коли вершиться в людині гордій, лінивій торжество плотського розуму, «день народження царя Ірода», — то заради ганебного танку насолоди вона ладна віддати «півцарства свого». Не лише тіло, а й душу свою вкласти, аби не припинявся танок вакханалії плоті...

      Та є в серці будь-якої людини ще й «посольство Господнє», благодать духовного закону — совість (ім'я Іван перекладається як «Божа благодать»). І волає «глас вопіющого» в духовній пустелі наших сердець: «Покайтеся!» І боїмося ми Івана, знаючи, що він є розумінням праведним, і бережемо його... І лютиться на нього Іродіада... І якщо підкоряється людина бажанням плоті своєї, тоді гамує в собі голос совісті. А коли затуманюється хороводом пристрастей так, що ладна й душу покласти на вівтар бажань, то убиває сумління в собі, «стинає голову» Івану Хрестителю. І подає «підносячи на полумиску» — урочисто, «красиво», мовляв: за кілограм совісті ніхто мені не дасть відро сметани... Це свято — нагода для всіх нас заглянути в себе (у цей день оголошується суворий піст). І якщо, зазирнувши у серце своє, ми побачимо, що воно обернулося на темну в'язницю для совісті — розв'яжімо кайдани гріха й випустімо на свободу Предтечу Господнього, чистий дух покаяння! А тоді, вслід за ним, надійде й потужніший від нього — Святий Дух смирення Христового.

Протодиякон

Олег ВЕДМЕДЕНКО.