З огляду на активні пертурбації у політичному житті країни, однією з найбільших інтриг учорашнього сесійного дня були довгоочікувані відставки «сумісників». Тому оголошення головуючого на засіданні першого віце-спікера Адама Мартинюка (Голова ВР Володимир Литвин уже другий день перебував у США, де бере участь у Другій всесвітній конференції голів національних парламентів) про перетворення фракції «Регіони України» на фракцію Партії регіонів та колізію навколо виділення окремої фракції партії «Наша Україна» (екс-ПРП) притому, що цю назву вже «забила» за собою фракція НСНУ, депутати вислухали «нашвидкуруч». І з великим задоволенням узялися до «родзинки» порядку денного.
А основна інтрига полягала в тому, що незадовго до початку засідання до парламенту надійшла заява тоді ще секретаря Ради національної безпеки й оборони Петра Порошенка. Нею голова (знову-таки, тоді ще) Бюджетного комітету Верховної Ради відкликав свою попередню заяву — про складення депутатських повноважень. Звісно, Петро Олексійович на той момент уже знав, що з виконавчої влади йому доведеться піти, навіть доклав до своєї заяви відповідний документ про звільнення з РНБО, і думав устигнути залишити за собою принаймні депутатство разом із потужною посадою голови чи не найважливішого парламентського комітету.
Але не так сталося, як гадалося. Навколо питання про позбавлення Порошенка депутатського мандата спалахнули неабиякі баталії. Відверто на захист свого однопартійця наважувалися стати хіба представники партії «Народний союз «Наша Україна», тоді як усі інші — від опозиції до нібито провладної Української народної партії ледве що не скандували «Порошенка — геть!». «Енесунівці» просили колег не позбавляти Порошенка права бути нардепом, тоді як комуністи, соціалісти і, природно, об'єднані есдеки цілком слушно нагадували, що у Петра Олексійовича була просто прірва часу для того, щоб визначитися, в якій гілці влади він хоче працювати, і не порушувати протягом усього цього часу Конституцію. До них приєдналися й УНПісти, вустами Валерія Асадчева (до речі, члена Бюджетного комітету) заявивши, що якщо комуніст Адам Мартинюк із подачі свого однопартійця, голови Комітету ВР з питань регламенту Валентина Матвєєва не поставить «питання Порошенка» на голосування, «звинуватять комуністів у корупційних зв'язках». Перед цим головуючий запропонував «відкласти розгляд питання на потім».
Результат цієї дискусії незабаром висвітився на табло: за те, щоб позбавити Петра Порошенка повноважень народного депутата, проголосували 269 його вже колишніх колег по сесійній залі ВР. Із них — тільки два представники фракції НСНУ (Тарас Довгий та Олександр Омельченко-молодший) і жодного депутата з Народного руху й «Демократичної України». Фракція Народної партії Володимира Литвина дала тільки 13 голосів «за» із 44, а всі інші парламентські утворення підтримали пропозицію комітету про позбавлення Порошенка мандата повним або фактично повним складом.
Не пощастило й екс-міністрові економіки Сергію Терьохіну. Він також схаменувся «вчасно», спрямувавши до ВР заяву про відкликання своєї попередньої заяви за 10 хвилин до початку пленарного засідання, але його не пощадив ніхто, крім «народних рухівців» та більшості «енесунів»: за припинення повноважень народного депутата Терьохiна було подано 318 голосів. Окрім того, парламент припинив повноваження народних депутатів Юрія Артеменка (голови Запорізької облдержадміністрації), Віктора Балоги («губернатора» Закарпаття), Сергія Бондарчука (голови Вінницької області), Едуарда Гурвіца (міського голови Одеси), Олександра Морозова (голови наглядової ради Ощадбанку), Миколи Павлюка (начальника Одеського порту), Ігоря Тарасюка (керівника Державного управління справами), Миколи Сидоренка (голови Держкомзему), Віктора Тополова (на той час — міністра вугільної промисловості) та голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Віталія Шевченка. Заяву Тараса Стецьківа, який попросив не викидати його із законодавчого органу значно раніше за своїх колег-невдах по роботі на виконавчих посадах, поки що не розглядали...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
