Уже не секретар РНБО і навіть не народний депутат Петро Порошенко i вже не Прем'єр-міністр, зате без п'яти хвилин лідер опозиції Юлія Тимошенко — зазнiмкованi в одну зi щасливих миттєвостей Помаранчевої революцiї.
Ще вранці автор цих рядків у редакційних суперечках висловлював думку, що ні, «системної кризи влади», про яку говорять, єзуїтськи либлячись, пп. Кравчук, Чорновіл та іже з ними, насправді немає. Є лише криза у деяких секторах нової влади та у стосунках між окремими владцями. Далебі: якщо кризи й не було, її вигадали. Учора Президент одним махом відправив у відставку всіх. Або майже всіх.
Навіть для країн цивілізованого світу це не було б такою аж трагедією. Подумаєш, змінився уряд. Але не для нас. Нас, у яких нова система влади та довіри до неї лише почала утверджуватися. Нас, які привели до стерна не окремо взятого Ющенка, а цілу помаранчеву команду. Нас, які голосували не за персону «доброго царя», а за його вміння виступити мудрим і виваженим арбітром.
Ще вранці було відомо про попередні «кулуарні» домовленості: після загострення взаємних звинувачень в оточенні Президента Віктор Ющенко, який (чомусь) узявся за утрясання ситуації в закритому режимі й довго не казав із цього приводу ані слова на телекамери, звільнить двох обвинувачених уже екс-держсекретарем Зінченком — секретаря РНБО Петра Порошенка й свого першого помічника Олександра Третьякова, а для урівноваження — ще кількох осіб з боку іншої учасниці протистояння, Юлії Тимошенко. Не саму Юлію Володимирівну, а віце-прем'єра Миколу Томенка, міністра економіки Сергія Терьохіна, голову СБУ Олександра Турчинова і, можливо, Генпрокурора Святослава Піскуна. Власне, перших двох планували «відсторонити» на час розслідування за обвинуваченнями Зінченка. Наступних трьох — для послаблення позицій Тимошенко. Оскільки «пеерпісти» давно вже стали однією з основних опор леді Ю., а крім Турчинова в неї стовідсотково «своїх людей» в уряді та у вищих ешелонах влади фактично й немає.
Зрозуміло, що Тимошенко торгувалася. Але питання стояло гостро. І Юля реально оцінила свої шанси та перспективи. Ріжете, мовляв, мене по-живому? Ну то начувайтеся надалі...
Еге ж, зараз є багато бажаючих поговорити про закінчення одного етапу української «помаранчевої» політики» — того, що був пов'язаний із революцією та міжпартійним поділом її здобутків, і початком нового етапу — спокійнішого, менш заангажованого. Так нібито краще. Однак зауважмо: у своєму вчорашньому виступі Президент, який знову залишився вірним собі і дочекався «визрівання ситуації» (однак виявився атипово радикальним у «розрубуванні цього вузла»), знову посилався на Майдан. На волю Майдану. І яка ж була ця воля? Майдан голосував не за одного «Ю.», а як мінімум за двох. І вчора фактично було розірвано ту угоду, яку Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна уклали в перші дні липня 2004-го, напередодні походу Ющенка в президенти.
Так, Тимошенко теж була не свята. Але чи варто розв'язувати проблему наявності в хаті тарганів шляхом вибуху в цій хаті тонни тротилового еквіваленту? Пані Юлії закидають участь в інтригах та невміння «розрулити» кілька поспіль криз (бензинову, цукрові тощо). Її соратникові Олександрові Турчинову (який учора пішов у відставку сам) — участь у списаннi старого боргу державі з боку колишньої фірми Тимошенко «ЄЕСУ» на
7 млрд. грн. Але питання: скільки мільярдів утратить Україна через перехід Юлі в опозицію? І наскільки девальвують цінності Майдану, які, слід так розуміти, стали цінностями всієї країни, після того як цей самий Майдан змушений буде розділитися надвоє — на прихильників Ющенко й Тимошенко? Чи не є вчорашній день перекресленням Майдану взагалі?
Можна говорити про рейтинги. Можна говорити про підходи. Можна розбирати конкретні слова.
Учорашній виступ Президента можна було б вважати сильним, якби по його завершенні він, відповідаючи на запитання телевізійників, не почав «відмазувати» Петра Порошенка. Того самого, який, за даними «УМ», ще влітку намагався пообіцяти Президентові забезпечити через суди скасування політреформи. Як бачиться, вже після цих слів Ющенко мав відправити Петра у відставку.
Сарай — це якраз Петро Олексійович. Хата — уряд. Тепер в Україні буде нова хата. Сумнівно, чи краща.
Учора Ющенко зізнався, що така його карма — мирити своїх людей, і водночас заявив, що втомився мирити членів владної команди. Висновок — УСІХ У САД. Але скільки вже говорено-переговорено, що в тому-то й була особливість Віктора Андрійовича, що він як ніхто інший спроможний зводити всі числівники до спільного державного знаменника. Кому, як не йому, слід було зробити висновок щодо справжніх «плохішів» і щодо тих, без кого йому — як без легенів. Рiч у тім, що іншої команди у Ющенка немає. Немає кращої команди. Є «помаранчева» криза кадрів, і наступний уряд не буде якісно кращим.
Учора, після тривалої мовчанки, Віктор Андрійович уперше на посаді публічно констатував падіння авторитету нової влади. Соціологи показували це й раніше? Що покажуть вони тепер?! Немає сумніву, що відставка уряду не додасть Президентові прихильників із числа шанувальникiв ледi Ю.
Подальший сценарій майже готовий. Опозиція — слабка. Юля — сильна. Саме вона посяде нішу опозиції. Саме вона, в умовах непопулярності так званої «президентської» партії — НСНУ — може виграти вибори. Саме вона за таких умов буде спроможна обирати, з ким співпрацювати в новому парламенті. І може організувати більшість. В умовах реалізації політреформи Тимошенко тріумфально повернеться «на уряд» і вже не буде дівчинкою для биття. А спроби загальмувати політреформу можуть зайвий раз «попрацювати» на зменшення рейтингу Ющенка.
А його кадрова політика поки що почала нагадувати путінську. Інакше кажучи — «візантійську», проти якої раніше виступав сам В.Ю. Суть у тому, щоб іноді відставляти прем'єрів і лишатися у виграшному становищі на «білому коні». Але ситуація в нас трохи не та.
І ще про Путіна: вчора В.Ю. мав телефонні переговори з Володимиром Володимировичем (як і з Александром Кваснєвським). Пояснив. Нібито зрозуміли. Тим часом дехто з експертів в Україні оцінює такий крок Ющенка — щодо відставки всіх і вся (зауважмо — без «кучмівського» Генпрокурора!) — саме роллю руки Москви.
Ну й кому стало краще?!
P.S. В.о. Прем’єр-мiнiстра став «губернатор» Днiпропетровщини Юрiй Єхануров. Йому доручено формувати урядову команду.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
