Перше, що спало на думку після завершеня відбіркового матчу з турками і початку 20-хвилинного салюту, — це був початок знайомства команди Олега Блохіна з новим предметом. Пригадайте, як у товариських матчах збірна України вчилася грати на результат і... програвала. Натомість після 10 вересня 2003 року, коли ми поступилися в Іспанії (1:2) і «пролетіли» повз Євро, українці не поступилися у 10 офіційних матчах поспіль! Успішно склавши іспит на вміння здобувати очки і першими в Європі потрапивши на ЧС-2006, підопічні Олега Володимировича перейшли у «старший клас». У середу на полі НСК «Олімпійський», який на честь «урочистості моменту» забув про норми безпеки і відкрив для уболівальників усі сектори, футболісти із намальованими синьо-жовтими прапорами на обличчях та дредовими косичками (Ващук, Федоров, Воронін) лише почали вчитися грати першим номером. І хіба це не свято, якщо зважити, що суперник, який і не претендував на володіння ініціативою, є бронзовим призером попереднього чемпіонату світу? Ми програли, бо ще родоначальники футболу — англійці — встановили істину: при рівній грі виграє той, кому більше потрібні очки. По-друге, попередній навчальний курс «закритого футболу» завершився підвищенням у класі саме завдяки «двійкам» за контрольні та відмінним оцінкам на іспитах. А по-третє, чи не ми канючили останні два роки, що результат — це добре, але хочеться ще й видовищної гри. Ось і маємо красиву поразку... для початку нового курсу збірної. Судячи з відсутності дуже сумних облич уболівальників, цей напрям їм до вподоби. >>
