До Богданового університету у Черкасах приїжджали митці з Києва
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Аркан на вулицях Рахова триває два дні. (Фото автора.)
Одна з найсамобутніших етнічних груп українців — гуцули — розселені всього у кількох гірських районах на Івано-Франківщині, Буковині та Закарпатті. Власне, на Закарпатті — це Рахівщина, найбільший, найгірськіший та найлісистіший район в Україні. Минулими вихідними Рахів, або як ще його поетично називають «Гуцульський Париж», приймав 15-й гуцульський фестиваль.
Щороку гуцули з'їжджаються пофестивалити до однієї зі своїх малих столиць — Косова, Коломиї, Вижниці, Путили чи Верховини з Надвірною. Причому з'їжджаються з властивою тільки гуцулам впертістю та завзяттям. І тоді на кілька днів містечко розквітає вишиванками, сердаками, дівочими усмішками, молодечим арканом, бабусиними кроснами та вуйками з люльками.
Щоб побачити цей загублений світ, туристи на місяці вперед планують свої маршрути. Під час фестивалю не розумієш, кого більше у Рахові — тутешніх чи приїжджих. Фестиваль проходить всюди — в амфітеатрі, на вулицях, у корчмах, готелях. Всюди грають цимбали, бубни та скрипки, які, здається, звезли з усієї України. Серед моря вишиванок у джинсах і майці починаєш себе відчувати морально застарілим.
На кожному кроці димиться гуцульська кухня, ллється пісня, «горівка» та сміх. Іноземців вражає ця безпосередня, приязна і тепла атмосфера. Ще більше вражаєшся, якщо згадаєш, що Рахівщина належить до одного з найпроблемніших районів Закарпаття. Важке життя супроводжує гуцула, так само невідступно, як національний колорит. Але очі людей світяться впевненістю і оптимізмом. Дехто навіть жартує: доки живе фестиваль, доти живуть гуцули. Можливо, в цьому є частка правди. Бо приїдеш у це містечко серед гір, скуштуєш «серу з певом», зловиш кілька відвертих поглядів синьооких гуцулок, станцюєш біля ватри танець душі і рік можеш жити спогадами. Але не більше! Бо хто хоч раз побачив це на власні очі, буде сюди приїжджати завжди.
Нічого подібного в Україні більше нема. Тож, як кажуть гуцули: «Будьмо моцні, єк цвєки в плоті, тримаймоси купи, єк смола дратви, і шануймоси, бо, бігме, ми того варті!»
Упродовж мистецького дійства звучали українські народні пісні, твори Кобзаря, покладені на музику та у виконанні Анатолія Паламаренка. >>
Актор-лялькар та доброволець Євген Невинський зник безвісти під час бою на Запорізькому напрямку ще 27 липня 2023 року. Лише нещодавно генетична експертиза підтвердила загибель військового 118-ї бригади. >>
У Києві в ніч на 17 травня демонтували будівлю, яку всупереч законодавству самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра". >>
Цьогоріч виповнюється ювілей фестивалю Дні української музики у Варшаві, які проходитимуть вже в десятий раз за 25 років існування. >>
Ця історія майже містична. Неймовірний збіг обставин сприяв створенню цього проєкту, присвяченого сміливості та стійкості українців. >>
Так уже склалося історично, що український спротив завжди вигадливий і яскравий, мистецький, символічний, сатиричний, зухвалий. >>