Тернопілля виплекало цілу плеяду визначних українських діячів культури, науки, техніки. Воно в доленосному вінкові України тричі слугувало заборолом Європи від степу. Уперше — проти монголо-татар; вдруге — від турків із татарами; втретє — коли лютував московський комуністичний імперіалізм. Недаремно за середньовіччя наше Надзбруччя вкрили твердині-замки, яких тут налічувалося понад сто. Тепер — лише кілька десятків забутих, засмічених руїн.
Тернопіль — це мур національного відродження 1988—1991 років. Цей край допоміг в особистісному становленні чинного Президента України і цілковито підтримав його у 2004-му. Уже сьогодні дослідження доводять, що через Тернопільщину, яка розташована в українському межиріччі (Дністра та Дніпра), поширювалася Трипільська старожитна культура в глибину Правобережжя.
28 серпня Тернопіль святкував «три в одному» — традиційні День міста, храмовий празник (Успіння) та 465-річчя від свого заснування. Гримів концерт «Зірки України — Тернополю» з грандіозним феєрверком. Але у фахівців-істориків постає питання: невже Тернопіль такий молодий? Чи не навмисне досі вкорочували його корінь?
«Тернові» питання «на засипку»
Коли пишеться про початки міста Тернового поля, то 1540 рік, на думку автора цих рядків, не треба розглядати як час постання нині головного осідку галицького Поділля. Але сторінки енциклопедичних видань указують саме на цю дату. Що ж такого заховано в 40-му році ХVI століття у Верхоставному закруті між Серетом і Рудкою?..
1540 року польський коронний гетьман (костелян) Ян Амор Тарновський отримав від короля землі, де тепер середмістя (дитинець) Тернополя, з умовою-зобов'язанням — зробити тут твердиню. Таким чином, це й називають початком Тернополя.
І на цьому місці виникає багато запитань, які виносить на поверхню сама історія.
Перше. Чому прізвище Тарновського не лягло в основу назви нового поселення? Усе ж таки минувшина зберегла назву Тернопіль! Правда, на польськомовних картах, у словниках або на вивісках пишеться: Tarnopol. Нехай так, але в нас усе ж Тернопіль — поле терну, тернове поле. Проте аж ніяк не Та[е]рновськ чи т.п.
Далі: невже шанований чоловік у Польській короні отримав голі землі, без людей? Хто тоді їх мав обробляти? І для кого, зрештою, робити забороло?
І — по-третє — чому вже в 1550 році Тернополю надано магдебурзьке право? Іншими словами, така знаменна подія означала, що дане селення (село) отримувало статус міста з усіма його повноваженнями. І найголовніше — управління самих жителів (громадян), уже міщан, за принципом виборності. То що, за якихось десять років закладене поселення розбудувалося в середньовічне місто?! Такого «дива» неймовірно досягнути навіть зараз, у час техногенного розвитку постіндустріального суспільства. А з середньовічних хронік відомо, що тернопільський замок мурувався довгих вісім років, у 1540—1548-му.
Продовжуємо закиди: чому тернопільському замку не надано оздобних форм твердинь, подібних до тих, що будувалися в корінній Польщі? Зокрема, таких рис, за якими зводили твердині у Кракові, Тарнові чи в Гнізному? А замок — краса і гордість сьогоднішнього Тернополя — мурований давньоукраїнським зодчеством, де цілковито за формами дотримано тривимірність його величин як від низу до верху, так і з одного боку до іншого, з дахоподібним — трикутним — покриттям на трьох фасадних частинах.
Водночас в анналах подається, що під час довготривалого зведення форту виникали непорозуміння між поляками й місцевими жителями, тобто українцями (або, за польськими літописцями, русинами).
Чи на порожньому місці постала твердиня?
П'яте: чому не вказується при наведенні «гіпотези-1540», з якою метою тут потрібно було терміново укріплювати поле? Не обумовлюється про шлях: південь-північ, і що він означав у системі взаємовідносин медієвістичних європейських держав? Проте значив той гостинець немало. А саме: сухопутний напрям (дорога) з Туреччини (нещодавно Візантії) до Речі Посполитої — Прусії й Австрії (монархії Габсбургів) і далі. Таким чином, від XIV і до XVII, навіть початку XVIII століть, турки в кагалі з татарами постійно нападали з півдня на європейські держави. Завдавали набридливих, виснажливих ударів по всіх містах-селах християн, де пронеслися. Захист! Терміновий, безвідкладний, необхідний не лише для Тернополя, а й навколишніх місцин. Для допитливих це й відповідь на питання, чому в Тернопільській області так багато кам'яних замків.
А що, до 1540-го тут нічого не було, і замок зводився на пустому місці? Чи було-таки поселення-городище-село, скажімо Топільче (Сопільче)?.. І, може, замок не зводився, а лише зміцнювався? Зрозуміліше кажучи, обмуровувався, коли дерев'яні конструкції в основі із захисними редутами частоколами переводилися на кам'яні мури... Розкрити таку історичну тернопільську таємницю зможуть-таки документи — вічні, як люди. Документів ж, при наведенні 1540 року, тільки й згадується про Яна Тарновського. До нинішнього дня, на жаль, не оприлюднені документи хоча б тої самої Речі Посполитої щодо дару тернопільських земель та магдебурзького статусу Тернополя. Не з'явилися у світ і австрійські документи Віденської корони від 1772 року, про минувшину Тернополя. Тоді місто, як і весь Східногалицький край, переходило до нових правителів. Це слушно зауважує краєзнавець-дослідник Петро Бубній. Не враховано його думок і на предмет спогадів подорожніх, зокрема азіатських купців, які бували на давніх ринках Тернополя. У документах заховано надзвичайно багато таємниць...
А що засвідчують старожитності (археологія) тернопільського доісторичного періоду? За великим рахунком, знову, на жаль, майже нічого. Тож залишається тільки гадати, чи на Замковій горі (а дослідниця Любомира Бойцун вказує ще — Підзамче) було трипільське поселення (ІІІ-ІІ тис. років до н.е.) і згодом черняхівське поселення (ІV ст. н.е.) з могильником десь поряд. Не знати, брили з яких років лежать під фундаментом тернопільського замку і в його підземних ходах, як слушно зауважує Олесь Вашків. Тому що розкопок не проводилося навіть у 1950—60-х при відбудові замку та терасуванні гори (по довжині нинішнього готелю «Тернопіль»). Хоча шляхом еніологічного (біолокаційного) обстеження в 2002 році професор Йосип Свинко зумів накреслити схематизаційну карту тернопільського підземелля.
Можна пригадати і ще один випадок щодо розкопок. У 2000-х роках споруджено будинок на вулиці Над Ставом. Хоча в Тернополі є відповідна обласна інспекція та існує законодавство, однак перед будівництвом на цій ділянці не проведено археологічних обстежень на предмет виявлення старожитностей. Це — частина середньовічного міста Тернополя (великої гори, поля), що тягнеться від першого пологового будинку до церкви Воздвиження Чесного Хреста (Надставна).
Нехай цвіте терен!
Ну й ще кілька зауважень-доказів. Виходить, що села — Ценів (відоме з 1437 року), Козова (1440), Бишки й Будилів (обидва — 1450), Шибалин (1475) тощо, які виростали і розташовані на одній із Тернополем історичній лінії «схід-захід», старші від головного міста краю щонайменше на 100 років? Цілком припустимо (але ще не досліджено), що такі поселення стоять приблизно в одному ряду історичного розвитку з Тернополем, та не відомо, чи справді їхні початки мають відповідні числові співвідношення.
Тут варто відзначити, що із занепадом княжої Теребовлі, стольної-столичної, десь у ХІІ—ХІV ст., Тернопіль, також розкинутий на березі Серету, поступово перебирав повноваження першого міста подільського краю Галичини в рамках великої України.
І ще не зрозуміло: з якої причини білу квітку терну на міському гербі замінено на стилізовану лілію? Темний терен і, власне, його білий цвіт після розп'яття з терновим вінцем на голові набув життєдайного освяченого значення. Став символом перемоги над терпінням, стражданням, муками. Того ж терну на нашому полі так рясно вродило на історичному шляху... До того старожили пам'ятають, що в старій закутині міста росли кущі терну. З роками кущі тернового поля висікали, бо колючі та дошкуляють перехожим. Однак у безпечних місцях, біля замку, міської ради, пам'ятника Данилу Галицькому чи деінде, можна їх знову розсадити. Тим самим відновити стару традицію й унаочнити природний образ древнього міста, що закладений у назві.
Зрештою, таке питання: чому в Тернополі День міста святкують не 15 квітня, коли Ян Амор Тарновський отримав королівську грамоту, а 28 серпня?!
Підсумок
Отже, зважаючи на згадане й написане, треба наголосити, що 1540 рік аж ніяк не відтворює народження Тернополя в загальній історії України. Число значно завужене. Потрібно шукати і віднаходити свої першооснови.
І хочеться принагідно нагадати стару приказку: «Хто не шанує свого минулого, той не вартий майбутнього». Додам: не лише шанує, а й знає достеменно, і ще — захищає.
Василь ШТОКАЛО,
історик.
