Валенса виступає на конференцiї у Гданську. (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)
«Хай буде світло!» — сказав колись один польський електрик і почав різати комуністичні дроти. Він за життя став легендою. Живих героїв шанують не так палко, як мертвих. А проте Лехові Валенсі вдалося залишитися на п'єдесталі поваги і, попри не вельми успішне президентство в 1990—95 роках, не перетворитися на контраверсійну постать в історії своєї країни.
Уся зала, включаючи президентів та прем'єр-міністрів 24 держав, підводиться і хвилин зо п'ять вітає Валенсу оплесками. Це Гданськ, театр історії. Тут у 1939 році почалася Друга світова. Тут у 1980-му польські робітники судноверфі почали першу в світі битву з комунізмом. «Це треба було б зробити, коли я сходитиму зі сцени, — відповідає Валенса на оплески у своїй звичній іронічній манері. — Але коли я вже вийшов сюди, то мушу дещо сказати. За самі ці аплодисменти і за те, що доля подарувала мені можливість очолити «Солідарність», я мусив би говорити щонайменше години дві, як Фідель Кастро. Я здатен на це. Але це дуже б ускладнило подальшу програму дня кожного з вас».
Міжнародна конференція «Від «Солідарності» до свободи», присвячена 25-річчю революційної польської профспілки, яка проходила минулого тижня у Варшаві та Гданську, за почесних гостей мала не тільки таких усесвітньо відомих антикомуністів, як Вацлав Гавел, Мадлен Олбрайт, Збігнєв Бжезінський, Сергій Ковальов, а й старих учасників спротиву, наприклад румунського шахтаря Міхала Філіпа, котрий написав листа до першого з'їзду «Солідарності», за що відсидів 6 років у в'язниці. Це на моїй пам'яті унікальний випадок — коли міжнародна конференція транслюється в прямому ефірі, а її ролики напередодні, подібно до соціальної реклами, не сходять з національних телеекранів. У прямому ефірі України в цей час транслюється битва за Нікопольський феросплавний завод. Що називається, відчуйте різницю.
По Гданську і Варшаві пробігають трамваї, розмальовані рекламою мистецьких виставок до 25-річчя «Солідарності», повсюди на вулицях державні стяги і прапори з символікою «Солідарності». На кожному кроці — стела, пам'ятний знак, меморіальна дошка, пам'ятник борцям за свободу і незалежність: 1944 рік, 1956, 1970, 1980... Таке враження, що поляки боролися завжди. І це враження не оманливе. Боротьба «Солідарності» з комуністичним режимом, яку Збігнєв Бжезінський назвав найталановитішою безкровною революцією ХХ століття, а Нобелівський лауреат Чеслав Мілош поетично визначив як дивовижну ознаку того, що «найкрасивіші квіти можуть зацвісти і на самому краю прірви», залишається в суспільній думці поляків незаперечною і недискутованою Великою перемогою. Цей факт поляки сприймають як апріорний, хоч в останні серпневі дні потроху говорили і про виродження ідей «старої» «Солідарності», і про паралельне святкування ювілею «Солідарності» колишніми соратниками Валенси — Анною Валентинович та Анджеєм Гвяздою, і про використання ювілейних урочистостей як піар-майданчика для кандидатів у президенти (на конференції, приміром, з'явилися і Лех Качинський, і Владзімеж Цімошевич, хоча, втім, не було помічено найвірогіднішого переможця — висуванця Партії «Громадянська платформа» Дональда Туска).
Віддаючи шану «Солідарності» як початківцю того колосального процесу, до якого вона 25 років тому підштовхнула Центрально-Східну Європу, «УМ» хотіла би надати свій газетний «майданчик» Лехові Валенсі. Ми пам'ятаємо, що ця людина була одним із перших славетних іноземців, хто вийшов на київський Майдан. Не всі знають, як у ті дні Валенса домігся зустрічі з Януковичем і намагався переконати того не застосовувати силу на помаранчевих вулицях Києва. На жаль, нам не вдалося записати інтерв'ю з паном Валенсою, тому пропонуємо мікс зі слів і думок, зібраних з ювілейних виступів провідника «Солідарності», його прес-конференції у Варшаві та виступів у польській пресі.
«Я давно зрозумів, що комуністична система сидить на полякові, як на корові сідло. Проте весь час нам навіть фізично доводили, що немає жодного шансу звільнитися. І ми це розуміли з огляду на 200 тисяч радянських військових, які стояли у самій Польщі, та приблизно мільйон «багнетів», що стояли навколо Польщі... Коли я починав збирати профспілку, нас було 10, 100 чоловік, потім тисяча, і я думав: «Ну що ми можемо зробити?»Але ми хотіли щось робити. Потім поляки отримали подарунок від Всевишнього — приїзд Папи Івана Павла II. Всі дивувалися: комуністична країна, а люди масово йдуть до Папи. Тоді навіть невіруючі навчилися хреститися, це ж такі прості рухи, раз, два, три, чотири — і перехрестився, це ж як рефлекс, який залишився звіддавна. Папа не закликав поляків до повстання, він тільки повторював: «Не бійтеся!» Папа не закликав нас до повстання, але коли ми прийшли на площу, з якої він виступав, ми побачили, скільки нас, як нас багато! І це тоді вперше полякам пощастило — побачити, як нас багато.
Нам пощастило ще раз — коли в Москві з'явився чоловік, котрий хотів реформувати комунізм, ну інколи любив у чарку зазирнути і під це діло поговорити про ремонт комуністичної системи. Той чоловік невдовзі зазнав краху. Але ж усі ми виграли. Потім йому дали Нобелівську премію миру. Отож скажу так: не варто сумувати за поразками, деколи поразки обертаються успіхом. Але коли без жартів, то слід віддати шану Горбачову. Якби СРСР, ця друга на той час наддержава, не відмовився від застосування сили проти польського повстання, то нічого б у нас не вийшло, та й не тільки у нас — не було б перемоги «Солідарності», не впав би Берлінський мур, не розпався б так швидко СРСР. Отож нам пощастило. Ми справді щасливе покоління.
Світ іде вперед, розвивається, світ не чекає нас. Я б не хотів, щоб про наше покоління сказали колись: от вони так уміло, так солідарно перемогли комунізм, а потому не спромоглися нічого зробити, не змогли облаштувати життя на континенті. Європа перетворюється на поле внутрішніх борінь: німці тягнуть в ЄС ковдру на себе, французи на себе і так далі. Не за це ми боролися, не за таку Європу. Гданські робітники почали 25 років тому для того, щоб у Європі була солідарність.
Як облаштувати ЄС, аби в ньому був однаковий рівень економічного розвитку, аби ми всі зуміли гідно і безболісно жити в світі глобалізації, — ось це новий виклик, перед яким стоїть наше покоління. Я глибоко вірю в те, що ми зуміємо вигадати устрій, з яким Європа буде жити в епоху глобалізації. Ми повинні сприйняти глобалізацію, але не розчинитися в ній. Я, скажімо, проти того, щоб Китай увійшов до ЄС, бо ж як тоді проводити голосування — китайці ж усіх «переголосують», бо їх майже 2 мільярди (сміється. — Ред.). Ми повинні знайти моделі, за якими прилаштуватися до глобалізації (хоч, звісно, ви скажете, що не все мусить підлягати глобалізації, і я погоджуся з вами, приміром, я ніколи не дозволю глобалізувати свою дружину). Гадаю, важливою складовою цієї моделі мусять стати інакші форми міжлюдських взаємин, базовані на вірі і солідарності. Зараз Європа дуже техногенна, все вирішують кредити, пільги, дотації, таке враження, що Європа — суто економічний континент, а питання пана Бога — то особиста справа кожного. Ми, поляки, виступаємо за те, аби нова Європа зводилася б на духовних цінностях, людству бракує цього саме зараз. Ми повинні бути солідарними і гуманістичними. Це ідеї, які я повторюватиму, які фонтануватимуть, аж допоки наді мною не опуститься віко домовини.
Знаєте, чому Мойсей 40 років водив свій народ пустелею? Щоб вимерло старе покоління і народилося нове, яке мислитиме і відчуватиме інакше. Так, мабуть, повинен пройти час, щоб Європа остаточно розпрощалася з комуністичними пережитками. Ситуація з Білоруссю складна і неоднозначна. Зараз у Європейському Союзі говорять про демократизацію Білорусі, про те, що їй потрібен вільний ринок, демократія, права людини. Так, скажу я, але для того, щоб усіма цими благами користуватися, щоб їх мати, потрібна товста чекова книжка. ЄС, Об'єднані Нації якщо говорять про необхідність демократичних змін, то повинні щось Білорусі запропонувати, щось на зразок плана Маршалла. Нехай допоможуть запустити збанкрутiлі білоруські фабрики, нехай пустять до себе безробітних білоруських робітників, а там багато гарних спеціалістів. Без такого собі плану Маршалла для Білорусі не варто закликати білорусів до революції, бо швидкої і ефективної допомоги для них Захід на сьогодні не вигадав. Але я вболіваю за те, що коїться в Білорусі, всі поляки вболівають. Світ створений за принципом «Лего». Я теж хочу, щоб кубики сусідів відповідали нашим — тоді з них можна буде щось путнє скласти.
(Як відомо, Лех Валенса, задовго до урочистостей заявляв про своє рішення відразу по святкуваннях вийти з «Солідарності». — Ред.). Не хотів би говорити про це рішення під час свята, але ви запитали... Ще після того, як закінчилася перша глава «Солідарності», революційна, переможна, я пропонував згорнути наші знамена. Ми перемогли тоді монополію комунізму, і, я вважав, місія тієї «Солідарності» закінчилася. Друга глава, в яку вписала себе «Солідарність», була не вельми їй по силі і по духу — побудова демократії та капіталізму, отож ми втратили багатьох союзників, і в профспілці залишилося 500 чоловік. Вважаю, що перед Польщею, Європою та світом стоять значно ширші за профспілкові задачі, які не по силі «Солідарності» у нинішньому вигляді і в нинішню епоху. Тому я повертаю всіх до солідарності без лапок, до ідеї солідарності як об'єднавчого начала у світі.
(Зараз Лех Валенса очолює інститут свого імені, їздить з виступами по світу, і це є основним його родом занять. — Ред.). Ким я буду завтра — не знаю, принаймні балотуватися в парламент не буду. (Водночас Валенса не приховує, що всiляко симпатизує правоцентристськiй «Громадянськiй платформi», в списках якої значиться iм’я його сина Ярослава Валенси. — Ред.). Електриком я вже точно не буду, адже я був президентом. Президентом теж навряд чи оберуть. Що я вмію — так це організувати профспілку. То я думаю, що міг би організувати профспілку колишніх президентів (Сміється. — Ред.)
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
